Економічні науки/6. Маркетинг і менеджмент

Асист. ЗачосаО.Д., Заболотна В.А.

Вінницький торговельно-економічний інститут КНТЕУ, Україна

Соціальна організація і соціальна спільність

В якості об'єкта теорії організації особливий інтерес представляють соціальні системи які являють собою впорядковані у певному сенсі кількості взаємодіючих осіб і груп осіб, що утворюють цілісність.

Соціальна організація - це складна, відкрита, керована, динамічна система з цілеспрямованою дією. Стосовно соціальної організації система - це штучно створений набір взаємодіючих між собою елементів і підсистем, призначений для досягнення певної мети.

Організації створюються людьми для досягнення певних суспільних, корпоративних і особистих цілей. Таким чином, організація є елементом суспільної системи, однак в рамках організації об'єднані інтереси великої кількості людей, зосереджені матеріальні ресурси, будівлі та обладнання.

В процесі її роботи створюється певне інформаційне середовище, що визначає комунікаційні зв'язки усередині організації і зв'язки організації із зовнішнім середовищем, складається свій соціально-психологічний клімат, також визначаються відносини між людьми. Всередині організації існують підрозділи, що вирішують самостійні завдання. Між підрозділами встановлюється функціональна та інформаційна взаємодія. Отже - організація сама являє собою складну систему.

Організація є сукупністю двох або більше осіб, діяльність яких побудована на досягненні свідомо координованих цілей.

Соціальна спільнота - це реально існуюча, емпірично фіксуєм сукупність осіб, що відрізняється відносною цілісністю і є самостійним суб'єктом соціальної дії та поводження.

Поняття соціальної організації нерозривно пов'язане з поняттям колективу. Діяльність організації багато в чому визначається формально нерегульованою поведінкою членів колективу. Згуртованість або конфліктність колективу, його стабільність, рівень кваліфікації, свідомість працівників, їх ділова активність і багато інших людських чинників впливають на ефективність діяльності організації.

Поняття організаційної системи і колективу взаємозалежні, але далеко не тотожні. Колектив - це об'єднання всіх працівників організації, які здійснюють спільну трудову діяльність. Організація не може існувати без колективу і включає в себе колектив як свою основу.

Проте основний сполучний елемент соціальної системи - людина.
О.С. Виханский і А.І. Наумов запропонували розглядати поведінку людини в організації з двох позицій: 1) з позиції взаємодії людини з організаційним оточенням; 2) з позиції організації, що включає індивідів.

У першому випадку модель взаємодії може бути описана наступним
чином:
1. людина отримує від організаційного оточення стимулюючі впливи;
2. людина під впливом сигналів організаційного оточення здійснює певні дії;
3. дії, здійснювані людиною, мають певний вплив на організаційне оточення.

Організаційне оточення являє собою ту частину організації, з якою людина постійно контактує під час роботи. Це і робоче місце людини і група, в якій вона працює, а також структура організації, правила поведінки і внутрішній розпорядок, система оплати праці, трудові відносини і багато іншого.

Людина - насамперед громадська, свідома, пов'язана з іншими людьми тисячею найрізноманітніших відносин і форм взаємодії істота. Основною її властивістю є активна, цілеспрямована поведінка.

Н. Вінер вважав, що активну поведінку можна розділити на два класи: не цілеспрямоване (випадкове) і цілеспрямоване.

Термін «цілеспрямоване» означає, що дія або поведінка організму допускає тлумачення як «спрямована» на досягнення певної мети. Свідома поведінка цілеспрямована, однак ця спрямованість не означає свободи від об'єктивних закономірностей зовнішнього середовища, свободи у виборі мети.

Індивід дає організованому цілому постійну різноманітність, що дозволяє цьому цілого адаптуватися до зовнішнього середовища, а значить, забезпечує йому необхідну стійкість. Передумовою появи нової інформації виступає насамперед процес соціалізації індивіда, в ході якого стабільність його фізіологічних інтересів супроводжується посиленням динамізму, властивого розширення різноманітності духовних потреб, завдяки вступу індивіда в контакт з іншими колективами.

Для збереження організації потрібні значні активності.
Терміни «активність» і «опір» ввів А. Богданов стосовно комплексів (систем, організацій), розглядаючи їх як властивості елементів системи, що характеризують спрямованість на розвиток або консервацію системи. Збільшення активності може забезпечити зовнішнє середовище, що, у свою чергу, обов'язково змінює внутрішні співвідношення комплексу, його структуру.

Практична стійкість організації залежить не тільки від кількості сконцентрованих в ній активностей-опорів, але і від способу їх поєднання, характеру їх організаційних зв'язків, виду організаційної структури.

Таким чином. соціальна організація, на відміну від інших масових спільнот, характеризується наступними особливостями:

• стійкою взаємодією елементів, що сприяє міцності і стабільності їх існування в просторі і часі;

• відносно високим ступенем згуртованості;

• чітко вираженою однорідністю складу;

• входженням в більш широкі спільності в якості елементів структурних утворень.

З усього видового різноманіття організацій можна виділити формальні і неформальні [1].

Головною ознакою формальних організацій є узаконена система норм, правил, принципів діяльності, стандартів поведінки членів організації. Формальна організація забезпечує проходження ділової інформації, необхідної для функціональної взаємодії її членів. Вона включає в себе різні регулятори, що нормують і планують діяльність даної соціальної спільності. 
Формальна раціональна організація - в її основі лежить принцип доцільності, свідомого руху до мети. Вона принципово безлика, так як розрахована на абстрактних індивідів, між якими не повинно бути ніяких відносин, що виходять за рамки службових.

Неформальні організації існують одночасно з формальними. Для них характерна система не прописаних соціальних ролей, неформальних інститутів і санкцій, еталонів поведінки, переданих звичаями та традиціями. Їх поява пов'язана з своєрідністю дії «людського фактору» в організації, що ще раз підкреслює роль особистості в організаційному процесі.

Неформальна організація як спонтанна спільність людей припускає особистісні службові відносини, вирішення виробничих завдань способами, що є відмінними від формальних приписів. Утворення неформальних груп є формою дезорганізації, що сприяє підтримці соціальної цілісності, зняттю соціальної напруженості в колективі. Неформальна організація виступає своєрідним буфером між індивідом і жорсткою формальною організацією. Не виключена, однак, і негативна роль неформальних організацій: іноді приватний інтерес певної групи може переважати над загальною метою організації [2].

 Цілісність соціальної системи забезпечується механізмами її регулювання.

В соціальних системах діють три основних типи регуляторів:

• цільова управлінська дія;

• організаційний порядок;

• саморегуляція (самоврядування).

Механізм цільового управлінського впливу включає в себе цілеполагання і цілездійснення.

Можна виділити два види цільового управління: зовнішнє управління і самоврядування.

Зовнішнє управління, у свою чергу, може бути розділене на управління, спрямоване безпосередньо на елементи об'єкта управління, управління, спрямоване на систему в цілому.

Управління, спрямоване на окремі елементи організації, припускає, що власні можливості суб'єктів організації використовуються тільки в межах заданих ззовні установок, отже, їх потенціал використовується не повною мірою.

У разі управління, спрямованого на організацію в цілому, управлінський вплив не блокує потенціал організації.

Соціальний або організаційний порядок є важливим елементом подолання суб'єктивізму в управлінні, обмеженості інтелектуальних можливостей керуючого: зекономлену управлінську енергію він може направити на додаткову кількість об'єктів [3].

Далеко не все в суспільстві і організації піддається цільовому управлінню і охоплюється порядком. Проте їх відсутність не означає повної некерованості. Механізм управління у цьому випадку будується на основі взаємодії спонтанних регуляторів, які є природним продуктом функціонування соціальних систем. Такий процес управління і є самоорганізацію. Відмінні властивості останньої - довільність, відсутність єдиного організуючого початку. Це не означає, звичайно, що елемент суб'єктивного, людська воля, план, мета тут повністю виключені. Проте в даному випадку ці елементи не виступають свідомо утвореною загальною основою процесу. Те, що на рівні індивіда являє собою цілеспрямовану поведінку, на більш високому рівні втрачає суб'єктивну цілеспрямованість і виступає як самоорганізація системи.

Література:

1. Иванова, Т.Ю. Теория организации / Т.Ю.Иванова, В.И.Приходько. – СПб.: Питер, 2004. − 389 с.

2. Менеджмент організацій: підручник / за заг. ред. Л.І.Федулової. – К.: Либідь, 2004. − 448 с.

3. .Смірнов Е. А. Теорія організації: навч. посіб. / Смірнов Е. А. – М.: ІНФРА-

М, 2004.