Нікіфорчук Ю. В.

Сакал О. В.

Вінницький торговельно-економічний інститут

м. Вінниця, Україна

Науковий керівник:

Бойко О. О.

Стратегічне планування: теоретичні основи та його відмінності

В умовах глобалізації світової економіки особливої уваги потребує діяльність підприємства на національному та зовнішніх ринках та його стратегічний розвиток. Стратегічне планування діяльності підприємства постає як результат впливу різного роду факторів (внутрішніх та зовнішніх), та яке постійно змінюється та потребує реагування на ці зміни.

Проблеми використання стратегічного планування досліджували вітчизняні та зарубіжні вчені та практики. Зокрема, цим проблемам присвячено наукові праці Євтухової С.М., Линенко А.В., Циби Т.Є., Удалова Ф.Е., Альохіної О.Ф., Іванова Б.В. та інших.

Стратегія підприємства є основою стратегічного планування, за допомогою якого на підприємстві зважується комплекс проблем, пов’язаних з цілеспрямованою переорієнтацією випуску продукції нової номенклатури й асортименту, впровадженням і використанням нових технологій, розвитку маркетингу, удосконалюванням структури керування підприємством, своєчасною і якісною підготовкою і перепідготовкою кадрів [1, c. 67]. Стратегічне управління здійснюється в контексті місії організації, і його фундаментальна задача полягає в тому, щоб забезпечити взаємозв’язок місії з основними цілями організації в умовах змінного економічного середовища.

Суть стратегічного управління полягає в тому, що на фірмах, з одного боку, існує чітко виділене і організоване, так зване ''формальне'' стратегічне планування, а з іншого боку, структура управління копрорації, механізми взаємодії окремих підрозділів побудовані так, щоб забезпечити розробку довгострокової стратегії та її реалізацію через поточні виробничо-господарські плани. Тобто стратегічне управління включає два основні процеси: 1. стратегічне планування; 2. тактико-оперативне управління реалізацією сформульованої стратегії.

При цьому особлива увага приділяється створенню адекватних, гнучких структур управління. Стратегічне управління не слід розглядати як просто результат еволюції планування. Воно викликане глибокими об'єктивними змінами в навколишньому середовищі підприємств і орієнтоване на ринок завтрашнього дня.

Стратегічне планування як явище та процес передбачення майбутнього та підготовки до майбутнього трактується досить широко: як інтегральний процес підготовки та прийняття рішень певного типу, як формулювання цілей та визначення шляхів їхнього досягнення, як забезпечення підготовленості підприємства для конкурентної боротьби на ринках [2, с.109].

Головні переваги стратегічного планування:

· зв’язок поточних рішень з майбутніми результатами, організоване осмислення рішень (усупереч спонтанному прийняттю) з прогнозуванням їхніх наслідків;

· орієнтація на пошук альтернативних варіантів досягнення цілей, тобто допустимих цілей у межах визначених цілей та наявних обмежень;

· визначення можливостей і загроз, сильних та слабких сторін діяльності підприємства, врахування їхпривстановленні цілей і формулюванні стратегій для забезпечення впливу на ці аспекти вже сьогодні;

· свідома підготовка майбутнього і до майбутнього;

· розподіл відповідальності не лише між напрямками діяльності, а й між поточною та майбутньою діяльністю [4].

Розробка планів як специфічний вид діяльності – це послідовний ітераційний процес, що складається з кількох взаємопов'язаних етапів: · встановлення цілей; · визначення стратегій («стратегічного набору») та заходів щодо їхньої реалізації; · передбачення послідовності дій у межах досить тривалого часу та закріплення її у планах, проектах і програмах різного типу, що є інструментами досягнення цілей та реалізації стратегій; · організація виконання планових завдань; · облік, контроль та аналіз їхнього виконання. Останні два етапи є переходом до впровадження цілісної системи стратегічного управління, оскільки зумовлюють необхідність організаційно- аналітичної та контрольно-координаційної діяльності не лише в органах стратегічного планування, а й у ланках, де виконуються дії, визначені стратегічними планами та программами [3, с. 104].

Отже, стратегічне планування – це така ланка, яку взявши за основу, можна витягнути цілий ланцюг підприємств України. Адже, успішна реалізація стратегії забезпечує ефективне функціонування діяльності підприємств, визначення його цілей і задач та освоєння нових можливостей.

Література:

1. Носарівська О. М. Стратегічне планування діяльності підприємства \ О. М. Носарівська, С. В. Крива \\ Інновації в маркетингу: теорія і практика: збірник тез наукових робіт учасників міжнародної науково-практичної конференції (м. Одеса, 17-18 травня 2013 р.) / ГО «Центр економічних досліджень та розвитку». – О.: ЦЕДР, 2013. – С. 66 – 69.

2. Євтухова С.М. Стратегічний план як перспективний напрямок розвитку українського підприємства // Актуальні проблеми економіки. – 2007. – №3(69). – с. 108-113.

3. Череп А. В. Стратегічне планування і управління : навч. посіб. / А. В. Череп, А. В. Сучков. – К.: Кондор, 2011. – 334 с.

4. Божкова, В.В. Стратегічне планування маркетингових комунікацій інноваційної продукції промислових підприємств [Текст]: дисертація на здобуття наукового ступеня д-ра економічних наук/ В. В. Божкова; Наук. консультант С.М. Ілляшенко. - Суми: СумДУ, 2011. – Режим доступу: http:// www. essuir. sumdu. edu.ua/handle/123456789/22236.