Піц Ірина

Чернівецький національний університет імені Ю. Федьковича

оСобливості пРОЯВів ТВОРЧих здібностей ТА ОБДАРОВАНОСТІ У ДІТЕЙ МОЛОДШОГО ШКІЛЬНОГО ВІКУ

Постановка проблеми у загальному викладі та її зв’язок з важливими науковими та практичними завданнями. Докорінні зміни, що відбуваються в українському суспільстві, в тому числі і в освіті, вимагають глибокої перебудови педагогічної та психологічної наук відповідно до нових реалій сучасного життя, перспектив соціально-економічного розвитку нашої держави.

Особливої уваги заслуговує опрацювання сучасних технологій педагогічної діяльності на основі використання найновіших даних наук про людину, врахування різноманітності індивідуальних відмінностей і здібностей дітей, підлітків, молоді. Це дасть можливість розв'язати проблему диференціації педагогічної діяльності, знайти індивідуальні шляхи задоволення освітніх потреб і найновішого розкриття можливостей особистості.

Аналіз останніх досліджень і публікацій, в яких започатковано розв’язання даної проблеми. Останнім часом помітно зросла кількість досліджень, предметом яких стали прояви творчості та обдарованості у дітей молодшого шкільного віку. Цій темі в Україні присвячені дослідження таких науковців, як Т. Галкіна, С. Григоренко, В. Дружинін, В. Козленко, П. Кравчук, Л. Ляхова, В. Моляко, Я. Пономарев, К. Торшина тощо.

Усе це, поза сумнівом, стимулює зацікавленість проблемами обдарованості та творчості, які незабаром, будемо сподіватися, переростуть у послідовну державну політику, спрямовану на пошук, навчання і виховання обдарованих дітей та молоді, на адекватне стимулювання творчої праці серед фахівців, на захист таланту.

Метою статті є розкрити особливості прояву творчості та обдарованості у дітей молодшого шкільного віку.

Виклад основного змісту дослідження. Видатний психолог Л. Виготський наголошував, що в повсякденному житті творчість – це необхідна умова існування і все, що виходить за межі рутини, завдячує своїм виникненням творчій діяльності людини. «Якщо так розуміти творчість, - зазначав він, - то не важко помітити, що творчі процеси в усій своїй повноті виявляються вже в ранньому дитинстві… Гра дитини є не просто згадка про пережите, а й творча переробка пережитих вражень, комбінування їх і розбудова з них нової дійсності, що відповідає запитам самої дитини» [1].

Якщо з раннього дитинства виявляти та розвивати індивідуальні здібності учнів, у тому числі й творчі, то, на думку Г. Костюка, формування талантів стане таким самим рядовим явищем, як і підготовка спеціалістів вищої кваліфікації [2].

Від чого залежать здібності дитини? Чи є вони природними і яка роль біологічних передумов їх розвитку? Чи впливають навчання й виховання на формування психічних особливостей від яких залежить творчість та обдарованість дитини?

Існує чимало прикладів, які підтверджують різні точки зору. Для доведення природженості творчих здібностей звичайно вказують на факти їх прояву, коли вплив навчання та виховання не був визначальним. Наприклад, музичний талант у В. Моцарта виявився у три роки. Інші приклади затверджують провідну роль навчання у творчому становленні особистості, коли діти найвідсталіших племен, здобувши відповідне виховання, перевершували за своїм творчим потенціалом освічених європейців.

Нині прийнято вважати, що спадковість створює основу для розвитку творчих здібностей, визначає їх межі. А навчання та виховання відповідають за реалізацію творчих задатків. Природжені задатки виступають як умови успішного оволодіння діяльністю, застосування знань для розв’язання нових завдань. Про творчі здібності можна судити за продуктивністю діяльності людей, новизною підходу, швидкістю розв’язання проблем. Проте нерідко буває, що люди менш обдаровані, але добре навчені виявляються творчо більш продуктивними.

Обдарована дитина – це дитина, яка виділяється серед своїх колег яскраво вираженими успіхами в досягненні результатів на якісно вищому рівні, який перевершує певний умовний «середній рівень». При цьому важливо мати на увазі, що йдеться не про окремі, випадкові успіхи, а систематичні, які взагалі притаманні певній діяльності цієї дитини.

Виділяють два основних типи обдарованості: загальну (розумову) і спеціальну (художню, соціальну, спортивну). Кожний із цих типів має ряд видів, які, у свою чергу, можуть розглядатися як спеціальні здібності. Так, розумові здібності поділяються за предметною ознакою на математичні, здібності до вивчення гуманітарних предметів і т.п. Художня обдарованість поділяється на літературну, музичну, хореографічну та ін. Соціальна обдарованість охоплює здібності до правової, педагогічної діяльності, а також здібності, які стосуються організаторської діяльності у різних сферах життя суспільства.

Звичайно, всі ці види обдарованості не ізольовані один від одного. Тут можна виділити щонайменше два типи зв’язків. Дитина може мати одну якусь спеціальну здібність, а може бути обдарованою цілою групою споріднених здібностей (наприклад, художніх або спортивних) [4].

Відомо, що однією з характерних рис обдарованої дитини є підвищена самостійність у пізнавальній діяльності. У школі, як правило вважають, що обдаровані не відчувають потреби у підтримці, оскільки достатньо талановиті, щоб керувати собою і досягати поставленої мети самостійно. Помилковість цього погляду пояснюється тим, що за основу беруть інтелектуальний розвиток дітей і упускають рівень їхньої духовної зрілості.

Такі діти потребують допомоги дорослих і соціальної реабілітації з боку суспільства. Першими, хто має прийти їм на допомогу – це батьки. Від виховання дітей у сім’ї залежить характер самооцінки власних здібностей.

Батьківська турбота про розвиток юних талантів не повинна бути надмірною. Однаково шкідливо як занадто захоплюватися здібностями обдарованої дитини, так і замовчувати їх, прагнути приховати від неї винятковість. Моральний обов’язок батьків – виявити обдарованість дитини, спрямувати її розвиток у правильне русло, допомогти їй адекватно усвідомити свою унікальність.

Які зобов’язання перед талановитими дітьми має взяти на себе школа?

Насамперед педагоги повинні подбати про створення в дитячому колективі культу обдарованості та унікальності. Не глузування і насмішки, а повага має панувати у ставленні однокласників до обдарованих однолітків. Нарешті, вчителі повинні на фоні загальної інтелектуальної обдарованості дитини виявити її спеціальні схильності й на цій основі змістити акцент у змісті освіти в бік інтересів та вподобань вихованця і допомогти опанувати ті навчальні предмети, окремі теми, які його не цікавлять, але вивчення яких регламентоване навчальним планом. Моральний обов’язок педагогів – створити всі необхідні умови, щоб навчання обдарованої дитини в школі, її спілкування з товаришами і наставниками приносили їй тільки радість і позитивні емоції.

Дослідженнями зарубіжних та вітчизняних фахівців у галузі обдарованості доведено, що при розробці нових технологій розвитку обдарованої дитини слід враховувати 4 фактори, такі як: природа обдарованих учнів, роль педагогів у диференційованому навчанні, вимоги до знань обдарованих і потреби суспільства [4].

Аналіз досліджень зарубіжних і вітчизняних вчених свідчить про те, що більшість дослідників вважають за необхідне навчати обдарованих дітей, використовуючи спеціальні методами і форми організації навчання.

Найпоширенішими є такі форми: прискорене навчання; позашкільна діяльність, розподіл за потоками, сетами; створення спеціальних класів і спеціальних шкіл для обдарованих дітей; поглиблене вивчення окремих предметів; диференційоване домашнє завдання і відокремлене та спеціальне навчання обдарованих.

Робота з обдарованими дітьми у багатьох країнах будується по-різному: створюються програми в яких акцентується увага на певних сильних якостях особистості (посилююча модель), або, навпаки, - на слабких властивостях (корегуюча модель) і, нарешті, можна посилювати сильні ознаки, щоб компенсувати слабкі (компенсуюча модель). Так, у початковій школі особливу увагу рекомендується приділяти письму, адже саме воно є слабким місцем у обдарованих дітей: рука не встигає за надто швидкою розумовою діяльністю.

Н. Черепковська вважає, що головна проблема полягає в доборі таких завдань, і це стосується дітей усіх рівнів розвитку, які були б для даної дитини не надто легкими й не надто важкими. Упевнені в своїх здібностях, маючи високу мотивацію досягнень, наполегливість, високу опірність щодо деморалізуючого впливу невдач, обдаровані діти в переважній більшості люблять самостійно й подовгу розгадувати всілякі головоломки, спроможні по багато днів напружувати свої зусилля, винаходячи якийсь пристрій, готуючи наукову доповідь тощо [6].

Висновки. Головною відмінністю педагогічних технологій, орієнтованих на особистісний розвиток обдарованого учня має бути визнання його цінностей як носія ментального досвіду. Пріоритет в організації такого підходу до навчально-виховного процесу повинен належати дотриманню системності, узагальненості, установкам на взаємодію педагога і учня як творців.

Список літератури

1. Выготский Л. Педагогическая психология / Л. Выготский / Под ред. В. В Давыдова. - М.: Педагогика. – 1991. – 480 с.

2. Костюк Г.С. Здібності та їх розвиток у дітей. / Г. С. Костюк / – К. – 80 с.

3. Моляко В. О. Творчий потенціал людини як психологічна проблема / В. О. Моляко // Психологічна газета. – 2005. – №6. – С.4-5.

4. Равлюк Т. Діагностика та раннє виявлення творчих здібностей учнів / Т. Равлюк // Вісник Львів. ун-ту. Серія педагогічна. 2005. Вип. 20. – С.112-118.

5. Черепковська Н.І. Виявлення та стимуляція розвитку творчого потенціалу дітей / Н. І. Черепковська // Обдарована дитина. – 2006. – №1. – С. 18-21.

6. Чорна Л.Г. Психологія забезпечення розвитку творчих здібностей учнів / Л. Г. Чорна // Психологічна газета. – 2001. – №2. – С.42-46.