Право / Міжнародне право

Бондаренко Ж.П.

Ніжинський державний університет імені Миколи Гоголя

Міжнародні стандарти е-урядування

Усі країни світу живуть в епоху інформаційного суспільства. Держави, що мають високий та задовільний рівень розвитку економіки роблять кроки для розбудови такого виду спільноти. Відмінною рисою є наявність електронного урядування. У зв’язку з цим постає потреба у запровадженні міжнародних стандартів, які би встановлювали загальнообов’язкові критерії, вимоги, яких мають дотримуватися всі держави-учасниці. Використання мережі Інтернет органами публічної влади удосконалює їх діяльність. Саме тому до популярних в Інтернеті позначень «b» (business – бізнес) і «c» (citizens – громадяни) тепер додалося нове – «g» – уряд. Досвід показує, що модель електронного урядування органічно вписується там, де держава сприймається як структура, яка покликана задовольняти потреби громадян.

До міжнародних актів, що встановлюють загальні стандарти функціонування інформаційних технологій належить Рекомендація Комітету Міністрів Ради Європи (2004 р.) з питань е-урядування, прийнята 15.12.2004 р., яка спрямована на надання підтримки країнам-членам у творенні та реалізації стратегій е-урядування, що сприятиме ефективному використанню інформаційно-комунікаційних технологій (ІКТ) у відносинах між органами публічної адміністрації, громадянами та бізнес-структурами, між самими органами влади, а також сприятиме демократизації публічної адміністрації та вдосконаленню надання адміністративних послуг [1].

Важливе місце серед міжнародних актів у галузі інформаційних технологій посідає Окінавська хартія глобального інформаційного суспільства, прийнята 22.07.2000 р., відповідно до якої інформаційні технології мають служити досягненням взаємодоповнюючих цілей забезпечення стійкого економічного зростання, підвищенню соціального благополуччя, стимулюванню соціальної згоди та цілковитої реалізації потенціалу у галузі демократії, прав людини, розвитку культурного плюралізму, закріпленню міжнародного миру та стабільності. Усі люди, без винятку, мають право користуватися перевагами досягнень глобального інформаційного суспільства. Дана Хартія покликана ліквідувати розрив між знаннями та інформацією як у державному секторі, так і в приватному. Ефективне партнерство серед учасників, включаючи політичну співпрацю, також є ключовим елементом раціонального розвитку інформаційного суспільства [2].

У 1999 р. прийнята Директива Європейського парламенту «Про систему електронних підписів, що застосовуються в межах Співтовариства». Електронний зв’язок та комерція обумовлюють використання «електронних підписів» та суміжних послуг, що роблять можливим засвідчення достовірності інформації. Суперечливі норми щодо правового визнання електронних підписів тa акредитації постачальників послуг по сертифікації в державах-членах можуть створити значну перешкоду для використання електронного зв'язку та електронної комерції. З іншого боку, чітка система умов, що застосовуються до електронних підписів в межах Співтовариства, може зміцнити впевненість та загальне визнання нових технологій. Законодавство держав-членів не повинно перешкоджати вільному переміщенню товарів та послуг на внутрішньому ринку [3].

Типовий закон ЮНІСІТРАЛ «Про електронні підписи», прийнятий Комісією ООН 5.07.2001 р. Цей Закон застосовується в тих випадках, коли електронні підписи використовуються в контексті торгової діяльності. Допускається відхід від положень цього Закону або зміна їх дії за домовленістю [4].

Декларація про європейську політику у галузі нових інформаційних технологій, прийнята Комітетом Міністрів Ради Європи 06.05.1999 р., закріплює наступні права: рівний доступ для всіх до нових інформаційних та телекомунікаційних послуг; забезпечення безпосереднього доступу до інформації про адміністративні та юридичні служби; заохочувати вільний обмін інформацією з використанням інформаційних технологій і т.д. [5].

Отже, міжнародні акти регулюють використання інформаційних технологій органами державної влади, що сприяє прозорості та ефективності їх діяльності.

Література:

1) Електронне урядування в Україні: аналіз та рекомендації. Результати дослідження / О.А. Баранов, І.Б. Жиляєв, М.С. Демкова, І.І. Малюкова. За ред. І.Г. Малюкової. – К.: 2007 р. – 254 с.

2) Окінавська хартія глобального інформаційного суспільства від 22.07.2000 р. [Елетронний ресурс]: Верховна Рада України. Офіційний веб-сайт. – Режим доступу до джерела: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/998_163.

3) Директива Європейського парламенту «Про систему електронних підписів, що застосовуються в межах Співтовариства», від 13.12.1999 р. [Електронний ресурс]: Верховна Рада України. Офіційний веб-сайт. – Режим доступу до джерела: http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/994_240.

4) Типовий закон ЮНІСІТРАЛ «Про електронні підписи» від 5.07.2001 р. [Електронний ресурс]: Верховна Рада України. Офіційний веб-сайт. – Режим доступу до джерела: http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/995_937.

5) Декларація про європейську політику у галузі нових інформаційних технологій від 06.05.1999 р. [Електронний ресурс]: Верховна Рада України. Офіційний веб-сайт. – Режим доступу до джерела: http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/994_040.