Важинський Володимир Михайлович

Науковий співробітник наукової лабораторії з проблем кадрового забезпечення і діяльності ОВС навчально-наукового інституту підготовки фахівців для підрозділу міліції громадської безпеки та Національної гвардії України Національної академії внутрішніх справ,

кандидат юридичних наук, майор міліції

Основні елементи процесу доказування при розслідуванні фіктивного підприємництва

Одним із найважливіших завдань сучасної української держави і суспільства в цілому є забезпечення суворого додержання законності, викорінення будь-яких порушень громадського порядку, ліквідація злочинності, усунення причин та умов, що породжують та сприяють її розвитку.

Розслідування кримінальних правопорушень, розгляд і вирішення кримінальних проваджень у суді – це сфера кримінальної процесуальної діяльності органів прокуратури, служби безпеки, внутрішніх справ, податкової міліції, судів, що покликані стояти на сторожі законності, захисту прав громадян України, інтересів суспільства.

Процес доказування – це формування (виявлення, збирання, дослідження, перевірка, оцінка і використання) доказів і їх процесуальних джерел, обґрунтування висновків з метою встановлення об’єктивної істини і прийняття на її основі правильного, законного, обґрунтованого і справедливого рішення [1, с. 198]. Доказування у кримінальному судочинстві як різновид процесу пізнання є діяльністю розумовою, що протікає відповідно до законів логіки, у визначених логічних формах. Але, разом з цим, це є і практичною діяльністю, що суворо регламентована процесуальним законом [2, с. 139].

Процеси пізнання і доказування щільно взаємопов’язані, оскільки доказування у кримінальному судочинстві – це не тільки опосередковане, але і неопосередковане пізнання, яке можливе стосовно окремих обставин, що охоплюються предметом доказування по кримінальному провадженні [3, с. 126].

У структурі доказування присутні і поєднуються пізнавальні (пошукові та інформаційні процеси), комунікативні (фіксація та забезпечення передачі фактичних даних у часі та просторі), засвідчувальні (закріплення, підтвердження достовірності фактичних даних) та обґрунтовуючі (використання доказів у встановленні істини) елементи.

Пізнавальний аспект доказування полягає у виявленні джерел доказової інформації та отриманні фактичних даних щодо обставин, які входять у предмет доказування по справі.

Комунікативний аспект доказування полягає в тому, що сприймаючи доказову інформацію, особа, що веде справу, в силу своєї функції мислить себе частиною «пізнавальної системи», частками якої є всі посадові особи, які здійснюють пізнавальну діяльність у кримінальному процесі. Його завдання полягає в тому, щоб перетворити „істину в собі” в „істину для всіх”.

Процесуальна форма збирання та дослідження доказів виступає універсальним комунікативним та посвідчувальним засобом, засобом передачі доказової інформації адресату та створення необхідних гарантій її надійності – достовірності та допустимості у справі.

Засвідчувальний елемент доказування проявляється у документуванні та засвідченні в установленому порядку виявлених даних, а водночас і самої процедури одержання доказів для того, щоб обґрунтувати їх достовірність та правильність висновків, зроблених на їх основі.

Пізнання в кримінальному процесі пов’язане не тільки з виявленням фактичних даних, а й з їх закріпленням, документуванням, а за необхідності – і засвідченням за допомогою понятих, як самих виявлених фактичних даних, так і процесу їх отримання (пошуку, знайдення та вилучення). Така діяльність спрямована насамперед на встановлення достовірності зібраних доказів.

При реалізації зазначеного елементу в процесі доказування здійснюється надійне процесуальне закріплення доказів. Документуванням діяльності з виявлення, віднайдення, отримання та фіксації доказової інформації утворюється ціла система додаткових допоміжних доказів, що підтверджують достовірність і допустимість до провадження вже отриманих доказів. Тим самим такий процес доказування стає надійним джерелом встановлення об’єктивної істини.

Зовнішньопредметна пізнавальна діяльність невіддільна у доказуванні від розумової діяльності. Мислення в доказуванні невіддільне від чуттєвого пізнання, а аналіз, оцінка, перевірка та використання доказів органічно вплітаються в діяльність зі збирання та дослідження доказової інформації. При цьому саме дослідження є доказовим, оскільки воно під час свого провадження, застосування, розвитку відтворює як логіку пізнання, так і логіку дійсності.

Підсумок доказування – висновок у провадженні – являє собою результат синтезу чуттєво-практичної (пізнавально-засвідчувальної і комунікативної) та розумової (оціночної та обґрунтовуючої) діяльності суб`єктів доказування [4, с. 11].

За своїм змістом процес доказування складається з низки елементів, органічно поєднаних між собою, а саме, на нашу думку:

- одержання доказів (збирання і формування);

- перевірка (дослідження) доказів;

- оцінка і використання доказів.

Питання назви, кількості і змісту елементів процесу доказування залишаються спірними у кримінальній процесуальній науці, оскільки чітко не закріплені законодавством. Теоретично визнається, що доказування здійснюється за допомогою збирання, перевірки і оцінки доказів; фіксація доказової інформації виступає складовою частиною збирання доказів. У теорії ж доказів, крім зазначених елементів використовуються такі поняття як: пошук, виявлення, формування, дослідження, використання доказів. Чинний КПК України розкриває способи збирання доказів і правила їх оцінки (ст.ст.93,94).

М.С. Строгович як самостійний елемент процесу доказування виділяє процесуальне закріплення доказів [5, с. 298].

М.М. Михеєнко пропонує збирання доказів як елемент кримінально-процесуального доказування назвати формуванням доказів та їх процесуальних джерел, яке на стадії досудового слідства включає проведення і процесуальне оформлення слідчих та інших процесуальних дій з виявлення, фіксації, вилученням та подальшим дослідженням доказової інформації. Ця точка зору зумовлена тим, що неможливо вважати, що докази існували і до проведення слідчих дій. Оскільки, якби це було так, то завдання слідчого стало б доволі простим: знайти та приєднати до справи «готові» докази. Але ж процес доказування є дещо складнішим. Тому, на початку доказування предметом пізнавальної діяльності слідчого є не докази, а сліди певної події, які залишились на предметах матеріального світу і у свідомості людей. Слідчий виявляє ці сліди, отримує інформацію, яка у них міститься і має відношення до справи, та фіксує її в процесуальних документах [6, с. 10].

С.М. Стахівський ототожнює збирання і формування, пропонує виділити, крім збирання, перевірки і оцінки доказів, четвертий елемент – прийняття процесуального рішення [7, с. 12]. Автор зазначає, що «процесуальне рішення слідчого зумовлюється тією сукупністю доказів, якою він володіє на певному етапі розслідування». Вказана сукупність доказів перетворює право слідчого вибрати варіант процесуального рішення в обов’язок в певній ситуації обрати конкретне рішення [7, с. 13]. Виділення прийняття процесуального рішення окремим елементом процесу доказування, дещо звужує, на нашу думку, розуміння підсумку доказової діяльності або певного етапу розслідування чи судового розгляду справи. Автор говорить лише про рішення слідчого (а як щодо інших суб’єктів доказування?), також, крім прийняття рішення (проміжного, підсумкового), встановлені докази сприяють побудові версій у справі та моделюванні ситуації. Тому, пропонується вживати термін «використання доказів», який є ширшим, ніж прийняття рішення, включає в себе доказову діяльність інших учасників процесу, зокрема, захисника і завдяки якому обґрунтовується предмет доказування у кримінальному провадженні.

Процес доказування має своїм змістом діяльність (практичну і розумову), яка повинна складатись із декількох елементів (стадій, етапів). У процесуальній науці перераховані елементи доказування інколи називають етапами. На думку В.Т. Білоуса, Г.Л. Чигриної та В.К. Шкарупи таке найменування є невдалим, бо наводить на думку про чергування етапів, передбачає розрив у часі. Між тим, процес доказування – це єдиний і нерозривний процес пізнання, в якому зазначені елементи повторюються. А.Р. Бєлкін зазначає, що найбільш вдалим є термін «фази процесу доказування», котрий підкреслює їх тісне переплетіння та взаємозумовленість, можливу одночасність і існування, а також комплексність, багатоаспектність самого процесу [8, с. 77]. М.А. Погорецький вказує на те, що у разі розгляду доказування в широкому розуміння як діяльності, спрямованої на отримання і обґрунтування ними певних процесуальних рішень, то доцільно говорити про етапи (стадії) доказування, а в разі розгляду доказування як процесу отримання конкретного доказу слід говорити про його структурні взаємозалежні елементи [9, с.500]. Автор слушно пропонує нову «універсальну», структуру доказування – поділ його на два етапи: отримання доказів і використання доказів для обґрунтування рішень в кримінальному провадженні [9, с. 505].

Вважається, що поширений у літературі вираз «етапи процесу доказування» є методологічно неправильним, як і термін «стадії процесу доказування» (якщо сприйняти останній, то відчуватиметься тавтологія із стадіями кримінального процесу). В той самий час термін «елементи процесу доказування» недостатньо конкретизований, що має бути усунуто законодавцем. Етимологічне значення слова «етап» означає «окремий момент, період, стадію в розвитку». «Елемент» є «складовою частиною чого-небудь», тобто в нашому випадку частиною одного цілого - процесу доказування. Тому, влучніше говорити про елементи процесу доказування, які властиві всім етапам розслідування і вирішення кримінальної справи.

Таким чином, на наш погляд, у теорії кримінального процесу слід чітко відрізняти такі поняття як: етапи розслідування і вирішення кримінального провадження (визначаються згідно висунутим версіям щодо вчиненого діяння і передбаченим законом стадіям кримінального процесу), процес доказування (розумова і практична діяльність, спрямована на рух кримінальної справи по мірі одержання доказів) і елементи процесу доказування, які становлять його зміст.

Враховуючи теоретико-науковий і законодавчий підхід, при розслідуванні фіктивного підприємництва та пов’язаних з ним злочинів, як елементи процесу доказування потрібно розглядати: одержання (збирання і формування), перевірку (дослідження), оцінку та використання доказів і їх джерел.

Між тим, у формуванні, перевірці й, особливо, оцінці доказів беруть участь не тільки державні органи та особи, які ведуть процес, але й підозрюваний, обвинувачений, захисник, а також потерпілий, представник потерпілого, цивільний позивач, цивільний відповідач та їх представники.

Отже, при доказуванні фактів вчинення фіктивного підприємництва, а також пов’язаних з ним злочинів всі елементи, що складають зміст процесу доказування, виступають у єдності і взаємодії як відносно факту вчинення кримінального правопорушення у формі фіктивного підприємництва (який доказується), окремої обставини, що входить у предмет доказування, так і відносно сукупності злочинів, коли приймаються рішення, які визначають певні юридичні наслідки.

Список використаних джерел

1. Коваленко Є.Г. Кримінальний процес України: [підручник] / Є.Г. Коваленко, В.Т. Маляренко – К.: Юрінком Інтер 2006. – 704 с.

2. Кримінальний процес України: Підручник для студентів юрид. спец. вищ. закладів освіти / Ю.М. Грошевий, Т.М. Мірошніченко, Ю.В. Хоматов та ін. / За ред. Ю.М. Грошевого та В.М. Хотенця. – Харків: Право, 2000. – 496 с.

3. Коваленко Є.Г. Теорія доказів у кримінальному процесі України: [підручник] / Є.Г. Коваленко. – К.: Юрінком Інтер, 2006. – 632 с.

4. Прутська О. Історичний досвід розвитку підприємництва в Україні // Економіка, фінанси, право. – № 9. – 2002. – С. 11.

5. Строгович М.С. Курс советского уголовного процесса. Т.1. / М.С. Строгович. – М.: Наука, 1968. – 470 с.

6. Михеенко М.М. Гносеологическая и юридическая сущность уголовного процессуального доказывания // Проблеми розвитку кримінального процесу в Україні: вибрані твори / М.М. Михеенко. – К.: Юрінком Інтер, 1999. – 240 с.

7. Стахівський С.М Кримінально-процесуальні засоби доказування: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня к.ю.н.: спец. 12.00.09 „Кримінальний процес та криміналістика; судова експертиза”/ С.М. Стахівський. – К.: НАВСУ, 2005. – 31 с.

8. Белкин А.Р. Теория доказывания в уголовном судопроизводстве / А.Р. Белкин. – М.: Норма, 2007. – 528 с.

9. Погорецький М.А. Функціональне призначення оперативно-розшукової діяльності у кримінальному процесі: [монографія] / М.А. Погорецький. – Х.: Арсіс, ЛТД, 2007. – 576 с.