Цуркан Таїсія

Чернівецький національний університет імені Ю. Федьковича

Сучасні проблеми взаємодії школи і сім’ї

у процесі формування особистості молодшого школяра

Постановка проблеми. На сьогодні сім’я відіграє визначальну роль не лише у формуванні особистості дитини, а й суспільства в цілому. Сім’я разом зі школою створює той найважливіший комплекс факторів і умов виховного середовища, який визначає ефективність всього освітнього процесу. У Державній національній програмі «Освіта (Україна ХХІ століття)» підкреслюється: «В основу національного виховання мають бути покладені принципи єдності сім’ї і школи, наступності і єдності поколінь. Школа має продовжувати родинно-сімейне виховання, працювати в тісному контакті з батьками, налагоджувати взаємозв’язок між школою і родиною, бо це – основа, передумова підвищення активності навчання та виховання» [1].

Проблема взаємовідносин сім’ї та школи виникла відносно недавно в педагогіці. До ХХ ст. в зарубіжній та вітчизняній педагогіці існував чіткий поділ виховання сімейного і виховання в навчальному закладі.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. На рубежі ХІХ і ХХ століть вперше виникає ідея взаємодії школи та сім’ї у процесі виховання дитини. К.Н. Вентцель поряд з проблемами сімейного виховання, освіти батьків піднімає проблему зв’язку школи з батьками. Н. К. Крупська була одним із перших педагогів, які пропагували ідею тісної взаємодії школи з сім’єю. А. С. Макаренко стояв у витоків вирішення проблеми взаємодії школи та сім’ї.

Виховання як у сім’ї, так і школі повинно мати чітку спрямованість. Співпраця батьків та вчителів повинна бути безперервною. Школа в процесі повсякденного життя повинна вчити батьків здійснювати процес виховання. «Кажуть, що щастя людини в дітях. А до них причетна школа. Отже, безпосереднім творцем щастя багатьох сімей є вчитель» [2, 94].

В. Оржеховська, В. Кириченко, Г. Ковганич переконані у тому, що виховання дітей у школі і сім’ї – це нероздільний процес з єдиною метою, який зорієнтований не лише на спільні зусилля навчального закладу і сім’ї у вихованні школярів, а й на їх виховну співпрацю у цьому процесі. Його здійснення передбачає єдино спрямовану взаємодію у взаємозалежній діяльності у системі стосунків батьків і педагогів. Стосунки співпраці передбачають рівність сторін, взаємну доброзичливість і повагу [4, с. 16].

Мета статті полягає у визначенні та обґрунтуванні напрямків і умов взаємодії вчителів і батьків в умовах сучасного навчально-виховного процесу.

Виклад основного матеріалу. Сімейне та шкільне виховання дитини здійснюються в тісній єдності. Педагоги та батьки виховують одних і тих же дітей, мають спільні цілі та завдання виховання. Співпраця освітян та батьків забезпечує можливість краще пізнати дитину, подивитись на неї з різних позицій і сторін, в різних ситуаціях, допомогти один одному в розумінні її індивідуальних особливостей, творчих здібностей, у подоланні негативних вчинків, формуванні цінних життєвих орієнтацій.

Проте педагогічна практика свідчить, що відносини між вчителями і батьками учнів сьогодні часто напружені, складні. Вчителі і батьки посилили взаємні претензії, звинувачення. Зростання культурного й освітнього рівня батьків сприяє їхньому інтересу до питань виховання, підвищенню вимогливості батьків до школи, вчителя, вихователя своєї дитини. Вчителі стурбовані педагогічною пасивністю багатьох сімей, відсутністю допомоги у вирішенні навчально-виховних проблем, неадекватністю вимог з боку батьків.

Багаточисельна армія батьків на перше місце ставить матеріальне забезпечення дітей, а вже потім турбується про їх виховання. Спостерігається пониження рівня активності сім’ї у її взаємодії з школою. Причини цього віднаходимо найперше у тому, що батькам через зайнятість на роботі або ж її пошуки не вистачає часу на спілкування зі власними дітьми. Сумні реалії сьогодення – неблагополучні родини, дистантні сім’ї заробітчан також не сприяють укріпленню родинних зв’язків. З року в рік збільшується кіль кість неповних сімей, в яких діти також суттєво страдають від недостатності батьківської уваги.

По-друге, варто враховувати те, що на сучасному етапі на засвоєння дітьми моральних, трудових, естетичних та ін. норм, у тому числі і формування гуманної міжособистісної взаємодії, суттєво впливає телебачення, інтернет. Ці джерела інформації прямо не спонукають дітей ні до позитивних, ні до негативних дій, ставлячи дітей перед непростим вибором різних телепередач, сайтів в інтернеті. Вірному вибору дітей повинні навчити батьки, педагоги, оскільки діти молодшого шкільного віку в силу своїх вікових особивостей ще не мають вироблених критеріїв відбору стосовно таких передач. Проте, знову ж-таки, внаслідок недостатності часу на спілкування з дітьми або ж неуважності до власних дітей, завантаженості на роботі з боку батьків та вчителів діти такої допомоги не отримують.

По-третє, змінився характер взаємодії батьків з педагогами. Сім’я зацікавлена більшою мірою оцінками, які одержує дитина, до педагога часто ставляться не як до авторитетного наставника, а як до представника обслуговуючого персоналу. Це найперше стосується сімей з високим матеріальним достатком. Певна частина батьків взагалі відсторонюється від виховання дитини, вважаючи, що цим повинна займатися школа.

У цій ситуації необхідно використовувати всі можливі форми та методи продуктивної взаємодії сім’ї та школи: підвищити педагогічну культуру батьків, знаходити механізми спільної взаємодії, враховувати специфіку та інтереси сучасних дітей. Школа виконує функцію не тільки навчання та виховання, але й сприяє соціалізації учнів, формуванню життєвих компетентностей, розвиток соціальних якостей особистості, виховання самостійності, створює спільне освітньо-культурне середовище, в якому живе та розвивається дитина.

Партнерські відносини між вчителями та батьками повинні бути міцними та різнобічними, особливо для молодших школярів. Адже саме в цей період динамічно формується не тільки інтелектуальна основа особистості, але й її моральні якості. 

О. М. Докукіна дає широку характеристику структури взаємодії родини і школи, до якої вона включає: педагогічну діагностику родини; визначення цілей і завдань спільної роботи; підвищення готовності батьків до взаємодії зі школою; організацію різних форм спільної роботи; стимулювання участі педагогів і батьків у погодженні і взаємообумовлених діях родини і школи; корекція спільної діяльності [3, c. 60].

Усе це дозволяє виділити такі етапи встановлення взаємодії сім’ї та школи:

1) Ознайомлення учасників взаємодії з її метою (правами та проблемами дитини, правами і обов’язками сім’ї та школи).

2) Вивчення школою сім’ї, а сім’єю – школи в межах прав та обов’язків учасників педагогічного процесу; виявлення можливостей і недоліків мети взаємодії, обговорення їх і вироблення спільного плану дій, залучення до його виконання.

3) Створення умов для взаємодії сім’ї, школи; формування позитивного ставлення до взаємодії учасників

4) Організація та здійсненна взаємодії у різних формах.

5) Контроль за здійсненням взаємодії з усіх сторін, корекція цього процесу.

Звернення до реального досвіду засвідчує, що взаємодія школи з батьками сьогодні спрямовується в таких основних напрямах:

· включення батьків до спільної із навчальним закладом виховної діяльності з дітьми;

· правова просвіта батьків;

· надання батькам допомоги в сімейному вихованні;

· спільна організація соціального захисту дітей;

· організація здорового способу життя дитини в сім’ї і школі.

Виходячи з цього, основний зміст цієї роботи включає:

· ознайомлення батьків з методикою виховання, з етапами фізіологічного і психічного розвитку дітей;

· ознайомлення з нормативними актами і документами в галузі освіти;

· спільні заняття батьків з дітьми (гуртки, секції, студії). Участь батьків в справах школи (походи, екскурсії);

· залучення до оцінювання рівня вихованості дітей;

· проведення спільної оздоровчої роботи сім’ї і школи; – матеріально-фінансову допомогу школі, класу (благодійність, спонсорство);

· спільне планування і аналіз виховної роботи.

Як засвідчує досвід, успіх взаємодії сім’ї та школи, її конструктивний характер, а отже, позитивний вплив на виховання дитини значною мірою залежить від стосунків, які складаються між учителем і батьками учня. Адже контакт двох вихователів – батьків і педагогів – крок до взаєморозуміння, до набуття довіри, обміну духовними й емоційними цінностями, засвоєння педагогічного досвіду, знань, які вчитель і батьки передають один одному.

Правильно налагоджена взаємодія зі школою сприятиме підвищенню рівня їх педагогічної грамотності; безпосередньому залученню батьків до навчально-виховного процесу; єдності виховного впливу на дитину з боку батьків і школи.

Можна визначити такі умови успішної співпраці школи і сім’ї:

· інформованість батьків про шкільне життя, про освітній процес, про всі можливості, які сім’я може використовувати для освіти своєї дитини;

· залучення батьків до життя школи;

· узгодженість у підході до дитини;

· кваліфікована допомога та підтримка у складних життєвих та педагогічних ситуаціях;

· справедливе розв’язання конфліктів.

Школа і сім’я мають єдину „виховну територію”, і байдужість або зневага хоча б однієї із сторін негативно позначаються на функціонуванні складових педагогічного трикутника „батьки – дитина – вчителі”, гальмують належний розвиток та формування дитячої особистості.

Висновки. Педагогічні колективи шкіл володіють значним психолого-педагогічним потенціалом, завдяки якому можуть надати батькам суттєву допомогу у вихованні дітей, сприяти покращенню внутрішньосімейного мікроклімату, встановленню адекватних взаємин між дорослими і дітьми. Недостатність відповідних знань у значної кількості дорослих членів сімей, невміння (а то й небажання) деяких батьків пізнати свою дитину, її вікові та індивідуальні особливості негативно позначаються на її розвитку, формуванні ціннісних орієнтацій. Проте така робота ще не набула масового характеру і реалізується тільки окремими школами, що утруднює виконання сім’єю виховної функції.

Водночас не можна не рахуватися з тим, що сучасна педагогізація сім’ї потребує науково-методичного та організаційного оновлення, спрямованого на гуманізацію взаємин батьків і дітей на спільних засадах діяльності, а також урізноманітнення форм і напрямків співпраці сім’ї та школи.

Список літератури:

1. Державна національна програма „Освіта” (Україна ХХІ століття). – К.: Радуга, 1994. – 62 с.

2. Дворук О. І. Процес виховання очима дитини / О. І. Дворук; Відп. ред. Г. В. Луценко // Педагогіка та конкретні методики: Матеріали V Всеукраїнської студентської наукової конференції «Актуальні проблеми природничих та гуманітарних наук у дослідженнях студентської молоді» (Черкаси, 18–19 травня 2006 р.). – Черкаси: «Родзинка», 2006. – С. 109.

3. Докукина Е.М. Взаимодействие школы и семи в формировании нравственных основ поведения младших школьников. – К.: Інститут педагогіки АПН України 1993. – 152с.

4. Оржеховська В.М. Взаємодія навчального закладу і сім’ї: стратегії, технології і моделі: [навчальний практико-зорієнтований навчальний посібник] / В.М. Оржеховська, В.І Кириченко, Г.Г. Ковганич. – Х.: Видавництво «Точка», 2007. – 192 с.