Бідюк Д.А., Костяна І.Ю.,

студентки НН ЮІ Національного авіаційного університету, м. Київ, Україна

Науковий керівник: Толкачова І.А., к.ю.н., доцент

ГАРАНТІЇ ДЕПУТАТСЬКОЇ НЕДОТОРКАНОСТІ В УКРАЇНІ ТА ЗАРУБІЖНИХ КРАЇНАХ: ПОРІВНЯЛЬНО-ПРАВОВИЙ АНАЛІЗ

Депутатська недоторканість (імунітет) передбачає неможливість притягнення депутата до юридичної відповідальності за діяння, які містять ознаки злочинів та (або) правопорушень, без попереднього санкціонування парламентом (в деяких випадках – після прямої заборони притягнення депутата до відповідальності) [2, с.28].

Незважаючи на те, що практика законодавчого закріплення депутатської недоторканості досить поширена, не всі країни світу визнають її як універсальну. Наприклад, у Нідерландах інститут депутатського імунітету відсутній. Це означає, що притягнення депутатів до відповідальності відбувається за особливих умов.

Кожна країна, в якій є інститут депутатської недоторканості має свої індивідуальні аспекти парламентського імунітету та обсяг суспільних відносин на які він поширюється. Депутатська недоторканість, як привілей, не має абсолютного характеру. Ступінь захищеності депутата залежить від особливостей, що визначені національним законодавством. Так, у Великобританії, Іспанії та Австралії недоторканість поширюється виключно на цивільні справи [1, с. 247]. У Німеччині та Латвії, окрім цивільних справ, імунітет поширюється ще і на певні адміністративні правопорушення. Українське законодавство передбачає більш розширені межі щодо цього, адже, окрім певних привілеїв стосовно цивільних та адміністративних правопорушень, інститут депутатської недоторканості поширює свою діяльність також на кримінальні та дисциплінарні правопорушення [3, с. 118].

Можна стверджувати, що законодавство України дещо лояльне до депутатів. Адже, згідно з ст. 80 Конституції України, при виникненні підозри стосовно скоєння злочину депутатом, його не можуть обшукати та заарештувати без згоди парламенту. У реальних ситуаціях буває так, що парламентарі дають згоду на обшук та перевірку особистих речей депутата, але винна особа до цього часу просто залишає державу, уникаючи таким чином відповідальності та покарання.

У Канаді та Іспанії законодавство накладає недоторканість тільки по цивільним справам, але якщо є якісь підозри щодо вчинення кримінального правопорушення, – депутата можуть затримати [1,с.251]. Можна припустити, що у цьому випадку депутат не завжди є винним, але це не повинно давати змогу запобігти уникненню правопорушення.

В Україні налічується чимало випадків вчинення народними депутатами злочинів, після яких їх було позбавлено недоторканості, але вони встигли втекти з країни до того, як їх засудили. Інколи депутатів арештовують в іноземних країнах, куди вони здійснили втечу, але потім знімають всі обвинувачення, після чого повертаються в Україну відновлюючи свій статус. Це не означає, що вони не винні у скоєнні даного правопорушення, адже для чого тоді тікати за кордон? Саме тому вже не раз піднімалося питання про позбавлення депутатів недоторканості, адже вона покладає занадто великі привілеї.

Для забезпечення продуктивної роботи парламенту, на нашу думку, законодавство має жорсткіше віднестися до питання депутатської недоторканості, а саме: зменшити коло правових відносин, на які поширюється даний привілей; внести більше санкцій у разі порушення законодавства чи Конституції України. Як представники волі народу, народні депутати мають виражати повне дотримання законності та верховенства права.

Література:

1. Георгіца А. З. Конституційне право зарубіжних країн: [підруч. для студ. вищ. навч. закл.] / Аурел Зиновійович Георгіца. – Тернопіль: СМП «Астон», 2003. – 432 с.

2. Григорук Н. Г. Конституційно-правовий статус народного депутата України: дис. … кандидата юрид. наук. 12.00.02 / Н. Г. Григорук. – К., 2004. – 199 с.

3. Григоренко А. Гарантії здійснення повноважень народним депутатом України / А. Григоренко // Право України . – 2004. – №5. – С.116-121.