Право/ 7.Екологічне, земельне, аграрне право

студентка Шелепа А.С.

Науковий керівник:

к.ю.н. Меліхова О.Ю.

Запорізький національний університет, Україна

Механізм фінансового забезпечення екологічних програм: правовий аспект

З переходом України на засади сталого розвитку суттєво зростає потреба в розробці ефективних механізмів інвестиційної політики щодо забезпечення стратегічних цілей у сфері екологічної безпеки та охорони довкілля. Регулювання інвестиційної діяльності є одним із вагомих чинників економічної державної політики. Її основна мета – формування сприятливого інвестиційного клімату та створення на цьому підґрунті механізмів залучення необхідних фінансових ресурсів та їх ефективного використання. Тому в сучасних умовах одним із пріоритетних напрямів екобезпечного розвитку стає формування ефективного організаційно-економічного механізму стратегічного управління, зокрема, стабільного інвестування програм екологічного спрямування, адекватного сучасним умовам та регіональним особливостям.

Слід зазначити, що дослідженню загальних економічних проблем охорони довкілля та екологічної безпеки в умовах сталого розвитку присвячені роботи таких вітчизняних учених, як Н. Андреєвої, І. Бистрякова, О. Веклич, С. Генсірука, Б. Данилишина, М. Долішнього, С. Дорогунцова, О. Кашенко, Я. Коваля, В. Міщенка, А. Степаненка, І. Синякевича, М. Фащевського, М. Хвесика, С. Харічкова, Є. Хлобистова, Л. Чернюк та ін.

Сучасна державна політика програмування у сфері охорони довкілля та екологічної безпеки втілюється в рамках реалізації низки спеціальних цільових (міждержавних, державних, галузевих, регіональних та місцевих) екологічних програм, які спрямовуються на досягнення визначених екологічних пріоритетів.

Головною метою таких програм, згідно із Законом України "Про державні цільові програми" [2], є здійснення загальнодержавних природоохоронних заходів, запобігання катастрофам екологічного характеру та ліквідація їх наслідків. Статтею 3 цього закону передбачено, що заходи, завдання та показники державних цільових програм включаються до відповідних розділів. Обсяг і напрями видатків з бюджету для фінансування природоохоронної сфери визначаються Бюджетним кодексом України, Законом України про Державний бюджет на відповідний рік та рішеннями Верховної Ради АРК і місцевих рад щодо відповідних бюджетів.

Екологічні розділи представлені у низці прогнозних і програмних документів економічного і соціального розвитку держави, зокрема:

– прогнозах економічного і соціального розвитку України на середньо- та короткостроковий періоди;

– Державній програмі економічного і соціального розвитку України на короткостроковий період;

– прогнозах економічного і соціального розвитку АРК, областей, районів і міст на середньостроковий період;

– програмах економічного і соціального розвитку АРК, областей, районів і міст на короткостроковий період;

– прогнозах розвитку окремих галузей економіки на середньостроковий період;

– програмах розвитку окремих галузей економіки [3].

Проте дослідження механізмів інвестиційного забезпечення організаційно-економічного регулювання екологічних процесів вказує на недоліки у цій сфері, які будуть розглянуті нижче. Також можна погодитися з думкою спеціалістів [4, с. 20], що досі немає механізмів поєднання екологічної політики з планами та програмами соціально-економічного розвитку на державному і регіональному рівнях, що призводить до низької ефективності вирішення екологічних проблем.

На наш погляд, можна виділити основні фактори, які знижують ефективність фінансового забезпечення екологічних програм, що полягають у наступному:

– неузгодженій системній політиці щодо інвестиційного забезпечення екологічних програм з боку центральних та місцевих органів державного управління;

– недостатній гнучкості механізмів коригування у процесі виконання середньо- та довгострокових програм, насамперед необхідності враховуватиобсяги їх недофінансування впродовж попередніх років при формуванні бюджетів усіх рівнів;

– розпорошенні коштів між значною кількістю екологічних програм, зокрема на регіональному рівні;

– обмеженості інвестиційних коштів та скороченні частки капітальних інвестицій на охорону довкілля в загальних обсягах капітальних інвестицій в основний капітал.

При дефіциті Держбюджету України основними джерелами фінансування заходів щодо охорони навколишнього середовища стають кошти підприємств, місцевих бюджетів, екологічних фондів, а також різноманітних комерційних організацій. Вважаємо, що перспективним напрямом у сфері оздоровлення навколишнього середовища на економічному просторі України також може бути посилення ролі відповідних міжнародних організацій, комерційних банків і створення Національного екологічного фонду.

Таким чином, ситуація, що склалася у сфері інвестування державних екологічних програм, вимагає кардинальних змін. Головними принципами інвестування екологічних проектів та програм, на наш погляд, мають бути:

– першочерговість відбору на тендерній основі інвестиційних проектів з інноваційною орієнтацією;

– самофінансування (підприємства-забруднювачі довкілля несуть значну частку витрат, щоб нейтралізувати свій негативний вплив);

– регіональний підхід (найбільша частка витрат припадає на обласні та місцеві бюджети);

– контроль та економічна відповідальність, що передбачає систему санкцій за порушення строків і якості виконання робіт.

Проте на сучасному етапі розвитку необхідно підвищувати рівень екологічної безпеки за рахунок переорієнтації спрямування інвестицій під спеціальні програми передбачення основних екологічних загроз та на їх ліквідацію. Такий підхід вимагає розробки спеціальних програмних заходів під загальним координуванням Кабінету Міністрів України, головною особливістю яких має стати спрямування інвестицій у стратегічні дослідження екологічних проблем та запровадження інновацій, що передбачають упередження та ліквідацію основних екологічних загроз як на державному, так і регіональному рівнях. Таким чином, на наш погляд, з’явиться можливість подолання загрози традиційної практики постійного недофінансування екологічних програм та впровадження ефективних механізмів їх інвестиційного забезпечення.

Література

1. Буркинский Б.В. Активизация инвестиционной деятельности в регионе / Б.В. Буркинский, Е.В. Молина. – О.: Институт проблем рынка и экономико-экологических исследований НАН Украины, 2003. – 494 с.

2. Закон України "Про державні цільові програми" // Відомості Верховної Ради. – 2004. – № 25. – С. 168–175.

3. Закон України "Про державне прогнозування та розроблення програм економічного і соціального розвитку України" // Відомості Верховної Ради. – 2000. – № 25. – С. 195–206.

4. http://www.menr.gov.ua.

5. Куруленко С. Національна і регіональна екологічна політика України у 2006 році та головні завдання на 2007 рік / С. Куруленко //Продуктивні сили України. – 2007. – № 2. – С. 19–30.

6. Статистичний щорічник України за 2008 рік /Державний комітет статистики України / [за ред. О.П. Осауленка]. – К.: Держ. підпр. "Інформ.-анал. агентство", 2009. – 551 с.