Ємцова Д.О.

Запорізький національний універсітет

Науковий керівник:

Меліхова О.Ю., к.ю.н., доцент

Загальноправова характеристика громадської екологічної експертизи

Сьогодні одним із пріоритетних завдань для України у сфері екологічної безпеки є вдосконалення законодавства у галузі екологічної безпеки згідно міжнародно-правових вимог, винайдення ефективних засобів підтримання належного стану навколишнього природного середовища, метою якого є збереження безпечного для існування довкілля, захист життя та здоров’я населення від негативного впливу забруднення навколишнього природного середовища, раціонального використання й відтворення природних ресурсів. Важливим засобом у реалізації вище зазначених завдань є інститут екологічної експертизи, зокрема громадська екологічна експертиза, як його форма.

Участь у проведенні громадської екологічної експертизи є одним із гарантованих державою екологічних прав громадян. Це підтримується тим, що не тільки держава в особі посадових органів але й громадськість має можливість брати участь у вирішенні гострих екологічних проблем, в усуненні прогалин, які мають місце в чинному законодавстві [1, 8]. Таким чином підтверджується прагнення українського законодавства відповідати сучасному міжнародно-правовому рівню. У контексті вище зазначеного представляється актуальним дослідження сучасних теоретико-правових питань реалізації громадської екологічної експертизи в Україні.

Окремі теоретичні і практичні аспекти громадської екологічної експертизи в Україні висвітлювали у своїх наукових працях такі вчені, як: В. І. Андрейцев, А.П. Гетьман, Е. В. Позняк, О. Б. Федоровська, М. В. Шульга та інші вчені.

Треба сказати, що відносини в галузі екологічної експертизи в Україні регулюються Законом України «Про охорону навколишнього природного середовища» від 25.06.1991 р. та Законом України «Про екологічну експертизу» від 09.02.1995 р.

Так, аналізуючи чинне національне законодавство можна зазначити, що екологічна експертиза в Україні - це вид науково-практичної діяльності уповноважених державних органів, еколого-експертних формувань та об'єднань громадян, що ґрунтується на міжгалузевому екологічному дослідженні, аналізі та оцінці передпроектних, проектних та інших матеріалів чи об'єктів, реалізація і дія яких може негативно впливати або впливає на стан навколишнього природного середовища, і спрямована на підготовку висновків про відповідність запланованої чи здійснюваної діяльності нормам і вимогам законодавства про охорону навколишнього природного середовища, раціональне використання і відтворення природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки [2].

Як відомо, в Україні здійснюються державна, громадська та інші екологічні експертизи (ст. 12 ЗУ «Про екологічну експертизу»). Згідно ст. 16 вказаного закону сутність громадської екологічної експертизи полягає у тому, що вона може здійснюватися в будь-якій сфері діяльності, що потребує екологічного обґрунтування, за ініціативою громадських організацій чи інших громадських формувань.

Зважаючи на те, що законодавець поки що не дає визначення поняття «громадська екологічна експертиза», проте з вище зазначеного можна підсумувати, що особливістю громадської екологічної експертизи є її суб'єктний склад, тобто її повинні проводити представники громадськості чи їх об'єднання. У зв’язку з вище зазначеним, слід погодитись із думкою переважної більшості науковців, які підкреслюють, що «поняття «громадська екологічна експертиза» потребує свого законодавчого закріплення і визначення.

Окрім вище зазначеного, одними із проблемних питань, які потребують свого вирішення є питання фінансування заходів щодо організації та проведення громадської екологічної експертизи.

Згідно зі ст.30 ЗУ «Про охорону навколишнього природного середовища» та ст.49 «Про екологічну експертизу» таке фінансування здійснюється за рахунок коштів об'єднань громадян, громадських природоохоронних та інших фондів, а також цільових добровільних грошових внесків громадян, підприємств, установ і організацій [2; 3]. І тут виникає проблемне питання щодо недостатнього фінансування для здійснення незалежної еколого-експертної діяльності, оскільки на основі членських внесків та окремих актів благодійності неможливо у повному обсязі забезпечити якісне проведення всіх необхідних дій, пов’язаних з громадською екологічною експертизою. Тому, погоджуючись з міркуванням Ігнатенко І.В., та іншими науковцями, вважаємо, що доречним було б у законодавчому порядку регламентувати питання про фінансову підтримку громадських організацій з виділенням цільових коштів для здійснення громадської екологічної експертизи найважливіших об’єктів, наприклад, тих, які входять до Переліку видів діяльності та об’єктів, що становлять підвищену екологічну безпеку, затвердженого постановою Кабінету Міністрв України від 27 липня 1995 р. [4].

Отже, підсумовуючи можна сказати, що громадська екологічна експертиза це невід’ємна складова системи можливостей, які визначають право громадян на участь у прийнятті важливих рішень з питань екології. Удосконалення системи правових норм шляхом внесення змін і доповнень до законодавства про екологічну експертизу щодо порядку проведення громадської екологічної експертизи забезпечить належну участь громадськості у процесі прийняття екологічно значимих управлінських рішень.

Література

1. Позняк Е. В. Правові аспекти здійснення громадської екологічної експертизи в Україні: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юр. наук : спец. 12.00.06 "Земельне право; аграрне право; екологічне право; природоресурсне право" / Позняк Е. В. – К., 2005. – 19 с.

2. Закон України Про екологічну експертизу: від 09.02.1995 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws

3. Закон України Про охорону навколишнього природного середовища: від 25.06.1991 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/1264-12

4. Ігнатенко І.В. Проблеми правового регулювання проведення громадської екологічної експертизи [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.rusnauka.com/