Мельник М.І., студентка

Навчально-наукового Юридичного інституту

Національного Авіаційного Університету

Науковий керівник:

Юринець Ю.Л. д.ю.н., доцент

Поняття та риси конституційних прав та свобод людини і громадянина

Ідея непорушності прав і свобод людини, їхньої невід’ємності та рівності відображає багатовікове прагнення людства. У сучасному світі ступінь реальності і гарантованості забезпечення прав і свобод особи є важливим показником досягнутого суспільством і держави рівня цивілізованості.

Для підтримки існуючого державного ладу вельми важливим є чітке врегулювання та упорядкування взаємозв’язків держави та індивіда. Складовий зв'язок, що виникає між державою та індивідом і взаємовідношення людей між собою фіксуються державою в юридичній формі – формі прав, свобод, обов’язків та гарантій їхнього забезпечення.

Перш за все, на нашу думку, варто почати з визначення суб’єкта конституційних прав і свобод, оскільки він впливає на подальше формування поняття та ознак конституційних прав і свобод. Суб’єктом конституційних прав і свобод є сама людина. Вона з демократичного погляду є єдиною соціальною цінністю в суспільстві. Визначається це самою приналежністю її до людського роду [1, с.420].

Права людини – це суб’єктивні права, що виявляються не потенціальні, а реальні можливості індивіда і які закріплені в конституційних законах [2, с.3].

Що стосується конкретного визначення конституційних прав та свобод то існують два основних способи конституційного формулювання прав і свобод:

1) позитивний спосіб, коли конституція встановлює чи констатує, що суб'єкт має певне право. Наприклад, відповідно до ст. 53 Конституції України кожен має право на освіту;

2) негативний спосіб являє собою конституційну заборону будь-якому суб'єкту порушувати або обмежувати певне право або певну свободу. Наприклад, згідно зі ст. 32 Конституції України ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України.

У багатьох конституціях поєднуються обидва способи формулювання прав і свобод, однак негативний спосіб більш характерний для країн з англосаксонською системою права, тоді як позитивний - для правових систем країн континентальної Європи.

Конституційні права людини визначаються в доктринальних джерелах як [3, с.6]:

· Внормована свобода людини;

· Певні потреби чи інтереси людини;

· Вимоги людини, скеровані до суспільства, держави, законодавства про надання їй певних благ;

· Певна форма існування та спосіб вияву моралі

Як і кожному поняттю, конституційним правам та свободам людини і громадянина притаманні певні риси:

· мають верховенство, тобто вони є правовою базою для прийняття всіх інших прав і свобод;

· є нормами прямої дії і мають гарантований захист;

· базуються на конституційних принципах рівності для кожного і не можуть бути обмежені чи скасовані;

· основні права людини належать їй з моменту народження;

· їх якісний рівень залежить від рівня соціально-економічного, політичного, культурного та іншого розвитку суспільства і держави.

Отже, можна зробити висновок, що конституційні права та свободи – це гарантована законом міра свободи особи та її можливість вільно діяти, самостійно обирати вид і міру власної поведінки з метою задоволення матеріальних і духовних потреб через користування надбаннями та благами суспільства і держави у межах, визначених національним і міжнародним законодавством, яким притаманні верховенство права, формальна визначеність, загальонообов’язковість, невідчужуваність, базуються на принципах рівності та є нормами прямої дії.

Список використаної літератури:

1. Шаповал В.М. Сучасний конституціоналізм: Монографія / В.М. Шаповал. – К.: Юридична фірма Салком. - Юрінком Інтер. - 2005. – 560с.

2. Заворотченко Т.М. Конституційно-правові гарантії прав і свобод людини й громадянина в Україні: Моногр / Т.М. Заворотченко. – Д.: Вид-во Дніпропетр. нац. ун-ту. - 2007. – 256с.

3. Рабінович П.М. Права людини і громадянина: Навчальний посібник / П.М. Рабінович, М.І. Хавронюк. – К.: Атіка. - 2004. – 464с.