д.е.н., професор кафедри банківської справи

Макаренко Ю.П.

Дніпропетровський національний університет імені Олеся Гончара

Наслідки аграрної реформи в Україні для фермерських господарств

Позитивний вплив на результати господарської діяльності чинника тотожності власності і праці і дав підстави більшості науковцям й політикам, реформаторам зокрема, визначити розвиток приватно-трудових форм агрогосподарств як основний напрям аграрної реформи. Цьому мала сприяти й приватизація землі. Але сталося так, що розвиток фермерства в Україні не виправдав прогнозів тих, хто покладав на нього великі надії.

У зв’язку з цим виникає низка питань, а саме: 1) чому у фермерських господарствах не реалізований у повній мірі чинник приватної власності і приватного господарювання? 2) фермерські господарства, особливо сімейні, безперечно, однотипні з господарствами населення, але більші за розмірами, тобто у більшій мірі мають можливість використовувати приватний потенціал у поєднанні з ефектом масштабу виробництва? 3) чому фермерство на початку становлення отримало швидкий розвиток, а нині цей процес не просто загальмувався, а припинився зовсім, і навіть набуває за деякими параметрами зворотній напрямок? І зрештою в практичному контексті дуже важливо оцінити останній процес як проблему чи може це не має негативного значення для подальшого розвитку сільського господарства і національної економіки у цілому? Спробуємо дати відповідь на поставлені вище запитання.

Не тільки науково-обґрунтований підхід, але й логіка та здоровий глузд дають підстави стверджувати, що кардинальне реформування відносин власності й господарювання в аграрній сфері економіки України повинно було врахувати світові тенденції в її розвитку. Зрозуміло, не менш важливо було зважити на національні особливості сільського господарства на початку аграрної реформи, уже досягнутий рівень концентрації виробництва. В суспільному секторі він був значно вищим, ніж в США. У 1990 р. на одне сільгосппідприємство припадало 3116 га землі, в США на одну ферму цей показник є більш-менш стабільним (в 2007 р. 169 га).

В останні роки, як вже зазначалося нами, усе більше науковців виділяють як пріоритетний чинник впливу на ефективність господарської діяльності – техніко-технологічну оснащеність, яка в свою чергу потребує певних розмірів землекористування. Економічна вагомість чинника приватної власності, безперечно, досить суттєва, але зменшується, «розмивається» в міру використовуваних техніки і технологій, найманої праці, розмірів господарства. І тільки в трудомістких видах сільськогосподарської продукції цей чинник і нині займає провідне місце.

У зв’язку з цим логічно виникає питання: який сенс мала широкомасштабна деконцентрація сільськогосподарського виробництва, якщо знов ставиться завдання підвищити концентрацію виробництва? Відповідь може бути одна – по-перше, реформатори не врахували рівень розвитку виробничих сил в сільському господарстві, зарубіжний досвід і існуючу на той час господарську структуру в аграрному секторі економіки на початку 90-х років ХХ ст. Вітчизняними науковцями фермерство взагалі, і сімейне зокрема, в країнах з розвиненою ринковою економікою розглядалось у цілому, без виділення окремих груп за розмірами. При цьому позитивний вплив на ефективність господарювання чинника приватної власності був переоцінений. По-друге, не були враховані такі процеси, що притаманні зарубіжному фермерству як високий ступінь кооперації ферм, створення ними різних асоційованих структур, інтеграція з підприємствами третьої сфери АПК. Не зверталася увага на ту обставину, що сімейні ферми кількісно переважають, але виробляють лише половину товарної продукції. В-третіх, не були враховані реалії національної економіки, відсутність належної підтримки держави фермерським господарствам.

Зрозуміло, що в країнах Заходу накопичений і передається у спадок досвід ведення товарно-підприємницького господарства. Тобто «людський чинник» щодо фермерства є високої якості. І не тільки досвід, але і освіта. В США близько 90% фермерів мають вищу сільськогосподарську освіту.

Фермери впродовж тривалого часу зуміли не втрачати виробничу самостійність і водночас використовувати переваги великих господарств в таких видах інфраструктури як зберігання, переробка, транспортування і реалізація своєї продукції через створення різних видів кооперативів, поглиблену спеціалізацію та інтеграцією з підприємствами третьої сфери АПК.

Відносно функціонуючих фермерських господарств, зрозуміло, й тих, які ще будуть створені, можна передбачити два головні напрями їхнього розвитку або рентабельного стабільного господарювання. Уже на кінець 2009 р. у складі фермерських господарств за розмірами землекористування від 1000,1 га і більше нараховувалося 801 фермерське господарство (1,9% від їхньої загальної кількості), які за цим показником не поступалися іншим сільськогосподарським підприємствам. І ще 1038 фермерських господарств від 500,1 до 1000 га мають можливість, якщо і не перейти у цю групу, то ефективно господарювати.

Малі фермерські господарства, а це понад 2/3 їхньої загальної кількості, навіть за умови подальшого збільшення економічної ролі великотоварних агроструктур, можуть ефективно функціонувати як форми малого сімейного агробізнесу. Але це потребує певних умов. В першу чергу, задіяння усіх внутрішньогосподарських чинників, що позитивно впливають на ефективність господарювання. Вони спільні для усіх бізнесових агрогосподарств. Йдеться передусім про техніко-технологічну їхню оснащеність, людський капітал, менеджмент тощо. Однаковими для усіх є й зовнішні чинники, або зовнішньо економіко-правове середовище. Разом з тим для агрогосподарств малого бізнесу будь-яких форм, фермерських господарств зокрема, вирішальне значення має їхня спеціалізація, кооперація, інтеграція з підприємствами третьої сфери АПК