доц. Поліщук О.А.,Гуменюк Ю.В., Плюта М.А.

Вінницький торговельно-економічний інститут

Київського національного торговельно-економічного університету

 

Особливості венчурного інвестування в Україні

 

         В умовах сьогодення в країні важливим завданням є пошук нетрадиційних шляхів інвестування нових розробок. Одним із можливих напрямів вирішення цієї проблеми може бути розвиток венчурної індустрії. Світовий досвід свідчить, що країни, які послідовно забезпечують безперервний та якісний трансферт наукових знань у нові технології та вироби, отримують значні переваги в забезпеченні стійких темпів економічного розвитку. У свою чергу інноваційний розвиток передбачає залучення венчурного капіталу як необхідного атрибуту. Венчурний капітал за певних умов може стати ефективним джерелом фінансового забезпечення наукових розробок та перетворення їх на конкурентоспроможний продукт, що обумовлює актуальність теми статті.

Питанням венчурного інвестування в Україні, функціонування механізму венчурного бізнесу, аналізу сучасного стану венчурних фондів в Україні присвячували свої наукові праці Антонюк Л.Л., Михальченко Г.Г., Кисіль В.Л., Садловський Р.В., Поручник А.М., О.Красовська та інші.

Сьогодні в Україні повноцінна індустрія венчурного капіталу знаходиться на початковій стадії становлення. Значну роль у венчурному інвестуванні потенційно можуть відігравати великі банки, однак на сучасному етапі своєї діяльності вони занепокоєні не стільки добором та фінансуванням ризикованих інноваційних проектів, скільки отриманням гарантії повернення кредитів, тому даний спосіб отримання коштів для проведення інноваційної діяльності майже не використовується. Більша частина коштів залучається об’єднаннями підприємств, інститутами спільного інвестування.

Венчурне інвестування - це особлива система вкладення коштів у нові проекти. Його головна і принципова відмінність від традиційного полягає в тому, що необхідні кошти можуть на­даватися під перспективну ідею без гарантованого забезпечення наявним заощадженням або іншими активами підприємця. Єдиною заста­вою служить спеціально обумовлена частка акцій у вже існуючій  або лише створюваній фірмі.

Розвиток національної індустрії венчурного капіталу залежить від державної підтримки як найголовнішої складової на шляху розвитку загальної інноваційної політики, яка складається з двох ком понентів: формування сприятливого правового середовища шляхом еконо мічного стимулювання венчурного інвестування інноваційного розвитку та прямої державного інвестування.

Заходи держави відіграють важливу роль у формуванні інноваційної сфе ри. Успішний світовий досвід визначає роль держави та різноманітних заходів підтримки розвитку венчурного інвестування як каталізатора запуску процесу венчурного інвестування в державі. Так було в США, Фінляндії, Ізраїлі та в усіх розвинутих країнах. Також світовий досвід підтверджує доцільність створення сприятливих умов для розвитку венчурного інвестування. Головними проблемами в Україні є нестабільне зовнішнє середовище, нерозвиненість венчурної інфраструктури, низька ліквідність венчурних інвестицій у зв’язку з нерозвиненістю фондового ринку, наявність в основному іноземного венчурного капіталу, слабка інформаційна підтримка. Отже, потрібно розвивати фондовий ринок для забезпечення ліквідності венчурних інвестицій, створювати біржові майданчики з торгівлі цінними папе­рами високотехнологічних підприємств, а також залучати пенсійні фонди до венчурного інвестування (це збільшить розмір коштів, що можуть бути вкладені у венчурні проекти.

Функцію венчурних інвесторів в Україні виконують компанії з управління активами, які, на відміну від інших країн, створюються середніми інвесторами. Але далі інвестиційний бізнес буде розвиватись, обслуговуючи переважно залучені кошти.

Сфера застосування венчурного капіталу є досить широкою і не обо в’язково обмежена інноваціями. Він приваблює інвесторів, оскільки дозволяє рівномірно розподіляти їх ризики при фінансуванні інноваційних проектів і малих та середніх компаній. Дохідність та ризикованість будь-якого проекту зменшуються за стадіями його життєвого циклу та залежить від галузі про мисловості. Однак досвід країн, де венчурні інвестиції відіграють принципо ву рать у фінансуванні інноваційних процесів, свідчить про те. що все ж таки найбільш ефективними є венчурні інвестиції в малі високотехнологічні фір ми, які реалізують високоризикові проекти, на стадії їх старту.

         Венчурне інвестування як одне з альтернативних форм фінансування має певні недоліки і переваги як для венчурного інвестора, так і підприємства-реципієнта. Як відомо, венчурне інвестування передбачає вкладення коштів саме у малі або середні та новостворені підприємства. Найбільший ризик для інвестора при вкладенні фінансових ресурсів в діяльність таких підприємств зумовлений тим, що немає впевненості в поверненні вкладених коштів та отримані прибутків, так як певні гарантії в такому фінансуванні взагалі відсутні. Для підприємства-реципієнта, в свою чергу, негативною стороною такого фінансування є повна або часткова відстороненість від управління підприємством та розподілу його прибутків.

Проте існують і переваги венчурного інвестування.  Основною з них є можливість венчурного інвестора управляти діяльністю та приймати ключові рішення щодо розвитку підприємства-реципієнта з метою збільшення рин-кової вартості такого підприємства.

         Значні ризики венчурного інвестування зумовлені також і специфікою об’єкта вкладення, зокрема малі та новостворені підприємства характеризуються своєю не публічністю на початкових стадіях розвитку бізнесу. Це передбачає відсутність акцій таких підприємств у вільному доступі або взагалі неакціонерний тип власності. Крім того, про такі підприємства відсутня інформація в частині їх кредитоспроможності та платоспроможності, що не дає можливості інвестору адекватно оцінити реальний рівень ризиків та можливий рівень доходності в майбутньому, а також впевнитись в поверненні вкладених коштів.

         Незважаючи на наявність високого рівня ризиків, існує позитивний ефект від використання венчурних інвестицій, що зосереджений в таких аспектах, як соціальний (передбачає створення нових робочих місць на підприємствах, що виступають об’єктом вкладення венчурних капіталістів) та економічний (передусім розвиток інновацій та новітніх технологій).

         Венчурна форма інвестування орієнтована на фінансування не лише високоризикових, але й перспективних і високодохідних інноваційних проектів, упровадження яких повинно підтримуватися Інноваційною палатою України.

Ми погоджуємося з тим, що низька активність венчурного інвестування в країні пов’язана з небажанням ризикувати у досить нестабільному зовнішньому середовищі, відсутністю розвиненої інфраструктури. Банки не прагнуть інвестувати в довгострокові ризиковані проекти до того ж без гарантій.

Пенсійні фонди за законодавством України можуть інвестувати тільки в державні цінні папери, банківські депозити, нерухомість й акції квотованих компаній. Страховий бізнес в Україні хоч і охоплює багато компаній, але він менш розвинений ніж у США і Західній Європі. Що стосується фондового ринку, то він суттєво відстає від потреб часу.

Отже, венчурні фонди, по-перше, не є інститутом спільного інвестування (інвестиційним фондом) і їх потрібно розглядати як один із видів інститутів венчурного інвестування; по-друге, основним їх призначенням є інвестування інноваційного, а не існуючого бізнесу.

Прийняття окремого нового закону України щодо діяльності венчурних фондів та впровадження системи економічного стимулювання їхньої діяльності в інноваційному напрямку забезпечить реалізацію державної політики стимулювання інвестиційної діяльності та інноваційного розвитку шляхом залучення та ефективного використання коштів венчурних інвесторів.

 

Список використаних джерел:

1.     Хома І.Б. Венчурне інвестування як спосіб реалізації інноваційно-інвестиційного потенціалу держави / І.Б. Хома // Науковий вісник НЛТУ України. – 2011. − Вип. 21.3. –С. 292–298.

2.     Шевченко О.М. Венчурний капітал – основа механізму фінансування національних інноваційних процесів / О.М. Шевченко // Інноваційна економіка. – 2012. - № 4. – С. 52–56.

3.     Москвін С.О., Венчурні фонди інноваційного розвитку //Актуальні проблеми економіки.-2011.-№2.-с.89-95.

4.     Кутрань К.В., Венчурне інвестування в умовах фінансової кризи // Економіка і держава.-2011.№9.-с.14-16.