Зайцева Є.С

студентка 1 курсу напряму підготовки «Правознавство»

ПВНЗ «Дніпропетровський університет імені Альфреда Нобеля»

МЕТОДОЛОГІЧНЕ ЗНАЧЕННЯ ЗАГАЛЬНОЇ ТЕОРІЇ ДЕРЖАВИ І ПРАВА

 

Юридична наука є категорією багатогалузевою. Базовим системоутворюючим фактором і методологічною основою для неї є загальна теорія держави і права–науканаук у сфері теоретичної юриспруденції.

Розвиток правової науки і вищої юридичної освіти пов'язаний з розробкою методологічних проблем юриспруденції. На базі загальної теорії держави і права, значною мірою залежить стан методології, яка на відміну від інших галузей правознавства вивчає право і державу не під кутом зору їх окремих елементів і проявів, а у найбільш загальному вигляді, в якості єдиних систем.

Методологію можна розглядати і як науку про методи. Метод – основна категорія методології .Якщо метод орієнтує і націлює на певні пізнавальні підходи, спрямовані на їх дослідження, то теорія держави і права розкриває природу, сутність і закономірності державно-правових явищ і процесів.

Методи теорії держави і права – цезасоби і способи пізнання держави і права, одержання нових знань про них з метою глибшого і різнобічного його вивчення.Методологія  теорії держави і права є системою підходів, принципів, прийомів і методів вивчення загальних і специфічних закономірностей виникнення, розвитку і функціонування державно-правових явищ і процесів, що забезпечують об'єктивність, повноту і всебічність цих досліджень. Методологія є вихідним поняттям у механізмі юридичного пізнання, так самоможна розглядати як вихідну базисну категорію методології  і метод[1].

Загальним методом теорії права і держави є метод філософської діалектики. Він полягає у підході до вивчення держави і права, який ґрунтується на загальних закономірних зв’язках розвитку буття і свідомості. Наприклад, метод філософської діалектики припускає розгляд права як явища, котре: визначається природою людини і умовами життя суспільства; пов’язано з іншими соціальними явищами, пронизує сферу суспільних відносин — економічних, політичних, духовних та ін.; перебуває у постійному розвитку, якісному відновленні (рабовласницьке, феодальне, буржуазне, некапіталістичне право).

Загальний метод філософської діалектики розкривається через:

1)    логічний метод сходження від простого до складного, від абстрактного до конкретного;

2)    метод (принцип) єдності логічного та історичного;

3)    системно-структурний метод, котрий припускає, що всі державно-правові явища розглядаються як елементи систем [2].

В методології юридичного пізнання особливе місце займають методологічні принципи. Вони являють со­бою вихідні оціночні установки.

Серед них слід виділити принцип все­бічності, принцип історизму та принцип комплексності.

Принцип всебічності  полягає в тому, що дер­жавно-правові явища повинні досліджуватись в їхніх взаємозв'язках і взаємодії з іншими суспільними явищами і процесами, наприклад політикою, економікою, культурою та ін.

Принцип історизму в дослі­дженнях держави і права означає розгляд державно-правових явищ не лише з огляду на їх нинішній стан, а й з позицій минулого і перед­бачення їх майбутнього.

Принцип комплексності полягає в тому, щоб досліджувати їх не лише з юридичної точки зору, але й враховуючи здобутки інших суспільних наук –філософії, соціології, політології, економічної теорії.

Логічні прийоми займають особливе місце у структурі методології .Вони являють собою певні операції, засновані на законах логіки, які застосовуються для всебічного теоретичного пізнання державно-правових явищ. Серед основних прийомів логічно­го мислення є:аналіз і синтез; індукція і дедукція; узагальнення і кла­сифікація.

Аналізі синтезявляють собою процеси  розкладу цілого на складові і відновлення цілого з його складових. Індукція – цеінтерпретація фактів шляхом узагальнення від окремо­го до загального.Дедукція – перехідвід загального до одиничного, часткового.Узагальнення– уявнийперехід від одних, окремих думок, до інших, загальніших. Класифікація – розбиття множини об'єктів на певні підкласи на основі певних ознак [3].

Необхідною передумовою знаходжен­ня правильного розв'язання будь-якої правотворчої, правовиконавчої або правоохоронної проблеми є саме ці знання.

Методологічна культура юриста – широта його світогляду,професійна майстерність та правова проінформованість. Методологіч­на грамотність дозволяє займати активну громадську і професійну позицію, забезпечує успішність розв'язання поточних проблем. Раціоналізує пізна­вальну і практичну діяльність, забезпечує її результативність саме викори­стання методів пізнання і практичної діяльності.

Таким чином, методи теорії держави і права – це прийоми, способи, підходи, які використовуються нею для пізнання свого предмету й отримання наукових результатів. Вчення про методи наукового пізнання і є методологією.

 

Література:

1.     Методологічне значення і предмет загальної теорії права і держави[Електронний ресурс]–Режим доступу:http://dspace.nbuv.gov.ua/bitstream/handle/123456789/10253/06-Kelman.pdf?sequence=1.

2.     Метод теорії держави і права[Електронний ресурс] –Режим доступу:

http://books.br.com.ua/9923.

3.     Поняття і призначення методології [Електронний ресурс] – Режим доступу:http://uristinfo.net/2010-12-16-20-00-40/133-kg-volinka-teorija-derzhavi-i-prava/3667-rozdil-2-metodologija-teoriyi-derzhavi-i-prava.html.