Педагогічні науки/2.Проблеми підготовки спеціалістів

Жмайло С. М.

Полтавський національний педагогічний університет імені В. Г. Короленка, Україна

Поліфонічне мистецтво Ars Nova в епоху Відродження

У вузькому значенні Ars Nova – спосіб нотного запису, запропонований Філіпом де Вітрі (1291-1361) в трактаті «Ars Nova», що дав композиторам нові можливості запису тривалості нот і ритму, невідомі в старій техніці багатоголосної композиції Ars Antiqua. Вже в епоху раннього Відродження словами Ars Nova стали позначати французький та італійський репертуари XIV ст. у протиставлення багатоголоссю XII-XIII ст.

Праця «Ars Nova» визначила новий вектор розвитку музики, що відрізнявся від встановленого до того часу – культового. Це виражалося не тільки у визнанні інтервалів півтон, як «фальшивої», а терції, як милозвучної, але нових метро – ритмічних поділів. Зі створенням мініатюрних ліричних мотетів, рондо, балад змінювався образний лад професійної музики; у творчості композиторів з'являється техніка ізоритмії (остінатно – варіаційний принцип). Повторюваний хоральний наспів перестає грати образно – мелодійну роль, а стає фактором гармонічної вертикалі й ритмічно співорганізовує всі голоси.

Головні і безперечні новації Вітрі, збережені у всіх конспектах, це поєднання двійкового і трійкового поділу нот і системи запису тривалості кожної ноти. Крім того, йому приписують створення близько десяти мотетів, здебільшого, ізоритмічних.

Ізоритмічний мотет XIV століття відрізняється від ранніх мотетів ускладненням принципу ostinato. В ізоритмічному мотеті може повторюватись ритмічна формула (talea), звуковисотна формула (color) та ритмічна і звуковисотна формули, що не співпадають за протяжністю і через це утворюючи весь час різні ритмо-висотні комбінації.

Ars Nova – час появи перших багатоголосних мес (на стандартний повний текст ординарія). Та все ж основні музично-поетичні шедеври періоду зосереджені в світській музиці. Центральні за значенням жанри музики Ars Nova у Франції – мотет, рондо, віреле, балада; в Італії – мадригал, качча, баллата.

Рондо, віреле, балада – споріднені між собою, частіше ліричні пісні з рухами танцювального характеру та з чіткими музично – поетичними формами. Спочатку одноголосні, вони в XIV ст. стали багатоголосними, іноді з використанням складної поліфонічної техніки.

Качча (італ. сассіа – полювання) – вокальна п'єса на текст, що змальовує полювання, іноді з любовними сюжетними мотивами. Качча – жанр «програмно-зображальний»: це канон у приму з великою відстанню вступу, де голоси «переслідують» один одного. До каччі близька французька шас (фр. сhаsse – полювання) – вокальна п'єса у вигляді двох-, іноді трьохголосного канону.

Мадригал (італ. madrigale пісня на рідній мові) виник у XIII столітті як одноголосна п'єса. У XIV ст. це двох- чи трьохголосний твір контрапунктуючого складу, нерідко з інструментальним супроводом, що складався з трьох куплетів з єдиним загальним приспівом. Текст і всіх голосах однаковий, склади вимовляються більш менш синхронно. З часом мадригал стає найважливішим жанром світської музики.

Образ професійного музиканта, що формувався протягом Середньовіччя в церкві, на межі XIV-XV століть доповнюється образом освіченого аристократа, що складає музику для церкви і для світського суспільства. Професіонал повинен був володіти знанням музичних законів, вченістю, невідомою меломанові-простолюдину. З'явилося розуміння самостійної значущості музики, її здатності «будуватися» за власними законами і бути джерелом задоволення. Специфіка взаємодії культового і світського музичного професіоналізму проявилася в розмежуванні музично-поетичного мистецтва. Велику популярність здобули триголосні мотети поета і композитора Гійома де Машо (бл. 1300-1377), який служив кантором собору Нотр-Дам і секретарем короля Богемії Яна Люксембургського.

Музика перестала бути «божественною наукою», вона стає виразником земного початку: «Музика – це наука, яка прагне до того, щоб ми веселилися, співали, танцювали» (Гійом де Машо).

Композитори, які продовжували працювати для церкви, запозичили з музики аrs nova її виразний стиль. В XIV ст. в Італії з'явився ряд яскравих музичних індивідуальностей, які писали музику по натхненню і складали власні мелодії для поліфонічних мес. Меси і церковні мотети панували, але з'явилися і світські жанри - мадригал, балада, качча.

Творча стезя трубадурів продовжувалася, але з іншою професійною, поліфонічною технікою, з більш широким спектром художніх образів.

Список використаних джерел

1. Ройтерштейн М. И. Практическая полифония : – М., 1988.

2.Зубарева Л. А., Власенко Л. Н. История развития музыки. – Белгород, 2006.