Паламарчук А. та Борисова І., студентки,

Навчально-науковий Юридичний інститут,

Національний авіаційний університет, м. Київ

Науковий керівник: Юринець Ю. Л., д.ю.н., доцент

Теоретичні основи взаємодії та взаємозв’язку гілок державної влади

У сучасному суспільстві теорії розподілу влади надають виняткове значення. Вона має вплив не тільки на теоретично-академічну діяльність, але й на практичну та соціальну-практичну. Система органів конкретної політичної одиниці (держави) будується відповідно до традицій та історичних процесів. Отже, еволюція державно-правового механізму відбувається у особливих культурних та політичних умовах.

Гілки влади не можуть існувати без взаємного впливу та взаємозв’язку. Впорядковану сукупність важелів їх впливу називають системою стримувань та противаг. Американська система стримувань та противаг стала прообразом багатьох інших, що розвинулися пізніше. Насправді, до останнього часу цій системі приділяли небагато уваги. Тільки в останні шістдесят років вона почала виходити на перший план. Пов’язано це і з прогресуючими темпами глобалізації, і з перетворенням багатьох недемократичних країн на республік, і з самою еволюцією суспільної думки. На думку американських дослідників, ціллю доповнення до теорії розподілу влад є саме боротьба з незаконним перевищенням владних повноважень окремими органами [1].

На нашу думку, виникнення та розвиток спорів за владу між органами через систему противаг є неможливим чи нечастим. Адже, сама система стримувань направлена на боротьбу з такими спірними моментами. Загальною метою системи стримувань і противаг є збалансування інтересів гілок влади, боротьба з захопленням не передбачених законом функцій одним з органів.

Характерними рисами цієї системи є: 1. Невіддільність від теорії розподілу влад. Система стримувань і противаг у її класичному (демократичному) розумінні може використовуватися тільки в тих демократичних державах, де владні функції поділені між верховними органами країни; 2. Нормативна обумовленість системи. Умовні критерії функціонування системи важелів впливу та взаємозв‘язків між органів зумовлені нормами конституції та іншими законами; 3. Універсальність впливу. Якщо держава починає застосовувати стримування та противаги, вона повинна розповсюдити дію цієї системи на весь механізм державної влади, а не виділити окремі елементи; 4. Еволюція система. Треба пам’ятати, що під час змін державно-правових процесів, змінювалася і система взаємозв’язків у державного апараті. Чим більше до нього проникали демократичні цінності, тим більш досконалою ставала система [1].

Загальною рисою взаємозв’язків між державними органами є їх системність. Елементи системи противаг мають досліджуватися та встановлюватися у органічній сукупності. Система стримувань і противаг наділена власною внутрішньою будовою. Вона має горизонтальну та вертикальну ланку. Вертикальна ланка визначає субординацію владних повноважень, можливість контролю центральних органів над місцевими. Горизонтальна ж містить засади координації органів вищої ланки. Вона дозволяє налагодити їм вигідну співпрацю для оптимального розвитку країни. Для реалізації встановлених законом зв’язків використовуються специфічні засоби і методи [1, с. 184]. Серед методів системи стримувань та противаг виділяють: 1. Координація – тобто взаємоузгодження дій органів влади різних гілок; 2. Планування – тобто розробка спільних проектів різними гілками влади та обговорення етапів їх реалізації; 3. Контроль – тобто здійснення органом нагляду за окремими владними структурами згідно зі своїми повноваження. Крім методів роботи системи взаємозв’язків між органами, використовується ще поняття процедур. За думкою Костицького В. В. такими процедурами є визначений у законодавстві порядок реалізації того чи іншого методу. Серед них виділяють право вето, право імпічменту, право оголошення вотуму недовіри, утворення слідчих комісій, звітування окремих владних інстанцій перед іншими, контрасигнація актів [3, с. 59].

Україна останні вісімнадцять років знаходиться в умовах постійних конституційних реформ. Система стримувань і противаг в нашій країні також постійно змінюється. З переходом від президентсько-парламентської до парламентсько-президентської моделі контролю змінилася і структура взаємозв’язків між органами. Для вдалої роботи системи стримувань та противаг необхідне створення у Верховній Раді України коаліції депутатських фракцій. Це випливає із ч. 6 ст. 83 Конституції. Парламент української держави визначає кандидатуру Прем’єр-міністра, яку повинен затвердити Президент. Президент України наділений правом розпуску парламенту за умов, що прямо передбачені у Конституції. Він же може накладати вето на прийняті законодавчим органом акти і відправляти їх на повторний розгляд. Подолання президентського вето можливе тільки кваліфікованою більшістю голосів, що наразі складає 2/3 від конституційного складу парламенту. У відповідь, парламенту надані повноваження по ініціювання процедури імпічменту Президента [4, с. 74].

Таким чином, система стримувань і противаг почала формуватися ще за часів буржуазних революцій та абсолютизму, знайшла своє втілення у конституції Сполучених Штатів Америки та наразі діє у більшості держав сучасного світу.

Література:

1. Сухонос В. Теорія держави і права [Текст]: навчальний посібник / Володимир Сухонос,. - Суми: Університетська книга, 2005. - 536 с.

2. Костицький В. В. Теорія розподілу влади: громадянське суспільство і держава в епоху глобалізації [Текст] : доповідь / В. В. Костицький ; Нац. акад. прав. наук, Київ. регіон. центр. - Київ , 2011. - 63 с.

3. Нижник Н. Р. Виконавча влада в Україні: реформування та перспективи [Текст] : монографія / Н. Р. Нижник, І. О. Кульчій, О. В. Муза. - Полтава : ПУЕТ, 2012. - 143 с