К

К.п.н. Сілютіна І.М.

Східноукраїнський національний університет ім. В. Даля, Україна

ВІДЧУЖЕННІ ЗНАННЯ У СИСТЕМІ СОЦІАЛЬНИХ КОМУНІКАЦІЙ: ТЕОРЕТИЧНИЙ АСПЕКТ

Проблема відчуження у наш час є предметом дослідження багатьох наукових напрямів: філософії, соціології, психології, економіки, педагогіки, культурології тощо. Ідея існування та функціонування відчуження, на думку науковців, зароджується ще в епоху античної філософії. Так, Платон трактує відчуження як «викривлення, збідніння первинної суті речі» [7]; у Аристотеля відповідні грецькі слова означають «виключений із суспільства» або «передача власності» [5, с. 43]. Підставою виникнення на той час поняття «відчуження» було усвідомлення філософами суперечливих стосунків людини і суспільства, умов і результатів її діяльності [11]. У християнській теології склалося власне уявлення стосовно відчуження. Американський науковець Е. Тьювсон стверджує, що в іудео-християнській традиції наявна ідея про те, що зв’язок з Богом подібний близькості між двома людьми, і відчуження від Бога (як люблячого Батька), виникає внаслідок гріхопадіння або байдужості з боку людини, подібно відчуженню від іншої людини і аналогічним чином може бути пов’язаною з дезорієнтацією «Я», почуттям провини, втратою ідентичності [3]. Проте, особливістю античної, та й у цілому християнської філософії є відсутність чіткого термінологічного вираження стосовно ідеї відчуження, що й не дивно, наголошує О. Д. Шетулова, адже мова тут може йти про поступове усвідомлення наявності проблеми і такий же поступовий генезис відповідного поняття [11].

Статус категорії відчуження набуло у філософії Нового часу в царині дослідження суспільно-політичної проблематики держави та власності, що закладається у працях теоретиків «суспільного договору» і філософів-просвітників. Саме у цей період розвитку філософського знання формулюється ідея зворотного впливу соціальних інститутів і відносин на людину. Іншими словами, соціальні інститути і відносини, породжені перебігом діяльності людей, набувають відносної самостійності, через що здатні руйнівним чином впливати на людину. Однак, зауважує О. Д. Шетулова, незважаючи на цю глибоку, плодотворну у плані осмислення відчуження ідею, а також спроби осмислити конкретні форми відчуження у правовій, політичній площині, не можна не відзначити доволі слабку концептуалізацію проблеми у межах догегелівської філософії [11].

Найбільш розлого теорії відчуження представлено у межах класичної західноєвропейської філософії. Перша з них належить Гегелю, що розглядає відчуження як одну з центральних категорій філософії з ідеалістичних позицій. Проблема позитивності «Феноменології духу» переростає у проблему відчуження духу, який у процесі своєї діяльності відчужує себе від самого себе для того, щоб пізнати себе в цьому інобутті [2, с.63].

На думку О. Д. Шетулової, гегелівська інтерпретація відчуження володіє значним позитивним смислом, насамперед, мається на увазі виявлення мислителем зв’язку відчуження та розвитку. Гегель підкреслює два моменти. Перший – відчуження негативний, проте необхідний момент розвитку, бо само виникнення природи і суспільства із Духа не може здійснюватися інакше, ніж за посередництво відчуження. При цьому Гегель проводить важливу у методологічному плані думку, що паростки нового, перед затвердженням в якості позитивного, виступають спочатку як руйнівна, негативна сила. Сама негативність тлумачиться їм як внутрішній момент існування предмета, в цьому криється на переконання О. Д. Шетулової, один із витоків подвійності відчуження. Другий момент – відчуження – закономірний і суперечливий момент розвитку, що розкривається їм, зокрема, через аналіз переходів від однієї історичної епохи до іншої, котрий також здійснюється за посередництво відчуження. У цьому смислі відчуження виглядає як закономірний стрибок у розвитку суспільства. Причому, чим більш висока ступінь його, тим більш різнобічні форми відчуження. Напроти, коли спосіб виробництва нерозвинений і рівень суспільства достатньо низький відчуження, взагалі, відсутнє [11]. Сучасність підтверджує виявлену мислителем закономірність, адже сьогодні науковцями виявлено і досліджується чимало форм відчуження, зокрема, відчуження освіти, інформації, знання, правове відчуження особистості тощо.

В якості основної причини відчуження предметно-чуттєвої сутності людини («релігійне відчуження» руйнує особистість людини), розглядав релігію Л. Фейєрбах, причини якої бачив у психологічних станах – почутті залежності, страху тощо. Отже, незважаючи на певні розбіжності трактувань, обидва філософи сходилися на аналізі відчуження як суб’єктивного процесу, що майже не залежить від матеріальних умов [6].

Інша, матеріалістична концепція, де відчуження розуміється як соціально-економічний феномен, належить К. Марксу. Відчуження - це перетворення праці в діяльність, що протистоїть собі як за формою, так і за результатами. У Маркса – як, утім, і у Гегеля, підкреслює Е. В. Ільєнков, мова йде про форми «відчуження» результатів, продуктів людської діяльності. У вигляді результату, у вигляді продукту дійсно відчужується лише продуктивна діяльність, «лише діяльність у формі речі» - у вигляді предмета безпосереднього споживання або засобу виробництва, у вигляді знаряддя. Так, предметна, предметно-фіксована діяльність людини дійсно є передумовою будь-якого «відчуження» [1].

У подальшому марксистське тлумачення відчуження набуло змін і доповнень у працях філософів XX ст., зокрема, М. Вебера, Д. Лукача Г. Маркузе, О. Шпенглера, Е. Фромма та ін. Так, Е. Фромм розуміє відчуження як суб’єктивний феномен, «спосіб сприйняття, при якому людина відчуває себе як щось стороннє … стає як би відстороненим від самого себе ..не відчуває себе центром свого світу, рушієм своїх власних дій …втратив зв'язок із самим собою, як і зі всіма іншими людьми … сприймає себе, рівно як і інших, подібно тому як сприймають речі – за допомогою почуттів і здорового глузду, але в той же час без продуктивного зв’язку із самим собою і зовнішнім світом» [9, с.143]. Витоки поняття відчуження, на його думку, лежать у ветхозавітному уявленні про ідолопоклонство, коли людина ставить себе у залежність від зовнішньої сили (будь-то ідол, Бог, улюблена людина, політичний лідер або держава), яку він наділяє своєю життєвою субстанцією, активністю [9, с.147]. Проблема відчуження розглядалася також і у постмодерністській філософії, зокрема, у працях Ж. Делеза і Ж. Бодрійяра. Західними філософами відчуження зазвичай пов’язується з науково-технічним прогресом, урбанізацією, міграцією населення, атеїстичним світосприйняттям. В екзистенціональній філософії відчуження уявляється як нігілізм, як всезагальна спустошеність свідомості і втрата ціннісних характеристик буття. Найвища стадія нігілізму означає повне та добровільне самовідчуження людини, спустошеність духу, але вже з усвідомленням коренів абсурдності буття та глибинних причин страху [8]. Отже, узагальнюючи вищевикладене можна констатувати, що історично сформувалися три основні трактовки феномена відчуження: глобальна, соціально-економічна та психологічна.

Сучасні науковці актуалізували поняття відчуження, розглядаючи його в різних ракурсах: екзистенціальному, освітньому, культурологічному, тобто розповсюдили на духовну сферу особистості. Результатом розумової діяльності людини, що піддається об’єктивуванню, може бути відчуженим від неї, виступають знання. Доречним виглядає прогноз Ж.-Ф. Ліотара щодо «сильної екстеріоризації знання стосовно «того, хто знає», на якому би ступені пізнання він не знаходився. Старий принцип, за яким отримання знання невіддільно від формування (Bildung) розуму і навіть самої особистості, застаріває і буде виходити із вжитку» [4, с. 19]. Сама історія розвитку людства підтверджує дану тезу. Лише на початковому етапі еволюції, у період панування усної форми соціальної комунікації знання окремого індивіда були практично невіддільні від останнього. З появою писемності, а згодом і книгодрукування, відбувається відособлення знання, його зберігання, обробка і надання у вигляді документів відповідними соціально-комунікативними інститутами (насамперед, бібліотеками, архівами, музеями тощо). Проте з плином часу традиційні операції з відчуженим знанням у вказаних установах стають дедалі більш утрудненими, що пов’язано зі збільшенням його обсягу, ускладненням опрацювання значних масивів інформації, недосконалими інформаційно-пошуковими системами, що застосуються.

Революційним кроком на цьому шляху стала поява ЕОМ, якій було делеговано у числі інших й інтелектуальні функції, що раніше могла виконувати лише людина. Нові, значущі для людини результати, можна було отримати вже без її участі. Отже, відчуження торкнулось не лише «вироблення» знання, а й операцій, які над ним здійснюються. Занепокоєння викликає закономірність, сформульована М. М. Чурсіним: чим ближче технології наближаються до людини, тим більшою стає ступінь відчуження знань від неї: знання і людина дедалі все більше розходяться [10, с. 40].

Цей процес набирає обертів через подальший стрімкий розподіл праці у глобалізованому суспільстві, де непрофільні, а подекуди і головні функції чимдалі частіше передаються на аутсорсинг. Зараз поняття «аутсорсинг» (буквальний переклад «використання зовнішніх ресурсів» або «зовнішніх можливостей»), трактується як напрямок у сучасній світовій економіці, що представляє елемент стратегії підприємства, в рамках якої сторонній організації передається функція виробництва окремих складових продукції чи операції щодо забезпечення виробництва, тобто окремий бізнес-процес, який раніше реалізовувався підприємством самостійно. Аутсорсингова компанія (аутсорсер), що спеціалізується у певній сфері, має можливість зібрати у себе кращих фахівців зі всіма необхідними навиками і знаннями, підтримувати високий рівень якості роботи, використовувати сучасне обладнання і технології. Обслуговуючи певну, іноді і доволі значну, кількість клієнтів, така компанія оптимізує свої адміністративні видатки за рахунок масштабу ринку без втрати якості. Найбільшого поширення вказана технологія набула у сфері ІТ-технологій, промисловості, управлінні персоналом, фінансових і бізнес-процесах, логістиці тощо.

Технологія аутсорсингу доволі активно застосовується і в діяльності соціальних документно-комунікаційних інститутів, особливо якщо мова йде про складні операції щодо організації процедур збереження-надання та опрацювання великих масивів інформації. Йдеться, насамперед, про бібліотеки, архівні та музейні установи.

Таким чином, спостерігається відчуження інформаційних процесів від людини, що є проявом більш загальної тенденції набуття інформацією і знаннями незвичної самостійності, відокремлення, технологічності, незалежності як від особистості, так і від організації - генератора інформаційних ресурсів. Дана обставина викликає низку проблем, пов’язаних з необхідністю забезпечення захисту відчуженого знання по всіх напрямах: технологічному, програмному, юридичному і культурному.

Указані, проблеми, як, утім, і низка інших аналогічної природи, узагальнюються в одну найбільш принципову: проблему стосунків між людиною і відчуженим знанням (або між людством і відчуженим знанням).

Дуже важливі й цікаві кібернетичний, культурологічний, педагогічний та інші аспекти цієї проблеми. Вони швидко стають вельми нагальними й чекають на своїх дослідників. Але схоже, що шалені темпи інновацій в інформаційному просторі залишають науковцям лише роль спостерігачів, що не мають можливості зосередитися на якомусь стійкому фрагменті реальності. Та для науки це означає тільки необхідність більш точного вибору предмета дослідження та методологічної позиції дослідника.

Література:

1. Ильенков Э. В. Гегель и «отчуждение» [Электронный ресурс] / Э. В. Ильенков. – Режим доступа: http://gzvon.pyramid.volia.ua/biblioteka/kafedra_filosofii/libph/ilyenkov/ilyenkov/texts/phc/hgentfr.html. – Загл. с экрана.

2. Іщенко А. М. Творчість як подолання відчуження / А. М. Іщенко // Вісник НУТУ «КПІ».Філософія. Психологія. Педагогіка. – 2011. – Вип. 2. – С.63 – 67.

3. Леонтьев Д.А. Смыслоутрата и отчуждение [Электронный ресурс] / Д. А. Леонтьев, Е. Н. Осин // Культурно-историческая психология. – 2007. – №4. – С. 68–77. – Режим доступа: http://hpsy.ru/public/x3799.htm – Загл. з экрана.

4. Лиотар Ж.-Ф. Состояние постмодерна / Ж.-Ф. Лиотар : пер с фр. – СПб. : АЛЕТЕЙЯ, 1998. – 160 c.

5. Маркович М. Маркс об отчуждении / М. Маркович // Вопросы философии. – 1989. – № 9. – С. 3 – 51.

6. Минаев А. Проблема отчуждения в современном обществе: предпосылки и проявления (на примере высшей школы Украины) [Электронный ресурс] / А. Минаев //

Історична панорама. – 2010. – Вип. 11. – С. 142 – 168. – Режим доступа : http://www.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/istp/2010_11/statti/Minaev_142-168.pdf. Загл. с экрана.

7. Мыслители Греции. От мифа к логике: Сочинения. – М. : ЭКСМО – Пресс, 1998. – 832 с.

8. Семеній Ю. О. Теоретичні проблеми правового відчуження особистості / Ю. О. Семеній. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : old.pinchukfund.org/storage/students/.../711.do.. – Назва з екрану.

9. Фромм Э. Здоровое общество; Догмат о Христе / Эрих Фромм. – М. : АСТ: Транзиткнига, 2005. – 571 с.

10. Чурсин Н. Н. О некоторых современных тенденциях инфовзаимодействия в социуме / Н. Н. Чурсин //Інформаційна освіта та професійно-комунікативні технології XXI століття : зб. матеріалів V Міжнар. наук.-прак. конф., Одеса, 13-15 вересня 2012 року / під заг. ред. В. Г. Спрінсяна. – Одеса : Симэкс-Принт, 2012. – С.38 – 41.

11. Шетулова Е. Д. Социально-философский анализ отчуждения в историческом процессе : автореф. дис. …д-ра философ. наук : 09.00.11 / Е. Д. Шетулова [Электронный ресурс]. – Режим доступу: http://www.dissers.ru/avtoreferati-dissertatsii-filosofiya/a224.php. – Загл. с экрана.