Лідія Біленкова

Чернівецький національний університет імені Ю. Федьковича

ОСНОВИ МОРАЛЬНОГО ВИХОВАННЯ В РОДИНАХ КАНАДСЬКИХ УКРАЇНЦІВ

Актуальність дослідження полягає в тому, що сучасний стан нашого суспільства веде до переосмислення методологічних основ розвитку гармонійної особистості, зорієнтованої на виховання моральних, духовних,  патріотичних та національних якостей підростаючого покоління, і тому потребує  впровадження ефективних шляхів формування у молодої генерації українців високої національної свідомості, загальнолюдських моральних рис, активної позиції за для захисту нашої держави і самобутності нашого народу.

За цих обставин важливого значення для розвитку і збагачення нашої суспільної культури, яка сперечається за введення двох державних мов, поділу країни на схід і захід, вторгнення чужинських військ і оборону нашої держави, набуває досвід зарубіжних українців, які, шануючи права і обов’язки країн проживання, зберігають українську ідентичність, примножують духовні надбання етносу власними здобутками. У цьому процесі важливе місце займає педагогічна культура батьків – один з істотних компонентів суспільної культури, процес  формування, розвитку й удосконалення якої постає найважливішим завданням сучасного суспільства. Однією із складових структури педагогічної культури батьків, як важливого суспільного чинника є моральне виховання. А «моральне виховання», за результатами наукових досліджень, – це виховний сім'ї, вплив школи, громадськості, що має на меті формування стійких моральних якостей, потреб, почуттів, навичок поведінки на основі засвоєння ідеалів, норм і принципів моралі та практичної діяльності. Тому вчені різних країн і в різні часи зверталися до аналізу сутності цього напрямку, шляхів і засобів його формування в неординарних умовах побутування етносу, зокрема і в діаспорі.

Стан дослідження проблеми. Педагогічно-творчі надбання  діаспорних учених і педагогів-практиків щодо пошуку ефективних методів розвитку морального виховання на основі сімейних цінностей, їх внесок у розвиток родинної педагогіки частково проаналізовані у працях зарубіжних і вітчизняних науковців: Г.Бигар, І.Головінського, Е.Жарського, П.Кононенка, Т.Михайленко, О.Палійчук, І.Піц, І.Руснака, М.Стельмаховича, В.Яніва та ін. Однак грунтовне історико-педагогічне дослідження даної проблеми з позиції сучасних методологічних засад відсутнє.

Мета даної статті – проаналізувати погляди українських педагогів Канади на моральне виховання через ціннісні орієнтири родини/сім’ї канадських українців, виокремити ті їх ідеї, які доцільно використати в сучасній вітчизняній освітньо-виховній практиці.

Виклад основних положень дослідження. Аналіз наукової літератури українсько-канадських педагогів засвідчує, що дана проблема належить до однієї з основних у педагогізації родини, позаяк досить часто батьки, не маючи належного виховного досвіду, вдаються до антипедагогічних заходів. Виховання поштивого  ставлення до рідної мови; плекання любові до землі батьків (історії рідної батьківщини, символів, звичаїв, традицій, обрядів); прищеплення любові і поваги до матері і батька, бабусь і дідусів, братів і сестер, людей старшого покоління; формування в дітей і молоді таких рис, як чесність, працьовитість, щирість, відверта любов до Бога,  повага до релігійних звичаїв і традицій,  підготовка до майбутнього родинного життя, привчання до господарювання – ось далеко неповний перелік основ морального виховання через ціннісні орієнтири родинного виховання, які сформували в еміграційних умовах українці Канади і вже впродовж другого століття передають своїм нащадкам – дітям, внукам, правнукам, які народилися і зростали на канадській землі.

Проблема «батьки і діти» належать до так званих «вічних» проблем людського життя, оскільки відображає його еволюцію і ті суспільно-політичні та соціально-економічні процеси, які визначають його сутність і зміст. Актуальною у всі часи була ця проблема і для українських емігрантів, які оселилися на землях Західної Канади. Нові умови життя неоднозначно сприймалися представниками різних поколінь поселенців, що нерідко створювало проблеми у взаєминах між ними, а також народженими в Канаді українцями і новоприбулими. Щоб не допустити «конфлікту» поколінь, українсько-канадські педагоги вживали різних заходів для розвитку морального виховання через гармонізацію стосунків у системі «батьки-діти», починаючи з перших днів народження дитини.

Аналіз історичних реалій життєдіяльності української етнічної спільноти в Канаді переконливо доводить що, прагнучи уникнути примусової чи природної асиміляції, денаціоналізації, її прогресивні діячі основну надію покладали на родину – основну «духовного й біологічного самозбереження Українського народу, як на рідних земляк, так і в діаспорі», на матір, яка традиційно в українському житті «опікункою домашнього вогнища, охороняла дитину від моральних, фізичних небезпек довкілля, а зокрема плекала в дітей любов до українських національних вартостей, розвивала поняття Правди й Добра та любов до творця» [2, с. 11].

Моральне виховання в сім’ї/родині є першою і постійно діючою ланкою національного виховання, а родини першою школою найбільшого й найважливішого скарбу людини – рідної мови, його найголовнішим завданням визначено збереження етнічної ідентичності молодого покоління канадських українців через вивчення української мови, опанування багатствами духовної культури українського народу, формування його морального і фізичного здоров’я національної гордості й вірності національним ідеалам. Водночас перед батьками поставлено й такі завдання, як: формування моральних цінностей з позицій добра, справедливості, гідності, правди, честі, людяності; прилучення дітей до чарівного світу знань через народні казки, пісні, при­слів'я, приказки, думи, лічилки тощо; піклування про нормальний розвиток відчуттів і сприймань дитини; залучення дітей і молоді до активної участі у народних звичаях, обрядах, дитячих і молодіжних громадських організаціях і об’єднаннях, виховання в них національної свідомості і самосвідомості, національного характеру і спільність та узгодженість вимог щодо основ морального виховання.

Визначаємо, що родину не випадково визначено як головний чинник протистояння асиміляції, провідний засіб реалізації традиційних рис українців та виховного ідеалу українців у діаспорі. Зазначимо, що до найтиповіших моральних рис українців, як вітчизняні, так зарубіжні дослідники відносять: працьовитість, ощадність, гостинність, особливе прагнення до освіти, любов до дітей, статечність у родинних взаєминах, глибока шана до предків, повага до жінки-матері, до батьків і людей старшого покоління, лицарське ставлення до дівчини, привітність (в українському селі й нині живе чудовий звичай вітатися з кожним стрічним, навіть незнайомцем), емоційність, чутливість, ліризм, артистизм вдачі, пісенність, м'яка гумористичність, могутній потяг до волі (як наслідок козацької основи української психіки); б) від'ємні: запальність і неврівноваженість, знання лише себе (за принципом: «Моя хата скраю»), сварливість, слаба відповідальність за добро нації, гуртові во­рожнечі, незгідливість вдачі, анархічна отаманщина, непослух, розбіжність між словами й ділами, легковірність та поступливість, буйність, мрійництво, неточність і марнування часу, недбальство («Якось воно буде»), балакунство.

Відповідними обставинами й функціями, які за своїм природнім призначенням повинна виконувати сім’я/родина за для розвитку морального виховання підростаючого покоління.

По-перше, психологи й педагоги звертають увагу на виняткову важливість морального виховання у ранньому дитинстві. На їх думку перші п’ять-шість років життя є вирішальні для всього виховного процесу, вони визначають основні компетенції, від них залежить майбутній характер дитини: її вподо­бання і антипатії, її прив’язання або відчуження, розвиток її інтелектуальних сил або їх занепад, відчуття своєї гідності або почуття меншовартості, вміння вибору і рішення, сила волі. Але найсприятливіші умови для правильного росту і розвитку у ранньому дитинстві існують тільки на терені родини, тієї природної основи-клітини людського життя, спільності людей, яка «базується за твердженням А. Антонова, на єдиній загальносімейній діяльності і пов’язана узами подружності – батьківства – спорідненості, яка здійснює відтворення населення і спадкоємність сімейних поколінь, а також підтримку існування членів сім’ї» [3, с. 7], заснованої на подружньому союзі та родинних зв’язках, тобто відносинах між чоловіком і дружиною, батьками і дітьми, братами і сестрами та іншими родичами, які проживають разом і ведуть спільне господарство;

По-друге, а це, на нашу думку, найголовніше, родина – це для дитини перша школа життя. В родині дитина вчиться думати. А в цій першій стадії розвитку думок дитини дуже важна річ, щоб ці думки не були розсіяні й розгубленні саме родинне життя замкну­те в собі, опромінене поясненнями й повчаннями батьків, дуже сприяє концентрації думок дитини та приготовляє дитину до розумного крити­цизму супроти чужих думок і чинів. Родинне виховання кладе глибокі основи під пізніший світогляд дитини, бо в родині дитина дістає перші засади й вказівки на життя, а ці перші засади не раз рішають про ціле наставления до життя і світу.

Як слушно зазначає І. Назаренко, в родині пробуджуються у дитини перші почуття, в найперше з них, що його дитина зазнає в родині – це почуття любові.. Цю любов дитини пізнає в пестощах батьків, братів і сестер. З такою любов'ю ніде поза родиною дитина вже не зустрінешся. Ніякі старання навіть найкращих виховників з-поза родини не дадуть дитині тієї любові й того тепла, що їх дають зв'язки крові. Дитина зазнає тієї любові на те, щоб пізніше могла проявити таку любов до інших. Нещасна та дитина, що не зазнала батьківської любові, або зазнала її замало, але нещасна й та дитина, що з боку батьків зазнала надмірної  любові, яка в своєму засліпленні тільки дає, а нічого від дитини не вимагає. Така любов не мотивує дитину до альтруїзму, а приводить до егоїзму, що сьогодні є одною з причин суспільної несправедливості [4, с. 18].

По-третє, стверджує цілком доречно І. Назаренко, в родинному житті щодо релігійно-морального виховання, яке за переконаннями науковців є не розривним у канадсько-українській сім’ї, панує систематичність. «Молися і працюй» – це головний напрям родинного життя. Дитина бачить, як батьки вклякають до молитви і її заохочують до цього. Дуже важний чинник у родинному вихо­ванні – це спільна родинна молитва, до якої бодай увечері повинні вклякати разом з батьки і діти. Родинна молитва стягає Боже благословення на цілу родину, має великий виховний вплив на дітей і глибоким незатертим поглядом западає їм в душу. Тому в кожній християнській родині повинна бути спільна родинна молитва.

На основі аналізу наукових джерел маємо підстави стверджувати, що українсько-канадські педагоги, громадські і культурно-просвітницькі діячі досить часто не проводять чіткої межі між поняттями «релігійне виховання» і «моральне виховання». Власне, свідченням цього є визначення першої дефініції, яке подає І. Петрів:

«Під релігійно-моральним вихованням розуміємо: виховати дитину на людину чесну, яка керуватиметься в своєму житті ідеєю «Люби ближнього свого як самого себе» [5, с. 5].

На думку педагога, релігійне виховання так тісно в’яжеться з моральним вихованням, що неможливе одне без одного. Релігійне виховання не може обмежитися тільки до вивчення молитов, Біблії, катехизму, обрядів й церковних та релігійних практик. Релігійне виховання мусить увійти глибоко в практичне щоденне життя людини. Відношення людини до Бога, відношення людини до людини, відношення людини до природи грають у нашому житті дуже важливу роль [5, с. 5].

За їх переконаннями, релігійне виховання повинно проникати у всі сфери життя й охоплювати всю людину,а й не тільки одну з її складових.

Варто відзначити, що, як релігійне так і моральне виховання підростаючих поколінь у родинах канадських українців спрямовували на плекання любові до ближнього, тобто гідного ставлення людини до людини. Уже з самого малку дитині необхідно прищеплювати:

1) любов і пошану до батька і матері.

2) любов в усій родині.

3) у відношенні дітей до дорослих.

4) у відношенні дітей до ровесників.

5) у відношенні до менших і слабших.

6) у відношенні до старших і хворих

Справедливість, милосердя, співчуття, дружба, чемна поведінка відносно інших. Рівночасно з любов’ю до ближнього, треба дитину навчити цінувати себе, шанувати себе, цінувати й шанувати свою родину, свій народ.

Вважаємо, що цілком закономірно, в моральному вихованні, яке здійснюється в українській родині на першому місці стоїть плекання в дітей любові і пошани до батька-матері. Першоприродні вихователі здобувають це своєю поведінкою «чемним, зрівноваженим і спокійним поводженням з дітьми, без злості, без крику, лайки й биття. Найлегше й найшвидше батьки здобувають пошану й любов для себе розумінням дитячої душі, розвитку, її прагнень та вподобань. Ці постулати, безперечно, доцільно використати в сучасній вітчизняній освітньо-виховній практиці.

Маленька дитина звикає до моральних цінностей через приклад батьків і звичку, не розуміючи ще самої суті добра й зла через приклад батьків/виховників.

Родинні виховні традиції канадських українців є сукупністю духовно-моральних цінностей, ідеалів і засобів навчання й виховання, які передаються в родині від покоління до покоління через уклад сімейного життя, працю, усну народну творчість, звичаї та обряди. Педагогічне значення їх полягає в цілеспрямованому й систематичному впливі на тіло, душу й розум дитини, прищепленні їй якостей здорової й розумної особистості, формуванні рис порядного сім'янина, гідного представника свого роду і народу, громадянина країни проживання й патріота України, та світового українства.

Ефективною основою родинного виховання в діаспорі є українська атмосфера в родині, тобто щоденне спілкування українською мовою, відзначення в сім'ї національних і релігійних свят, пізнання історії, культури України. У сім’ях канадських українців з особливим пієтетом ставляться до людей старшого покоління, до першопоселенців, які перетворили канадські дикі прерії в родючі лани і збудували на необжитих землях степових провінцій  «малу Україну», зберегли рідну мову, культуру, звичаї, традиції, успішно інтегрувалися в соціум країни поселення і не втратили при цьому свою етнокультурну ідентичність. Тепер вони відіграють велику роль у прищепленні дитині її родового стереотипу, традицій, культури [1, c. 4].

З’ясовано, що релігійне виховання в сім’ях канадських українців охоплює всі сфери життєдіяльності родини і має на меті допомогти дитині з перших років життя пізнати Бога, прилучити її до релігійної культури, звичаїв і традицій, сформувати в неї релігійний світогляд, забезпечити свідоме дотримання норм християнської моралі у повсякденному житті.

Висновки. Отже, родина відіграє важливу роль у моральному вихованні українських дітей і молоді в Канаді. Вона зберігає особливості розвитку українського етносу і різні аспекти життя, побуту та трудової діяльності – членів етнічної спільноти. Батьки задовольняють потребу своїх дітей у людському спілкуванні, навчаючи їх любити рідну мову, національні традиції, релігійні і родинні свята,  виховують  у  них  почуття  совісті,  національної гідності, етнічної єдності, спорідненості і доброзичливості. В родинах українських іммігрантів втілюються виховні традиції українського народу, які зберігалися і збагачувалися століттями.

Список літератури:

1.       Біленкова Л. М. Ціннісні орієнтації родинного виховання канадських українців / Лідія Біленкова // Науковий вісник Чернівецького університету: Збірник наукових праць. – Вип. 471. Педагогіка та психологія. – Чернівці: Рута, 2009. – С. 3-8.

2.       До справ вільної української спільноти // Вісник СКВУ. – 1979. – Ч. 1. С. 10-12.

3.       Ковбас Б., Костів В. Родинна педагогіка: У 3-х томах. Том І. Основи родинного виховання/ Ковбас Б., Костів В./ Івано-Франківськ, 2006. – 288 с.

4.       Назаренко І. Родинне виховання /Назаренко І.// Житя і школа. – 1982. – Ч. 2. – С. 18-20.

5.       Петрів І. Релігійно-моральне виховання// Рідна школа. – 1959. – ч. 1. – C. 5-8.