«Дніпропетровська Медична Академія

Міністерства Охорони Здоров’я України»

Магрламова Камілла Газанфарівна

кандидат педагогічних наук

старший викладач

кафедра мовної підготовки

ПРИНЦИПИ ВІДБОРУ ФОРМ І МЕТОДІВ ВИХОВАННЯ У СТУДЕНТІВ ЦІННІСНОГО СТАВЛЕННЯ ДО ПРИРОДИ

Сучасний досвід у галузі екологічного виховання показує, що формування у студентів ціннісного ставлення до природи може відбуватися ефективно тільки тоді, коли у вищому навчальному закладі створено певні психолого-педагогічні умови. Провідними з них, на нашу думку, є такі.

1. Стимулювання ініціативи всіх суб’єктів виховного процесу (створення стимулюючого і розвивального середовища на основі визначення мети, цінностей, норм, принципів, завдань, напрямів виховних програм діяльності відповідно до потреб, інтересів студентів та викладачів);

2. моніторинг змін індивідуальних якостей (пролонговане відслідковування потреб, відчуттів, уявленнь, емоцій, мотивів, здібностей та поведінки у реальному житті);

3. сприятливий психологічний мікроклімат (створення «духу» вищої школи на основі різнопланового неформального, морального, особистісного спілкування як специфічної форми людських відносин, творча співпраця викладачів-предметників;

4. наявність відповідної методичної бази.

Зазначимо, що реалізація окреслених вимог стає можливою лише за умови додержання дидактичних принципів, які за С. Гончаренком відображають теоретичні підходи до побудови навчального процесу та керування ним [1].

На думку В.Краєвського, вся номенклатура принципів повністю відображена у трьох основних принципах [3, с. 55]:

1. Відповідності освіти рівню сучасної науки, виробництва та основним вимогам демократичного суспільства.

2. Врахування єдності змістової та процесуальної сторін навчання, який передбачає сукупність всіх видів людської діяльності у їх взаємозв’язку з предметами навчального плану.

3. Структурної єдності змісту освіти на різних рівнях її формування з врахуванням особистісного розвитку і становлення особистості, який передбачає взаємну врівноваженість, пропорційність і гармонійність компонентів освіти.

Принципи відбору змісту навчально-виховної діяльності вимагають критеріального доповнення для здійснення цієї процедури. У даному контексті вважаємо слушним зауваження В. Загвязинського щодо доцільності доповнення названого переліку принципом відображення в змісті освіти всіх провідних елементів світової і вітчизняної культури, які наділені потенціалом особистісного розвитку того, хто навчається [2]. Відтак використання такого підходу надасть можливість також надати культурологічної спрямованості процесу екологічної освіти і виховання. Водночас російські вчені доводять, що на кожному рівні навчальної діяльності доцільно включати такі компоненти: систему наукових знань; способи діяльності в типових ситуаціях; досвід творчої діяльності; досвід емоційно-ціннісного ставлення до світу [4].

Сукупність дидактичних принципів (свідомості й активності, наочності, систематичності та послідовності, міцності, доступності, науковості і зв’язку теорії з практикою) сприяють структуруванню змісту виховної діяльності, допомагають обрати позиції та установки, з якими педагоги підходять до організації освітнього процесу, пошуку можливостей його оптимізації. Усі принципи взаємопов’язані та взаємозалежні, вони доповнюють і зумовлюють один одного, утворюючи при цьому цілісну систему. Так принцип індивідуалізації визначає необхідність врахування інтелектуальних, емоційних та інших особливостей особистості; диференціації – створює умови для найбільш успішного навчання та виховання згідно з виявленими особливостями особистості; демократизації – гарантує умови, які забезпечують прояви ініціативи, творчості студентів, самовизначення та самовираження особистості студента.

Окрім зазначених вище, у розробленій нами методиці виховання ціннісного ставлення до природи студентів вищої школи, ми враховували такі специфічні принципи:

1. цілеспрямованості – передбачає безпосереднє спрямування педагогічної і навчальної діяльності на досягнення запланованого результату;

2. наступності – від теми до теми, від традиційних до інноваційних та інтерактивних форм організації навчального процесу;

3. поступового ускладнення форм і методів – визначає логіку формування ціннісного ставлення; забезпечує урахування ускладненості завдань (через форми і методи) на кожному навчальному етапі;

4. культурологічності – сприяє використанню результатів культурно-історичного розвитку людства у контексті природничонаукового знання та передбачає вивчення національних особливостей у ставленні до природи;

5. взаємозв’язку знань з практичною діяльністю – забезпечує формування практичних навичок ціннісного ставлення до природи (екологічної діяльності), впроваджується за умови моделювання і відтворення змісту реальної практичної діяльності у природі.

Водночас, вважаємо, що принципи міждисциплінарності, наступності й компліментарності є провідними у забезпеченні ефективності виховної роботи, спрямованої на формування ціннісного ставлення у студентів до природи.

Розглянемо кожний з них більш детально.

У науковому розумінні міждисциплінарність – це взаємодія наук, яка передбачає використання для розв’язання певної конкретної задачі всього інтелектуального потенціалу наукового знання. Зазвичай найбільшого значення вона набуває у процесі розв’язування багатопрофільних проблем, де не можна досягти результату тільки використовуючи дані однієї науки. Кожна навчальна дисципліна, яка представляє одну з галузей наукових знань про реальний світ і способи його пізнання й перетворення, повинна розкривати, витлумачувати можливі взаємозв’язки наук і тенденції їхнього розвитку.

Важливою умовою ефективної реалізації міжпредметного підходу є цілеспрямоване встановлення й реалізація міжпредметних зв’язків певного навчального предмета з іншими навчальними дисциплінами та системне використання цих зв’язків у різних формах.

У міжнародних документах міждисциплінарність розглядається як новий підхід до освіти в цілому. У наукових дослідженнях міждисциплінарність виявляється подвійно. По-перше, усебічно вивчається єдиний багатоякісний об’єкт, тобто досліджується сукупність різних, але споріднених питань; по-друге, один об’єкт вивчається за допомогою методів, які традиційно належать до різних наук.

Доцільність використання в екологічному вихованні міждисциплінарного підходу обумовлюється не тільки об’єктивною єдністю світу природи і людини, але й тим, що кожний навчальний предмет взмозі забезпечувати висвітлення обмеженої кількості еколого-світоглядних ідей, встановлення змістових, логічних, функціональних й інших зв’язків між цими ідеями. Й таким чином міжпредметний підхід в екологічній освіті є одним із варіантів педагогічної модифікації і практичної реалізації ідей системного підходу

Міждисциплінарний підхід в екологічній освіти передбачає:

- систематизацію навчального змісту на основі екологічних ідей;

- конкретизацію основних екологічних ідей і наукових екологічних понять системою фактів глобального, регіонального й локального рівнів;

- використання у навчально-виховному процесі методів і методичних прийомів, які забезпечують єдність і взаємозв’язок наукового, морально-естетичного й практичного ставлення до природи;

Іншим, найбільш значущим принципом вважаємо принцип наступності.

Без реалізації принципу наступності, яка забезпечує належне узгодження у вивченні понять, законів, термінів, провідних понять, не можна створити ефективну систему екологічної освіти і виховання.

У результаті загального аналізу стану проблеми нами було виявлено, що науковцями і педагогами виконано значну роботу щодо розв’язання проблеми ціннісного ставлення студентів до природи. Проте не вирішеними залишається низка питань. Зокрема:

- у процесі реалізації принципу єдності інтелектуального та емоційного пізнання природи недостатньо уваги приділяється емоційному аспекту питання;

- не достатнє відпрацювання системи педагогічних впливів;

- форми і методи екологічних знань, яких студенти набувають, не сприяють інтериорізації цих знань та не заохочують до формування екологічної відповідальності.

Намагаючись знайти пояснення отриманим узагальненням, ми дійшли висновку, що пояснити такий стан справ можна передусім через фрагментарність впроваджуваних заходів, відсутність взаємозв’язку між ними та недодержання принципу наступності.

Оскільки, на нашу думку, формування ціннісного ставлення до природи може відбуватися тільки за умови:

1. забезпечення інтеграції усіх виховних впливів;

2. ураховування можливості кожного навчального предмету.

Принцип компліментарності або доповнюваності дозволяє точно схарактеризувати ставлення й розвиток у студентів ціннісного ставлення до природи.

У сучасній системі освіти кожний предмет виконує свою специфічну функцію у розкритті ідеальних аспектів складної і неоднозначної взаємодії у системі «людина – суспільство –природа». У процесі екологічної освіти необхідно підвести студентів до висновку про те, що виникнення й поглиблення екологічних проблем залежить від поведінки й діяльності практично кожної людини у певній місцевості, де він живе й діє. Знання сутності екологічних проблем, усвідомлення необхідності їх упередження, або ж усунення тих, які вже виникли, є певними стимулами-мотивами для відповідних обмежень у поведінці, діяльності, виробленні способів екологодоцільної поведінки.

Таким чином, найбільшого ступеня ефективності виховання ціннісного ставлення до природи відбувається лише за умови цілісного педагогічного впливу, що відбувається з урахуванням провідних дидактичних принципів – міждисциплінарності, наступності і компліментарності

Водночас одним із найбільш доцільних шляхів реалізації принципів міжпредметності, наступності й компліментарності в практику екологічного виховання є цілеспрямоване впровадження сукупності ефективних методів пізнавальної діяльності, переходу від загально екологічних знань до їх застосування у конкретних життєвих ситуаціях.

Список використаних джерел

1. Гончаренко С.У. Український педагогічний словник. – К.: Либідь, 1997. – 367 с.

2. Загвязинский В.И. Теория обучения: Современная интерпретация: учеб. пособ. [для студ. высш. пед. учеб. заведений] / В.И. Загвязинский. – М.: Издательский центр «Академия», 2001. – 192 с.

3. Краевский В.В. Общие основы педагогики: учеб. для студ. высш. пед. учеб. заведений / В.В. Краевский. – М.: Издательский центр „Академия”, 2003. – 256 с.

4. Теоретические основы содержания общего среднего образования / под ред. В.В. Краевского, И.Я. Лернера. – М.: Педагогика, 1983. – 352 с.