Экономические
науки/Региональная экономика
к. е. н. Карлова О. А.
магістр Мельник С.С.
Харківська національна академія міського господарства,Україна
Системне управління містом в транзитивній економіці
Протягом останніх десятиріч розвивається
тенденція до інтеграції в багатьох
сферах людської діяльності, відбувається синтез різних галузей науки. Зростаюча
складність досліджуваних процесів і явищ дали поштовхи до формування поняття
про складні динамічні системи, дослідження та аналіз яких пов’язані з специфічними труднощами. До цього типу систем
належать, зокрема, і соціально-економічні системи, одним з прикладів яких є
міста. Недооцінка їх ведучої ролі в економіці регіонів привела до того, що частка
потенціальних можливостей великих населених пунктів ефективно не
використовується. Міста в кожному регіоні, в кожній державі світу мають свої
певні історичні та економічні місця.
В Українi набуто значного досвiду в дослiдженнi проблем управлiння складними соціально-економічними системами, зокрема мiстами (Б.І.Адамов, С.В.Богачев, О.В. Бойко-Бойчук, М.В.Мельникова,
А.А.Лукьянченко та iн.)[1,2,3,4,5,6,].
Слiд зазначити, що проблема саме
системного управлiння
мiстами, їх розвитком в транзитивній
економiцi недостатньо дослiджена.
За визначенням
Б.І.Адамова місто
- складна відкрита соціально-економічна територіальна система, яка
відзначається, особливою природою та гомеостатичними властивостями[1]. Цій
динамічній системі
притаманні: значна кількість
складових частин, що виконують окремі
функції; складність структури, змінність поведінки елементів і
системи в цілому; складні взаємозв’язки в
системі й між її елементами; стохастичність
впливу зовнішнього середовища; можливості системи
в процесі взаємодії із зовнішнім середовищем зберігати основні змінні у заданих межах,
забезпечуючи тим самим стійкість; наявність підсистем, які мають власні
цілі функціонування та розвитку в самому місті.
Місто має складну багаторівневу економіку і ефективне керування ним дозволяє
вирішувати соціальні й економічні питання розвитку територій, а також
підвищення якісного рівня життя населення. Законодавчо в Україні досі не
визначені основні поняття адміністративно-територіального устрою. Проект Закону України «Про
адміністративно-територіальний устрій України» виносився
з вересеня 2004 р. неодноразово на розгляд Верховної Ради, але прийнятий не був. За статусом поселень місто – поселення з
компактною забудовою та чисельністю населення не менше ніж 10 тисяч жителів,
яке має розвинуту соціальну, комунальну, транспортну інфраструктуру, жителі
якого у більшості своїй зайняті у промисловості, торгівлі, управлінні, сфері
послуг, сфері культури[7].
Ситуація, що
склалась стосовно стійкого розвитку міст в Україні має східні риси з
загальносвітовими проблемами урбанізації, але в той же час є суттєві
особливості і свої гострі проблеми. Розглянемо загальносвітові тенденції в
розвитку міст. За матеріалами «An Urbanizing World Global Report on Human Settlements», опубліковані Oxford University Press в першу чверть 21 століття
очікується удвоєння кількості городян від 2,4 млрд. в 1995 р. до 5 млрд. в 2025
р. Таке збільшення само по собі проблема. Більш ніж 600 млн. населення мешкає в
містах світу нижче рівня бідності, в умовах, реально загрозливих для їх
здоров’я, і якщо ситуація не зміниться кардинально, то період до 20205р.
бідкаючийся прошарок громадян може вирости в три рази - до 1,8 млрд. чоловік, і
його відсоток підніметься з 25 до 36%[8]. Міжнародне співтовариство значну
увагу приділяє визначенню пріоритетів розвитку населених пунктів. За визначенням
Конференції ООН з питань зовнішнього
середовища та розвитку, загальна ціль розвитку міст складається в покращенні
соціально-економічних й екологічних умов в населених пунктах та умов життя і
роботи всіх прошарків населення. Це повинно базуватись на сумісних заходах державного,
особистого та громадського сектору економіки. Підкреслюється, що можливо це з
участю зацікавлених груп, таких, як жінки, корінні народи,громадяни похилого
віку та інваліди. На таких підходах ґрунтуються основні принципи національних
стратегій сталого розвитку міст[9]. Виділимо умови, необхідні для стійкого
розвитку міст:
· забезпечення проживання населення в комфортному житлі;
· удосконалення управління населеним пунктом;
· планування та управління землекористуванням;
· сприяння створенню та функціонуванню системи життєзабезпечення міста;
· створення надійних енергетичних та транспортних систем в населених пунктах;
· керування в населених пунктах, що розташовані в стихійно небезпечних зонах;
· стійке функціонування міського будівельного сектору;
· розвиток людських ресурсів та створення потенціалу для розвитку населених
пунктів.
Система управління
розвитком міст це сукупність політико-ідеологічних, правових і економічних дій
міських підсистем з метою усунення існуючих між ними протиріч для забезпечення
комплексного і збалансованого розвитку міст. Використовуючи теорію основного
циклу управління системами, запропоновану Дж. Гигом, можна розглянути управління
в одночасній дії на міську структуру взаємопов’язаних регуляторів (правових,
економічних, політичних і т.д.), і орієнтації цієї дії на внутрішньоструктурні
відносини[3,5]. Мережа міських поселень на 1.01.2008 року в Україні, за даними
Державного комітету статистики України складається з 450 міст, з них міста
спеціального статусу та обласного значення 179 одиниць. Ринкові перетворення
привели до розвитку інфраструктури міст та збільшення території поселень
великих міст. Разом з тим зросла кількість населення, проживаючого на території
міських поселень станом на 1 січня 2009 р. за даними Державного комітету статистики України населення країни становить 46129,0 тис. осіб, з них 31571,4 тис. осіб - міське (68,44 %), а сільське
- 14557,6 тис. осіб( 31,56 %). [9].
Фінансова криза
початку кінця 2008 року вплинула на розвиток міської економіки, тому на
місцевому рівні актуальним стає розробка кадрових, організаційних, матеріальних
і фінансових ресурсів. Для продовження стійкого розвитку міст важливо поєднання
органів місцевого самоврядування, науки й приватного бізнесу. Якщо створити
нові робочі місця та розвивати інноваційну діяльність місцевого бізнесу, то
збільшаться надходження до бюджету і зніметься частково соціальна напруга в
містах. Для залучення іноземних інвестицій в міста вигідно співтовариство
наукових закладів з підприємцями та громадою. Створення подібних спілок
здешевить виробництво нових товарів і послуг, а вузи матимуть обсяги
госпдоговір них робіт за проведення моніторингу в соціально-економічній сфері.
Система життєзабезпечення міст вже розвивається в подібному напрямку. Приватні фірми
з обслуговування інженерного обладнання будинків, експлуатації будівель та
споруд, наприклад в м. Харкові виконують великий обсяг всіх робіт у комунальному
господарстві. Подібні заходи, якщо будуть системними на рівні кожного міста, то
принесуть позитивний результат. Для оцінки рівня стійкості розвитку міста
можливе застосування PEST-аналізу,
як інструменту ринку, потенціалу територій та напрямків ведення бізнесу. За
визначенням І.І. Дюкова це аналіз політичного
(Political), економічного (Economic), соціального (Social) та
технологічного (Technological) факторів, або об’єктів макросередовища (Social –
Technological – Economic – Political)[4]. До цих факторів традиційно додають
правові, екологічні, демографічні, фізичні й культурні. На практиці такий вид
аналізу застосовується при розробці
плані маркетингу територій в якості інструменту. Основними формами,
потребуючими удосконалення є політичні,
економічні, соціальні та технологічні складові розвитку.
Для вироблення
ефективних управлінських рішень з питань керування розвитком міст потрібні сучасні
маркетингові структури і механізм управління, побудований з врахуванням майбутнього
розвитку ринкових відносин в містах. Перспективними є такі організаційні
структури, які: по-перше, легко і активно реагують на змінні умови суспільного
розвитку, створюючи органи і підрозділи управління, випереджаючи ці умови, які
їх формують; по-друге, забезпечують реальний прорив у технологічному,
соціальному, економічному і політичному розвитку суспільства; по-третє, характеризують
принципово нові форми взаємозв’язків між виробничо-господарськими партнерами,
забезпечуючи конкуренцію.
Література:
1. Адамов Б.І. Організаційно-економічні основи управління розвитком
міста.-К.:ГРОТ,1998.-216 с.
2. Бойко-Бойчук О.В.Стратегії розвитку міст України:Практичний
посібник.-К:Універ. вид-во «Пульсари», 2002. – 156 с.
3. Дж. Ван Гиг Прикладная общая теория систем / Пер. с англ.- М.: Мир, 1988. -
625 с.
4. Дюков И. И., Стратегия развития бизнеса СПб, «Питер», 2008 г., С. 36-37.
5.
Карлова О.А., Гуляк Р.Е. Функціонування міста, як
складної соціально-економічної системи. Коммунальное хозяйство городов,
научно-технический сборник, Выпуск 80, Экономические науки:
К, «Техника» 2008.С.3-11.
6.
Проблемы
теории и практики развития городской хозяйственной системы Монография / Богачев
С.В., Мельникова М.В., Лукьянченко А.А. и др./ НАН Украины. Ин-т
экономико-правовых исследований. – Донецк: ООО «Юго-Восток, Лтд», 2006. – 381 с.
7.
Проект Закону України «Про адміністративно-територіальний
устрій України» archive.kraina.org.ua/ua/material/52/
8. An Urbanizing World Global Report on Human Settlements, 1996, UNCHS, Oxford University Press,1996.
10.
Конференція ООН з
питань зовнішнього середовища та розвитку. www.un.org