Секція „Педагогічна психологія”

Гуляс І.А.

Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича

ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ

САМОРЕГУЛЯЦІЇ ОСОБИСТОСТІ

Актуальність дослідження особистісних аспектів саморегуляції пов’язана з розвитком суб’єктного чи суб’єктно-діяльнісного підходу, коли у психологію повернулося розуміння, що діяльність і активність людини не можуть бути безсуб’єктними та безособистісними. Основними характеристиками суб’єктної активності є: її творчий характер, здатність змінювати довкілля (активність) і, що особливо важливе в контексті статті, здатність до самостійності, саморегуляції і самоорганізації (К.О. Абульханова-Славська, Б.Г. Ананьєв, А.В. Брушлинський, С.Л. Рубінштейн та ін.) [4].

Особливе значення у становленні суб’єктності людини надається процесам саморегуляції. К.О. Абульханова-Славська зазначає, що суб’єкт здійснює самоорганізацію своїх психічних й особистісних можливостей і здібностей у процесі діяльності [1], та зауважує, що механізмом такої самоорганізації є саморегуляція, посилаючись при цьому на концепцію усвідомленої саморегуляції О.А. Конопкіна [2].

Система саморегуляції реалізується базовими процесами – плануванням цілей активності суб’єкта, моделюванням значущих умов їх досягнення, програмуванням активності й оцінкою її результатів. Існують індивідуальні особливості в проявах саморегуляції, що характеризуються тим, як людина планує і програмує досягнення мети, враховує значущі зовнішні та внутрішні умови, оцінює результати та коректує свою активність задля досягнення суб’єктивно прийнятних результатів, і як такі особливості забезпечені психічними засобами їх реалізації [3].

З метою вивчення означеного феномена нами проведено дослідження, у якому взяли участь 450 осіб (150 студентів спеціальності „Початкова освіта” віком 20-25 років, 150 учителів початкових класів 35-40 років і 150 – 55-60 років жіночої статі з вищою освітою). Дослідження проводили на базі Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича та Чернівецького інституту післядипломної педагогічної освіти.

Інструментом діагностики індивідуальних профілів саморегуляції слугував останній варіант опитувальника В.І. Моросанової „Стиль саморегуляції поведінки” [3].

Нагадаємо, що опитувальник в цілому працює як єдина шкала „загальний рівень саморегуляції”, що оцінює загальний рівень сформованості індивідуальної системи усвідомленої саморегуляції довільної активності людини. Особливості розвитку загального рівня саморегуляції респондентів різних вікових груп представлено на рисунку 1.

Рис. 1. Рівні саморегуляції респондентів (у %)

Примітка. Ряд 1 – студенти; ряд 2 – вчителі віком 35-40 років; ряд 3 – 55-60 років.

Як видно з рисунка, в опитуваних виявлено три рівні розвитку саморегуляції: високий, середній і низький. Високий рівень яскраво виражено в майбутніх педагогів і вчителів середнього віку (54,05 % і 71,05 % відповідно). Загалом, досліджувані з високими показниками загального рівня саморегуляції самостійні, гнучко й адекватно реагують на зміну умов, висунення і досягнення мети у них значною мірою усвідомлене. За високої мотивації досягнення вони здатні формувати такий стиль саморегуляції, який дозволяє компенсувати вплив особистісних і характерологічних особливостей, що перешкоджають досягненню мети. Чим вищий загальний рівень усвідомленої регуляції, тим легше людина оволодіває новими видами активності, впевненіше почувається у незнайомих ситуаціях, тим стабільніше її успіхи у звичних видах діяльності.

Середній рівень саморегуляції представлено так: найбільший показник його вираження продемонстрували вчителі віком 55-60 років (64,7 %), помітно менші результати – у студентів і вчителів середнього віку (43,24 % і 23,68 % відповідно).

Низький рівень саморегуляції серед студентів-педагогів і вчителів середнього віку виражено слабко – 2,7 % і 5,26 % відповідно, а в поважному товаристві – відсутній. У досліджуваних з низькими показниками за цією шкалою потреба в усвідомленому плануванні та програмуванні своєї поведінки недостатньо сформована, вони більше залежать від ситуації і думки оточуючих. У таких респондентів знижена можливість компенсації несприятливих задля досягнення поставленої мети особистісних властивостей. Відповідно, успішність оволодіння новими видами діяльності більшою мірою залежить від відповідності стильових особливостей регуляції і вимог освоюваного виду активності.

Література:

1. Абульханова К.А. Принцип субъекта в отечественной психологии / К.А. Абульханова // Психология. Журнал Высшей школы экономики. – 2005. − Т. 2, № 4. – С. 3-21.

2. Конопкин О.А. Структурно-функциональный и содержательно-психологи-ческий аспекты осознанной саморегуляции / О.А. Конопкин // Психология. Журнал Высшей школы экономики. – 2005. – Т. 2, № 1. – С. 27-42.

3. Моросанова В.И. Индивидуальный стиль саморегуляции : феномен, структура и функции в произвольной активности человека / Моросанова В.И. – М. : Наука, 2001. – 192 с.

4. Проблема субъекта в психологической науке / ред. А.В. Брушлинский, М.И. Воловикова, В.Н. Дружинин. – М. : Изд-во „Академический проект”, 2000. – 320 с.