Паскар В.В.

Розвиток окремих галузей кустарної промисловості в Україні, як спосіб задоволення власних потреб та підвищення платоспроможності виробників

Постановка проблеми. В часи коли світовою економікою керують транснаціональні корпорації, в часи коли 1 кг мандарин привезених з іншого континенту можуть бути дешевшими за 1 кг звичайних яблук, вирощених в радіусі 5 км від ринку, де вони продаються, можна зробити висновок, що величезною підприємницькою перевагою є ефект масштабу. В даному контексті в сфері виробництва є 2 основних можливих шляхи розвитку власного бізнесу: пошук інвесторів, який є можливими за наявності грандіозної ідеї та здатністю написати бізнес-план (чого не вміють робити не лише люди без спеціальної освіти, а й добра половина випускників економічних вузів), або пошук галузей виробництва, які зможуть, як мінімум, задовольнити власні потреби в тому чи іншому продукті, а, як максимум, дати змогу накопичити достатній капітал для подальших інвестицій в інші галузі. Однією із таких галузей кустарного виробництва, яка в своїй більшості, як правило, відповідає лише «програмі мінімум» є виробництво горілки в домашніх умовах, або «самогоноваріння», про що і піде мова в даній статті.

Аналіз досліджень та публікацій. При підготовці даної роботи було виявлено значну кількість публікацій з питань технології виробництва продукту, однак, як показав детальніший аналіз, авторами більшості таких праць є так-звані теоретики. Справжні практики вкрай рідко займаються викладанням своїх знань на папері. Вони зайняті безпосереднім виробництвом продукту та, почасти, насолоджуванням результатами своєї копіткої праці, рідше – активним розповсюдженням серед локальної клієнтури.

Постановка завдання. Метою роботи є розкриття основ технології даного виду легкої промисловості, аналіз проблеми з різних точок зору, окреслення можливого майбутнього самогоноваріння, а також доведення того факту, що публікація статей (як правило студентів) без будь-якого, навіть найменшого, аналізу їх змісту є абсолютно безглуздою та наносить значної шкоди і без того не ідеальній вітчизняній системі вищої освіти.

Результати дослідження. Перш, ніж розпочати зроблю варто зробити невелику ремарку: оскільки матеріалу далі буде багато, і він буде достатньо важким для сприйняття в даній статті застосовано передові розробки в галузі інноваційної психології спрямовані на точкові зняття когнітивного напруження, Ви зрозумієте, коли зіткнетеся з ними. Отже, приступимо…

Будь-який вид діяльності, вид бізнесу, неминуче пов’язаний із ризиками. Аналізований нами вид промисловості не є винятком і перше, що в цьому контексті хочеться сказати: самогоноваріння – незаконно. Це власне одна із причин чому із істинними практиками, особливо з тими у кого виробництво поставлено практично «на конвеєр» поспілкуватися не так легко: вони не афішують своєї діяльності. Хоча, варто також відмітити, що ті з них, хто «жене самогон» для власних потреб (тобто значно рідше) не особливо і приховують цей факт від своїх знайомих особливо коли частують своїм продуктом гостей. Однак дана стаття не буде ще однією квінтесенцією чистої теорії: автору свого часу пощастило споглядати весь процес приготування славнозвісного напою і навіть (не для протоколу) частково приймати у цьому участь.

Кілька слів по технології: насправді, щоб отримати спирт в домашніх умовах потрібно не так багато інгредієнтів: дріжджі, вода та цукор – і цього буде достатньо: спирт утворюється в результаті бродіння. Із обладнання потрібна кілька ємностей і спеціальне приладдя для переведення у рідину випаруваного в процесі самогоноваріння спирту (охолодження). Хоча мінімально допустима кількість інгредієнтів три, існує значна кількість рецептів, які начебто покращують продукт: «шоб тянулась», «шоб все аж горіло» і т.д. Ви певно бачили, що навіть великі алкогольні концерни рекламують усілякі різновиди горілки: з прополісом, на пророщеному зерні, на льодовиковій воді, з кінськими ратицями і т.д.

Слід зазначити, що зміна чи додавання інгредієнтів таки впливає на результат: горілка, як і самогон отримується в процесі випаровування спирту із закваски. Одна спирту там лише від 25 до 70%, а решта – те, що випаровувалося разом зі спиртом і також було конденсовано.

Зміна інгредієнтів – то можливість до зловживань занадто зажерливими та безсовісними продавцями продукту, які женуть самогон виключно на продаж. Зокрема: загальновідомий факт, чим нижче градус самогону тим більшу його кількість можна отримати (банально розвівши водою, або продовжуючи процес, коли на виході вже 20% продукт), однак низькоградусний самогон не п’янить і відчувається його низька якість (не пече горло) тому деякі хитрі та нечесні «підприємці» додають гіркого перцю щоб замаскувати низький градус продукту.

Незнання та/або недотримання технології може призвести навіть до фатальних наслідків (до прикладу: перевищення сивушних масел у вихідному продукті). Це власне одна із причин, чому певно самогоноваріння і є незаконним… Хоча кого ми обманюємо? Хто піклується про звичайних людей? Все діло в податках! Людина що жене самогон для себе не сплачує акцизів, не сплачує ПДВ, а людина що при цьому продає продукт іншим, окрім цих податків не сплачує податку на прибуток, не дає хабарів всеможливим інстанціям для отримання дозволів, ліцензій, акредитацій, пожежної безпеки, та інших державних поборів, які в теорії мають зміст, але на практиці ніколи не доходять до свого цільового призначення.

Від процесу створення закваски до процесу безпосереднього отримання готового продукту проходить певний час, як правило 2-3 тижні. В цей час змішані в теплій воді дріжджі з цукром починають бродити. Закваска любить тепло, і під час бродіння запашок я вам скажу не із приємних. Це, як кажуть наші східні сусіди, «іздєржкі праізводства».

Безпосередньо, після завершення процесу самогоногоніння одержаний продукт переливають у ємності (як правило великого об’єму) де він і зберігається до моменту потреби часткового його використання. Слід зазначити, що люди, які даними діями намагаються задовольнити в більшості особисті потреби полюбляють в уже готовий продукт додавати певні інгредієнти, на яких самогон настоюється і частково змінює запах та смак, найчастіше – це шкірка цитрусових, хоча на цю тему можуть бути різні варіації.

Незважаючи на те, що кожен випадок вживання самогону має свої унікальні особливості, в результаті аналізу великого масиву емпіричних та соціологічних даних було виділено два основних способи вживання самогону (назви не повністю співпадають з географічними їх відповідниками, однак деяка пряма залежність, все ж спостерігається):

- «український»: компанія 3+ осіб (при чому це може бути і 15 – 20 чоловік), запас алкоголю, що перевищує смертельну дозу в перерахунку на одну особу, закуска, якої в звичайних умовах даній компанії вистачило б днів на 4 – 5. Такий тип досить часто зустрічається, коли компанія збирається у когось вдома з якогось приводу. Алкоголь вживається не увесь, закуска також залишається; в процесі учасники спілкуються, співають пісень та розважаються.

- «російський»: компанія 2 - 4 чоловіки (зрідка – більше), запас алкоголю що трохи нижчий смертельної дози в перерахунку на одну особу. Закуска – одне яблуко, або щось інше з такими ж еквівалентно мізерними закушувальними можливостями. В процесі учасники кричать, матюкаються і почасти б’ють одне одному пики, при чому в даному питанні повністю реалізується принцип гендерної рівності. Самогону в результаті не залишається, а якщо він закінчується ще до того як усі присутні втрачають здатність самостійно пересуватися – докуповується (винятком є відсутність коштів у учасників даного мироприємства).

Цікаво, що якість вживаного продукту в «українському» способі майже завжди вища, ніж у «російському», що по суті, є просто ще одним виявом різниці у підходах до організації дійства. Як бачимо, описані способи відрізняються, по перше, якістю організації процесу і, по друге, цілями, які ставлять перед собою учасники: весело провести час в хорошій компанії, або просто максимально швидко досягти крайньої форми алкогольного сп’яніння.

Щоб розглянути перспективи аналізованої в даній роботі галузі слід звернутися причин її існування та визначити чи не вичерпають вони свій ресурс у майбутньому.

1. Це рентабельно. Із об’єму закваски на яку витрачається близько 100 грн. можна отримати в середньому 6 - 8 літрів самогону. 7 літрів – це 14 пляшок по 0,5 л., а отже вартість пляшки становить 7,15 грн. при цьому роздрібна ціна горілки становить від 25 до 50 – 70 грн. за пляшку. Яким же чином вдалося обійти ефект масштабу, яким користуються корпорації запитаєте Ви? А все дуже просто: виробництво горілки в домашніх умовах не включає наступних статей витрат:

- витрати на маркетинг;

- витрати на пакування;

- акцизний збір;

- інші податки та хабарі;

- логістика;

- торгові націнки оптових та роздрібних дистриб’юторів;

- і найголовніше: витрати на утримання персоналу корпорації, який в кращих традиціях вітчизняного менеджменту складається із щонайменше 70% управлінського та адміністративного персоналу, який не має безпосереднього відношення до процесу виробництва.

2. Питання довіри. Досить високий процент алкоголю, що продається в магазинах є підробкою та має досить низьку якість. Завжди існує ймовірність витративши хорошу суму і придбавши пляшку елітного алкоголю отримати лише низькоякісний розбавлений водою спирт. Виробництво продукту для власного споживання впевнено вирішує дану проблему. Також слід зазначити, що використовуючи методи математичної індукції та дисперсійного аналізу досить важко на початку даного речення було спрогнозувати, що закінчуватись воно буде словом гоніоспекстрорадіометр.

3. Питання смаку. Не секрет, що самогон за смаком відрізняється від горілки, особливо, що він настояний на чомусь, або приготований за особливою технологією. Це ж саме стосується і його градусу. Як правило самогон містить близько 50% оборотів, що робить його міцнішим за горілку. Також від поціновувачів даного продукту можна почути, що самогон має інший вплив на їх організм, зокрема, це стосується самопочуття на наступний день.

Висновки. В умовах домінування транснаціональних корпорацій на світових ринках пошук способів організації малого кустарного виробництва для, хоча б, часткового задоволення потреб підприємця залишається актуальним.

Проаналізована література з даного питання засвідчила високий рівень її теоретичної складової, в зв’язку з чим дана стаття в своїй основі використовувала емпіричний матеріал, та інформацію отриману від осіб, що безпосередньо задіяні в аналізованій галузі.

Одним із давніх та традиційних, однак від цього не менш незаконних для України методів кустарного виробництва є самогоноваріння. В статті було проаналізовано, причини, переваги та перспективи даного виду діяльності. Також була описана авторська класифікація підходів до використання виготовленого продукту та його найближчих товарів – субститутів. Наявність даної класифікації за рівнем наукової новизни ставить дану статтю в один ряд із пересічною дипломною роботою студента економічного напрямку – так само необґрунтовано та безкорисно. Ба, навіть більше, адже переглядаючи середньостатистичний підручник того ж таки напрямку, складається враження, що класифікація об’єкту аналізу на якомога більшою кількістю класифікаційних ознак є основною ціллю даного підручника.

Також самим лише фактом публікації даної статті було доведено, що публікація статей без будь-якого, навіть найменшого, аналізу їх змісту є абсолютно безглуздою та наносить значної шкоди і без того не ідеальній вітчизняній системі вищої освіти. Написання статей «для галочки» студентами та аспірантами (і не тільки) дискредитує роль наукового доробку справжніх науковців. В мене був викладач, у якого хорошу оцінку можна було отримати написавши статтю і включивши даного викладача у співавтори. Таким чином на той момент вона була «автором та співавтором понад 250 статей». З того моменту цифри такого типу вже не були досягненням для будь-кого з науковців, кого я не знав особисто. Тому даний збірник є лише задоволенням потреб одного із безглуздих циклів в процесі підготовки дипломованих малокорисних класифікацієзнавців.