Матвійчук Я.Ю.,

студентка НН ЮІ Національного авіаційного університету, м. Київ, Україна

Толкачова І. А.,

к.ю.н., доцент

Національний авіаційний університет, м. Київ, Україна

ПОРІВНЯЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПРОВЕДЕННЯ РЕФЕРЕНДУМІВ В УКРАЇНІ ТА ФРАНЦІЇ

Термін «референдум» в юридичній літературі визначається як спосіб прийняття законів, вирішення важливих державних питань шляхом голосування громадян. Референдум можна вважати найдемократичнішою формою виявлення волі громадян держави, оскільки саме в такий спосіб виражається безпосереднє народовладдя.

Питання організації та порядок проведення референдуму як в Україні так і у Франції регулюється Конституцією. Згідно з ст. 11 Конституції Франції за пропозицією Уряду під час сесії Парламенту, або за спільною пропозицією обох палат, Президент Республіки може винести на референдум будь-який законопроект, що стосується організації органів публічної влади, реформ в економічній, соціальній та екологічній політиці держави та публічних служб, або законопроект, який дозволяє ратифікацію договору, який не суперечив би Конституції та міг би впливати на функціонування публічних інститутів. Аналізуючи Конституцію України, можна зазначити, що відповідно до ст. 72 всеукраїнський референдум проголошується виключно за народною ініціативою на вимогу не менш як трьох мільйонів громадян, що мають право голосу, і, призначається Верховною Радою України або ж Президентом України, відповідно до їх повноважень. Виключно всеукраїнським референдумом вирішуються питання про зміну території держави. Важливим є те, що референдум не допускається щодо законопроектів з питань податків, бюджету та амністії [1]. Тобто, на відміну від законодавства України, законодавство Франції не встановлює обмежень щодо питань, які можуть бути винесені на референдум. Зокрема, це організація публічної влади, реформи в економічній і соціальній політиці та публічних службах, які здійснюють цю політику, ратифікація міжнародних договорів, які мають значення для функціонування державних інститутів.

Так, президент Франції Шарль де Голль найчастіше серед післявоєнних політиків ініціював практику проведення загальнонаціональних референдумів.

Україна теж мала досвід проведення загальнонаціональних референдумів, першим з яких був референдум 1 грудня 1991 р щодо проголошення незалежності України [2, с. 21].

Окрім загальнонаціональних референдумів, велику увагу треба приділити також і місцевим референдумам. Місцеві референдуми – це безпосереднє (пряме) волевиявлення територіальних громад щодо прийняття рішень з питань місцевого значення прямим голосуванням членів цих громад.

Якщо говорити про місцеві референдуми у Франції, то вони можливі з питань поступки, приєднання або обміну території держави та у разі об’єднання комун. У Франції суб’єктом місцевої ініціативи є не жителі територіальної одиниці, а безпосередньо представницький орган даної громади. Пропозиції або проект рішення повинні містити чітко визначені вимоги, зміст яких має відповідати національному законодавству та вимагає, щоб текст був «чітким, однозначним та справедливим». Місцевий адміністративний суд розглядає винесені на референдум питання на предмет їх відповідності конституції та іншим нормативно-правовим актам. Як показує досвід найчастіше у Франції на місцевому рівні референдуми можуть проводитись лише у великих територіальних громадах. Щодо основного предмету референдумів, то ним є питання місцевого самоврядування [3].

Якщо проаналізувати практику України, то з 1991 по 2009 рр. у 19 регіонах України було проведено 151 місцевих референдумів, 135 з яких були успішними. Велика кількість референдумів стосувалась питань адміністративно-територіального устрою, зміни назв населених пунктів та організаційних питань.

На сьогодні, в Україні існує проблема проведення місцевих референдумів, оскільки Закон України «Про всеукраїнський та місцеві референдуми» втратив чинність на підставі Закону України «Про всеукраїнський референдум» від 6 листопада 2012 р. Як наслідок, в Україні фактично не створено правових умов для проведення таких референдумів, що дуже обмежує права мешканців міст та не відповідає європейським стандартам місцевої демократії.

Підсумовуючи, аналізуючи та порівнюючи вищенаведене, можна зробити висновок, про те, що на відміну від України, референдум у Франції є справжнім механізмом впливу громадян на формування державної політики. Поняття референдуму тут врегульоване більш досконало. Застосування цього досвіду українськими державними діячами і політологами, на нашу думку, може позитивно позначитися на трансформації усієї політичної системи нашої держави.

Література:

1. Про всеукраїнський референдум: Закон України від 6 листопада 2012 р. № 5475-VI // Відомості Верховної Ради України. –2013. – № 44-45. – Ст.634.

2. Дерев’янко С.М. Політико-правові засади референдумів в Україні / С.М. Дерев’янко: монографія. – Івано-Франківськ: Місто НВ, 2011. – 847 с.

3. Конституция Французской Республики от 4 октября 1958 года [Електронний ресурс]. – Режим доступу:

http://lawers-ssu.narod.ru/subjects/constzs/france.htm.