Филологические науки/ 4. Синтаксис: структура, семантика, функция

К.ф.н., доц. Дерев’янко О.А.

Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника, Україна

ПОЗИЦІЙНА СТРУКТУРА РЕЧЕНЬ З ПРЕДИКАТАМИ НЕМИНУЧОСТІ/НЕВІДВОРОТНОСТІ

Речення з предикатами неминучості/невідворотності позначають ситуацію мовлення, яку не можна відвернути, якій не можна запобігти, бо вона пов’язана “з наявністю невідворотних, що знаходяться поза сферою впливу людини, обставин” [1, с. 55-56].

Семантика неминучості може передаватися двоскладними реченнями (структурні схеми N₁–V_fmodInf, N_1(cop)Adj_mod, N₁–Praed_modInf) та односкладними (схеми Inf, V_{f mod}Inf, Praed_modInf), як-от: Кого має знайти напасть, то й дома захопить (М.Черемш.); – Оскільки ромеї відмовилися від перетрактацій, січа неминуча (Д.Міщ.); Он яка рать ісполчилася, як надійно обсіла вона путь, що її утигурам не минути (Д.Міщ.); – Тих, хто йде до перемоги, не вражають ніякі стріли, а кому судилося померти, того смерть знайде і в теплій постелі, під боком (В.Мал.).

Речення структурної схеми N₁ – V_fmodInf – це конструкції з предикатом, утвореним поєднанням інфінітивної форми дієслова з модальними модифікаторами (далі – ММ) неминучості/невідворотності мати, мусити, як-от: Там непорушна, майже фатальна моногамія, приреченість особи як такої: коли в парі гине одне, то за ним має загинути і друге…(В.Земл.); Здавалося, що коли перервуться нитки розмов, то мусить статися щось безповоротне і страшне для обох (І.Ле).

Суб’єкт неминучості переважно є особою або групою осіб: – Ні, обов’язково мусять ходити по землі маленькі Лихобори, – стояв на своєму батько (В.Соб.) та займенником: – Доки одні надміру їстимуть, хтось мусить поститись (В.Шевч.). Якщо предикат виражається дієслівним фразеологізмом, то суб’єкт неминучої дії передається давальним відмінком, як-от: Тож і нашому лихові колись має бути край (В.Мал.).

У наступному прикладі модальність невідворотності вживається у реченні, яке за значенням є не стверджувальне, а заперечне, тобто тут маємо значення, протилежне повинності, що вказує на своєрідність стилю письменника: А дєдя казали, що пуста їх надія, бо сонце є на тото, аби мужиків на вуголь перепалювати, а взимі із снігу лід робити, а дощі мають мужицьку працю ріками забирати, бур’янами хліб убивати, у стиртах зерно кільчити, землю розколювати, хати валити, мужицьку радість топити… (М.Черемш.). Очевидно, що суб’єкт – каузатор неминучої дії і предикат неминучої дії передбачають обов’язкове вживання об’єкта неминучої дії, що виражається іменником у знахідному відмінку без прийменника. Це речення поширено локативним конкретизатором у стиртах і синтаксемою якісної характеристики дії (ріками).

Наведемо ще декілька прикладів речень даної синтаксичної структури із модальним значенням неминучості/невідворотності, поширених локальними і темпоральними конкретизаторами: Він [Петро Морозенко] зараз саме перелічує, хто має сидіти у пеклі (М.Стельм.); Чи вузол, чи петля – та мусить чоловік лізти в неї (М.Стельм.); Тижнем чи місяцем пізніше – яке це має значення? Колись мусить трапитись (Р.Андр.). В одному детермінанті може об’єднуватися кілька обставинних значень, напр. – місця і часу, як-от: У пам’яті наступних поколінь усе мусить посісти свою землю, інакше історія зупиниться край могильної плити цивілізації (Р.Андр.).

Речення структурної схеми N_1(cop) Adj_mod – це конструкції з іменним складеним предикатом, вираженим прикметником із значенням невідворотності – неминучий, невідворотній, обов’язковий, необхідний. Граматичний час і спосіб цих конструкцій виражається дієсловами-зв’язками бути у різних парадигматичних виявах, як-от: Сварки були неминучі (Розм.); Аварії будуть неминучі! (З преси).

Двокомпонентна семантична структура цих речень включає предикат неминучості і суб’єкт неминучості. Суб’єкт неминучості переважно позначає абстрактні поняття, напр.: Зійшовшись на тому, що похід проти Кончака неминуче потрібний, князі ще довго обдумовували, як краще, коли, якими силами провести його (В.Мал.); – На розмову, коли вона потрібна і неминуча, може піти хтось із мужів його [хана] (Д.Міщ.); А де сила єднається з силою, там неминуче й торжество (Д.Міщ.). Як бачимо, дієслово-зв’язка бути може мати й “нульовий” вияв.

Речення структурної схеми Inf (інфінітивні речення з модальним значенням неминучості/невідворотності), які репрезентують рівень фатальності [5, с. 94], поділяємо на три групи залежно від лексико-граматичного вираження предикативної основи: а) із дієсловом бути у самостійному вживанні, б) із дієсловом-зв’язкою бути, в) з іншими екзистенціальними дієсловами.

“В реченнях з дієсловом бути, – підкреслює Г. Арполенко, – виявляється зумовленість дії (процесу, стану) об’єктивними факторами, які не залежать від волі, бажання, прагнення носія дії (процесу, стану), але відомі йому” [3, с. 29]. При такому предикаті обов’язково є суб’єктний детермінант, в позиції якого вживаються іменники, що позначають абстрактні поняття, які вказують на негативні явища дійсності: війна, біда, горе, нещастя, сварка та ін; явища природи: вітер, буря, гроза, шторм, завірюха, хуртовина, метелиця, дощ, злива, град і под.; позитивні особистісно-соціальні події в житті людини: заручини, весілля тощо. Напр.: Бути бурі шаленій, а січі великій, кривавій (Д.Міщ.) // Обов’язково, неминуче буде буря шалена; Ще бути в милій стороні боям, походам, згубам (А.Мал.); І добру, і щастю в цьому домі бути! (М.Нагн.). У реченнях цієї семантики імпліцитно чи експліцитно виражена сема “впевненість суб’єкта у невідворотності дії”, як-от: – Так, вірю: бути бурі, грізнішій, ніж оця, – показав на вікно (М.Сир.). У даному реченні значення впевненості виражено експліцитно: складнопідрядним реченням з дієсловом “вірю”, що виконує функцію предиката головної частини (Я вірю, що...).

Показово, що часто саме суб’єктний детермінант у формі давального відмінка без прийменника вказує на те, існування чого об’єктивно зумовлено. Напр.: Бути біді! Хани розправляються з непокірними безпощадно (В.Мал.).

В інфінітивних реченнях із дієсловом-зв’язкою бути, в яких на значення неминучості нашаровується значення згоди, суб’єктна інформація може передаватися обставинно-детермінуючим прислівником, як-от: – Бути по-твоєму, сину! – Сулима обняв Павлюка (В.Чем.); – Се бог уклав слова свої в уста ваші – тож бути по сьому! (В.Мал.).

Звичайно, що конструкція “бути по сьому” – це архаїчне словосполучення для вираження згоди, на зміну якому у розмовній мові вживається фразеологізм так і бути (так тому і бути). Напр.: Так тому й бути! (А.Гол.); “Що скаже, тому й бути” (Ю.Смол.). Давальний суб’єкта в цих реченнях передається за допомогою вказівних займенників.

Специфіка вживання цих конструкцій полягає в нетрадиційному порядку слів (давальний агентивний в них вживається здебільшого не в препозиції, а в постпозиції щодо інфінітива): Чули, висватав серед утигурів жону, а то не якась там абищиця, то видима певність: бути миру та злагоді між утигурами і кутригурами, бути благодаті! (Д.Міщ.); – Розумна в тебе, синку, голова, – протяг Щириця, дивлячись Петрові в очі. – Бути тобі якщо не з булавою, то з перначем (В.Шевч.). У поодиноких випадках можливе препозитивне вживання суб’єктного детермінанта, як-от: Нам не бути вже вкупі (Ю.Федьк.). У випадку інверсії перед інфінітивом, як правило, вживається експресивна частка: – Те, що вона [Чорна] задумала, тому вже так і бути (Д.Міщ.).

Дієслово бути організує речення, в яких передається відношення між суб’єктом-особою і його предметно-організованою предикативною ознакою. При цьому суб’єкт виражається іменником у формі давального відмінка, а предметна ознака називається іменником в орудному відмінку: Бути сину (синові) робітником.

Оскільки інфінітивні речення із значенням неминучості/невідворотності можуть утворюватися не тільки за допомогою граматичної основи – дієслова бути у самостійному вживанні, але й іменного присудка із субстрактною зв’язкою бути, то слід зазначити, що в реченнях другої групи суб’єктний член утворюється не тільки від назв неживих предметів, а й від назв істот. Напр.: Буть Максимові фельфебелем (П.Мирн.); Обличчям героїв спокійними бути (В.Сос.); – Ох-ох, – знову зітхнув Поважний Карлик, – не скоро тобі бути зрівняним: його сіятельство до тебе прихильний (Р.Іван.).

Значення неминучості може модифікуватися у значення заперечення можливості, обумовлене певними об’єктивними причинами, незалежне від волі діяча, при додаванні заперечної частки не до зв’язки бути, як-от: Не всім бути вченими (О.Донч.); Не бути Павлюкові гетьманом (В.Чем.); Але, як кажуть у нас в Чорнухах: вовка боятися, з грибами не бути (В.Шевч.).

На відміну від структури бути + S_д, яка може використовуватися як у стверджувальній, так і в заперечній формах, дієслова бувати, минути (минувати) вживаються тільки із заперечною часткою для вираження відтінків неминучості: – Не бувати ляхам на запорозькій землі! – крикнув високий худий козак з чорними вусами, котрий стояв неподалік Гната (В.Чем.); Цьому, хлопче, не бувати (Ю.Мушк.); Коли вже появився сам економ, то не минути лиха: або свитини останньої позбудеться сім’я, або батька за борги батогом відшмагає (П.Нан.); Не минути вам Божої кари небесної! (В.Чем.); Чому бути, того не минувати (В.Чем.). Якщо при предикаті не бувати стоїть давальний суб’єкта, то при предикаті не минути – давальний суб’єкта і родовий об’єкта.

Третій тип інфінітивних речень із значенням об’єктивної неминучості представлено дієсловами із значенням буття, наявності, перебування в якомусь стані, зміни стану, напр.: Впали ми ниць перед полковником: візьми нас з собою, з мужами нам бути і вмирати з ними… (Р.Іван.); Куди всі – туди я. Все одно здихати (Ю.Щерб.); Все одно вмирати (М.Черн.); Жити їй, жити та ще раз жити (О.В.); Тепер тільки жити, множити дітей і любити свого Івана (В.Явор.); І все ж таки, жити нам на одній землі (В.Кор.); – До сходу сонця виїдемо подалі в степ, і хай розсудять шаблі, кому з нас двох сюди топтати стежку, – сказав Микола (В.Шевч.).

Очевидно, що предикативна основа цих конструкцій виражена неперехідними дієсловами, які мають форму недоконаного виду. Давальний агентивний може вживатися як у препозиції, так і в постпозиції, однак фактичний матеріал засвідчує, що препозиція по відношенню до інфінітива переважає у реченнях цієї групи. Г. Арполенко зазначає, що в конструкціях цього типу “відтінок фатальності, а з ним і емоційна наснаженість вислову дещо бліднуть в порівнянні з попередніми двома типами” [4, с. 31].

Інфінітивні речення із значенням неминучості/невідворотності співвідносяться з двокомпонентними реченнями, у складі яких є форми майбутнього часу. Пор.: Бути біді! // Буде біда. Жити їй, жити, та ще раз жити // Буде вона жити, жити, та ще раз жити. Г. Арполенко вказує на те, що, на відміну від особових речень, в інфінітивних уся увага зосереджена на дієслові, мова експресивніша, виразніша [4, с. 29].

Модальне значення неминучості/невідворотності увиразнюється темпоральними і локальними конкретизаторами. Напр.: А Кизиму й Павлюку вже не жити на білому світі (В.Чем.); – Там пир кривавий має буть (Д.Міщ.); Людям же тут жити, а не худобі (Ю.Збан.); Не довго йому топтати стежку життя (В.Мал.).

Двокомпонентна структурна схема V_{f mod}Inf відповідає односкладному безособовому реченню, предикат неминучості яких виражається безособовими дієсловами судитися, приходитися. Для цих речень типовий суб’єктний член у формі давального відмінка, як-от: …Хвилі сій, так довго жданій, далебі, й не судилося згаснути (Д.Міщ.).

Трикомпонентна односуб’єктна семантична структура включає суб’єкт неминучої дії, предикат неминучої дії і об’єкт неминучої дії. Напр.: Згодом посеред тієї хатини загойдалась колиска з черговим Даньком, якому й судилося продовжити рід (А.Дім.); …Ніс на собі тягар чийогось найтяжчого прокляття й не знав, чом судилося йому чинити тільки зло (Р.Іван.); І не знати, чим кінчиться цей пир кривавий, кому з них судилося сватів пригощати, а кому кістьми лягати (Д.Міщ.).

Двосуб’єктні речення створюються при заповненні позиції орудного відмінка абстрактними іменниками, як-от: Але ж нєх жиє Польська, якій самим пана бога промислом судилося встановлювати покуй, альбо влачити з єї одвічними ворогами (І.Ле).

Семантична основа речень структурної схеми V_fmodInf поширюється адресатними об’єктними синтаксемами: Мені [Ониськові] судилося казати її [правду] Болотникову та його людям (І.Ле). Об’єктні синтаксеми можуть виражатися різними формами, як-от: Обом їхнім зятям не судилося вже втішити всіх ані своєю ратною спроможністю, ані молодечими норовами (Д.Міщ.). До семантичної структури цих речень можуть входити різноманітні кваліфікатори, зокрема локалізатори: – Прийдеси на дорозі вмерти, – тремтить вона як трепетовий жовтий листочок (М.Черемш.); Йому [Виру] судилося так високо йти і в коханні (Б.Бойко).

Речення структурної схеми Part₃ Inf утворюються за допомогою предикативів неминучості/невідворотності (приреченості), виражених пасивними безособовими формами на -но, -то: приречено, призначено, суджено, фразеологізма на роду написано тощо. Ці предикати передбачають вживання суб’єкта і адресатного об’єкта.

Оскільки в реченнях із модальним значенням неминучості/ невідворотності відсутній суб’єктивний момент волі, то “відкрита суб’єктна позиція (суджено ким) денотативно позначає уявний суб’єкт, тому що його змістову специфіку встановити неможливо, а загальне значення речення вказує на те, що суб’єкта тут бути не може” [1, с. 137]. Подекуди позицію суб’єкта займають абстрактні, міфічні, сакральні назви: доля, природа, Христос.

На відміну від речень цієї ж структурної схеми із модальним значенням вимушеності/змушеності, де адресатний суб’єкт є потенційним виконавцем чиєїсь волі (пор.: Йому рятувати хлопця велено самим отаманом (В.Чем.), у реченнях із предикатом неминучості/невідворотності адресат – пасивний, який через збіг обставин чи через певні умови знаходиться в необхідному зв’язку з об’єктивно зумовленою дією. Через особливості специфіки суб’єктної і об’єктної позицій розрізняємо суб’єкт-каузатор неминучої дії, що позначається орудним відмінком, і пасивний суб’єкт неминучої дії, виражений давальним відмінком. Отже, залежно від використання названих типів суб’єктів, за наявністю експліцитно виражених актантів розрізняються два види семантичних структур: односуб’єктні (А може, мені суджено стати Марією, може, треба дозволити розіп’яти себе в ім’я спасіння люду? (Р.Іван.); …Він і є той витязь, якому суджено відстояти її в борні (Д.Міщ)) і двосуб’єктні. Суб’єктне значення давального відмінка проявляється у співвідношенні з двоскладними реченнями, як-от: Йому [убивці] суджено жити серед вовкулак (Р.Іван.) – Він має (повинен) жити серед вовкулак. Двосуб’єктні речення утворюються при заповненні позиції суб’єкта-каузатора неминучої дії, як-от: Їм приречено самим Христом бути в покорі у західних королів та імператорів (Н. Риб.); Самою природою призначено нам рід наш продовжувати (З преси).

Отже, модальний предикат неминучості/невідворотності – це організуючий центр елементарного речення, що визначає його семантичну структуру. Семантична структура речень із предикатами неминучості/невідворотності формується залежно від семантичного типу предиката та реалізації його валентних характеристик у структурних моделях.

Література:

1. Арват Н.Н. Семантическая структура предложения в современном русском языке. – К.: Вища шк., 1984. – 155 с.

2. Ваулина С.С. Эволюция средств выражения модальности в русском языке (ХI-ХVIIвв.). – Л.: Изд-во Ленингр. ун-та, 1988. – 143 с.

3. Арполенко Г.П. Структурні типи інфінітивних речень // Укр. мова і література в школі. – 1977. – № 3. – С. 43-51.

4. Арполенко Г.П., Забєліна В.П. Структурно-семантична будова речення в сучасній українській мові. – К.: Наук. думка, 1982. – 130 с.

5. Тронь О. Структурно-семантичні різновиди інфінітивних речень із модальним значенням дебітивності // Українська мова в освіті: Матеріали Всеукраїнської наук. конф. – Івано-Франківськ: Плай, 1999. – С. 92-95.