Кандидат фіз. вих. Балацька Лариса Василівна

Чернівецький національний університет імені Ю.Федьковича

Педагогічні критерії та підходи до оцінювання

рухової підготовленості школярів

Постановка проблеми. Сьогодні продовжується подальше удосконалення фізичного виховання у загальній системі безперервної освіти. Повною мірою це стосується і шкільного фізичного виховання [11, 12]. Такі тенденції зумовлені тим, що не вирішеними залишаються питання, пов’язані з досягненням мети шкільного фізичного виховання, реалізацією деяких завдань навчально-виховного процесу.

Багато науковців зазначають, що перебудова системи фізичного виховання загальноосвітньої школи вбачається у зміні його мети, завдань, а відтак і самого змісту фізичного виховання [1, 2, 8]. Базовими ідеями, на підставі яких ґрунтуються сучасні уявлення стосовно шкільної системи фізичного виховання є такі, що розглядають її як відкриту, демократичну та гуманістичну; система постійно розвивається і має за найвищу цінність учня з його індивідуальними особливостями [4]. Реалізація цих концептуальних ідей з урахуванням завдань, що стоять перед фізичним вихованням в загальноосвітній школі повинні стати головним напрямком сучасних наукових досліджень [5, 6].

Виклад основного матеріалу. Принцип демократизації знаходять практичну реалізацію у подоланні одноманітності форм і методів фізичного виховання, в розкритті їх різноманітності і варіантності.

Гуманізація педагогічного процесу базується на урахуванні індивідуальних особливостей кожної дитини, її наявного досвіду та рівня досягнень, інтересів та схильностей. В зв'язку з цим ефективними є принаймні два шляхи втілення у практику фізичного виховання школярів означених ідей: запропонувати кожному з учнів індивідуальні програми (з урахуванням побажань, схильностей, інтересів) або створити єдину програму фізичного виховання і реалізовувати її через індивідуалізацію, тобто досягати кінцевих результатів різними (індивідуальними) шляхами.

Сучасна наукова думка свідчить, що особливості кожної людини індивідуальні, але враховуючи подібність за основними ознаками їх можна об’єднати у певні сукупності, групи [10]. Визначення таких базових ознак, формування однорідних груп учнів за цими ознаками, вивчення особливостей у контексті з вирішенням сучасних завдань фізичного виховання і на цій підставі розробка різноманітних, варіантних форм, методів і засобів фізичного виховання дозволить втілити у практичну діяльність сучасні педагогічні ідеї [3, 5, 7].

Таким чином, реалізація ідеї розвитку шкільного фізичного виховання як відкритої системи можлива на підставі створення єдиної навчальної програми з наявними практичними рекомендаціями стосовно різноманітних, варіантних форм, методів і засобів фізичного виховання для кожної індивідуально-типологічної групи хлопчиків і дівчаток. В певній мірі це стосується і оцінки діяльності школярів.

Питання оцінки успішності учнів є одним з актуальних у діяльності вчителя. Оцінка успішності часто виступає наслідком конфлікту між вчителем і учнями, батьками, а деколи і педагогічним колективом. Основою подібних конфліктів є те, що з однієї сторони вчителі не знаходять необхідної аргументації тої чи іншої оцінки, не доводять до відома учнів, батьків, своїх колег про критерії оцінки успішності з предмету „ Основи здоров’я і фізична культура”.

З іншої сторони, теперішня система оцінки результативності педагогічного процесу побудована, головним чином, на принципах кількісної (бальної) оцінки рівня досягнень учнів. При цьому оцінка використовується багатьма вчителями як єдина рушійна сила "насильницького" вчення. Перебільшеного значення набули усереднені навчальні нормативи, які багато хто розглядає як головний критерій успішності учня з предмету „ Здоров’я і фізична культура”. Таке положення з оцінкою є, однією з причин відсутності індивідуалізації у навчально-виховному процесі, призводить до самоусунення школяра від навчальної діяльності на уроці фізичної культури, не сприяє формуванню необхідного контакту вчителя з учнем.

Оцінка повинна виконувати основні функції: контрольну,навчальну і виховну. Виокремлення цих функцій сприяє кращому розумінню вимог, що висуваються перед оцінкою [9]. Зміст контрольної функції оцінки полягає в об'єктивному виявленні рівня знань, умінь і рухової підготовки учнів на початку навчального року. Це допомагає вчителю обрати адекватні засоби і методи навчання і виховання, вносити відповідні корективи в кінці проходження навчального матеріалу (теми, розділу, чверті, року) і дає можливість оцінити правильність обраних вчителем засобів, методів і форм навчання, виховання і розвитку особистості дитини.

Навчальне значення оцінки полягає в тому, що вона дозволяє виявити ті чи інші досягнення і недоліки в оволодінні програмним матеріалом, сприяти розумінню причин успіхів і невдач, націлити учня на виправлення виявлених недоліків.

Суть виховної функції оцінки полягає в тому, що вона викликає до себе відповідне відношення: через неї дитина формує про себе думку, як про особистість; оцінка привчає школярів до систематичної роботи, дисциплінує, підвищує почуття відповідальності. Вона сприяє формуванню якостей і здібностей особистості (вольових, інтелектуальних та інших), підвищує її активність. Для того, щоби оцінка виконувала свої функції, вона повинна відповідати певним вимогам: діяти систематично, бути об'єктивною, всебічною, диференційованою та індивідуальною [3, 9].

Систематичність оцінки передбачає її періодичне використання в логічній послідовності - від етапу до етапу, від однієї теми до іншої і т.д., що дозволяє вчителю і учню отримувати своєчасні відомості про хід і результат навчальної роботи.

Об'єктивність оцінки передбачає визначення успіхів учня незалежно від відношення до нього вчителя; на оцінку успішності не повинна впливати поведінка учня. Оцінка успішності визначається якісними і кількісними характеристиками, які свідчать про рівень засвоєння програмного матеріалу з фізичної культури. Разом з тим об'єктивність передбачає глибокий і всебічний облік можливостей і особливостей кожного учня. Всебічність, головним чином, пов'язана з кінцевою оцінкою успішності за конкретну тему, розділ, навчальний семестр і рік. її складовими повинні бути об'єктивні оцінки всіх тем програмного матеріалу: рівень засвоєння знань рівень рухових навичок та умінь, показники фізичної підготовленості, здійснення фізкультурно-оздоровчої та спортивної діяльності.

Диференційований та індивідуальний підходи до оцінки полягають в тому, що оцінюючи успішність учня, вчитель враховує його особливості.

Висновок. Таким чином, проведений аналіз дозволяє констатувати, що удосконалення системи шкільного фізичного виховання повинно передбачати і удосконалення відповідної системи оцінювання рухової діяльності школярів. В повній мірі це стосується і фізичної підготовленості учнів, як однієї із складових їх здоров'я і фізичного стану.

Щодо загальних вимог удосконалення системи оцінювання, вона повинна передбачати:

- перехід від середньо групового до індивідуально-типологічного підходу в оцінці учнів, тобто бути диференційованою, але на підставі генетично обумовленого комплексу властивостей індивіду;

- більш повне і всебічне урахування психічних якостей, особливостей будови тіла і фізичного розвитку, рухових здібностей і стану здоров'я;

- більш широкий діапазон критеріїв, коли враховуються не тільки знання, але й конкретні рухові вміння і навички, способи здійснення фізкультурно-оздоровчої і спортивної діяльності, систематичність занять фізичними вправами, ведення здорового способу життя;

- визначення, у відповідності до зазначених вимог, найбільш ефективних метрологічних способів і підходів до розробки норм і відповідних їм оцінок;

- наявність таких кількісних компонентів оцінки, що дозволять об'єктивніше і точніше здійснювати контроль індивідуальних показників фізичного розвитку і фізичного потенціалу учня.

Література

1. Ареф'єв В.Г., Столітенко В.В. Фізичне виховання школярів. – К.: ІЗМН, 1997. – 152 с.

2. Ареф'єв В.Г., Єдинак Г.А. Фізична культура в школі (молодому спеціалісту). – Вип. 2. – Кам'янець-Подільський: Абетка-НОВА, 2001. – 386 с.

3. Волков Л.В. Биологические и педагогические основы современных технологий спортивной подготовки детей и молодёжи. – Варшава: Академия физ. культуры, 2001. – 44 с.

4. Годик М.А. Спортивная метрология. – М.: ФиС, 1988. – 192 с.

5. Єдинак Г.А. Генетичні маркери і сучасні тенденції фізичного виховання // Слобожанський науково-спортивний вісник. – Харків, 2001. – С. 86-97.

6. Интегральная индивидуальность человека и ее развитие / Под ред. Б.А. Вяткина. – М.: ИПРАН, 1999. – 327 с.

7. Коваленко Т.Г. Социально-биологические основы физической культуры: Уч. пособие / Волгоград. гос. ун-т. – Волгоград, 2000. – 224 с.

8. Концепция физического воспитания и здоровья детей и подростков / Под ред. В.И.Ляха, Г.Б.Мейксона, Л.Б.Кофмана. – М., 1992. – 24 с.

9. Критерии оценки успеваемости учащихся и эффективности деятельности учителя физической культуры (методические рекомендации)/Под ред. В.И.Ляха. – Москва, 1992. – 22 с.

10. Никитюк Б.А. Интеграция знаний в науках о человеке (Современная интегративная антропология). – М.: СпортАкадемПресс, 2000. – 440 с.

11. Цільова комплексна програма „Фізичне виховання – здоров’я нації” // Олімпійська арена. – 1999. – № 3-4. – С. 75-78.

12. Здоров’я і фізична культура. – Державний стандарт базової і повної середньої освіти / Освіта України (спецвипуск). – 2004. – №5. – С. 12-13.