Гусак Олена Миколаївна

асистент кафедри теоретичної

та прикладної економіки

Інститут Ділового Адміністрування

ПОНЯТТЯ ТА ЗМІСТ УПРАВЛІННЯ ІННОВАЦІЙНИМИ ПОЦЕСАМИ В АПК

Анотація. Кардинальні зміни, які відбуваються сьогодні в Україні, зачіпають всі сфери діяльності, не виокремлює і таку важливу як управління інноваційними процесами. Проблема ефективного використання досягнень науки та техніки притаманна для ринкової реформи. Для багатьох українських підприємств, які стикнулися з новим для них питанням конкуренції, саме інноваційна діяльність, її результати є головною умовою успіху та ефективності. Тому учасники ринкових відносин, які займаються виробництвом для забезпечення своєї поточної та перспективної конкурентоспроможності зобов’язані самостійно та цілеспрямовано формувати та здійснювати інноваційну політику.

Управління інноваційними процесами означає вибір стратегії даного суб’єкта господарювання по відношенню до процесу інновацій. Стратегія повинна включати:

- Розробку планів та програм інноваційної діяльності;

- Розробку проектів створення нових продуктів (послуг);

- Контроль за процесом створення нової продукції;

- Проведення єдиної інноваційної політики;

- Забезпечення фінансами та матеріальними ресурсами програм нововведення;

- Забезпечення інноваційної діяльності кваліфікованим персоналом.

Інноваційна діяльність підприємств агропромислового комплексу повинна бути підпорядкована головній меті: максимальне повне задоволення вимог споживачів до кількості та якості виробляємої продукції при мінімально можливих витратах на її розробку та виробництво з одночасним забезпеченням її безпеки як у виробленні, так і в споживанні.

Інновація – це економічний та соціальний, ніж технічний термін. Інновації стали «промисловою релігією 20-го сторіччя», що буде відрізняти і сучасне сторіччя. Для більшості керівників підприємств вони є основним засобом підвищення прибутків.

На сьогоднішній час так і не сформовано чіткого визначення інновацій, інноваційного процесу, не визначені та не систематизовані наукові підходи та принципи управління інноваційними процесами, не вироблено методи планування інновацій, але створено єдиної системи оцінки їх ефективності. Звичайно від інновацією розуміють створення нової покращеної продукції або виробничого процесу. З іншого боку, інновацією є і використання більш дешевшої сировини для виробництва вже відомого товару, зміна маркетингової політики, вихід на нові ринки або на новий рівень сервісу[2].

Успішні підприємці, які є головними новаторами, дуже рідко замислюються про те, як саме їм вдалося розкрутити нововведення. Більшість з них просто «роблять гроші», використовуючи швидкими змінами на ринку сировини та технологій, в оподаткуванні, зміною демографічної ситуації і навіть геополітики в цілому. Вони створюють нові ринки, або створюють нові засоби експлуатації вже діючих[5].

Небагато понять піддаються точному визначенню з таким трудом, як «інновації».

Категорію «інновація» можна віднести до процесу введення нових товарів, звичайно їх відносять до високих технологій. Інновацію часто плутають з винаходами[4]. Але ці поняття слід відрізняти, тому що винаходи перетворюються в інновацію тільки після того, як воно вийшло на ринок. Інновацію можна розглядати як організаційну функцію, яка охоплює і стратегію підприємства[6]. Інновацію можна розглядати як невизначене соціальне благо, до якого повинно намагатися дійти суспільство. На нашу думку, таке розуміння категорії «інновація» характерне в сучасних умовах для передових керівників та політиків.

Загальнонаукове поняття «інновація» визначається як цільова зміна в функціонуванні системи, до речі у широкому розумінні – це можуть бути качественніе так і кількісні зміни в різноманітних сферах та елементах мікроекономічної системи.

Перше найбільш повне визначення інноваційних процесів було надано на почату 20-го сторіччя економістом Й. Шумпетером, який аналізував «нові комбінації» зміни та розвитку економічної системи. Й. Шумпетер та Г. Менш надали ввели термін «інновація», який був науковим відкриттям[3].

З цього моменту «інновація» та «інноваційний процес», «інноваційний потенціал» та інші набули статусу загальнонаукових категорій вищого рівня узагальнення.

Й. Шумпетер вважає: саме підприємець створює ресурси[4].

П. Друкер визначає інновацію як « діяльність, яка надає ресурсам можливість виробляти матеріальні цінності» За визначення П. Друкера, інновація являє собою цілеспрямований пошук змін, які може використати підприємець. Він пов’язує інновацію з підприємцем, який шукає зміни та використовує надані йому можливості..

У сучасній вітчизняній літературі категорію інновацій розглядають дуже широко.

Інновації або нововведення – це нові або удосконалені технології, види товарної продукції або послуги, а також організаційно-технічні рішення виробничого, адміністративного, комерційного або іншого характеру, які сприяють просуненню технології, товарної продукції та послуг на ринок. При цьому діяльність, яка забезпечує створення та реалізацію інновацій, визначають як інноваційну діяльність[2].

Використання інновацій на практиці означає, що споживач сам визначає що це: товар чи послуга, тобто визначає та оцінює новизну та цінність цієї інновації. При цьому нововведення розуміють як результат інновації. Потрібно підкреслити, що нововведення можна розглядати як і процес – процес доведення наукової ідеї до стадії практичного використання та реалізації, пов’язаних з цими змінами в соціально-економічному середовищі.

Інновації зорієнтовані на ринок, на конкретного покупця та споживача. Процеси оновлення пов’язані з ринковими відносинами. Основна маса інновацій реалізовується а ринковій економіці підприємницькими структурами як засіб вирішення виробничих, комерційних та соціальних задач, як найважливіший фактор забезпечення стабільності їх функціонування, економічного зростання та конкурентоспроможності[6].

Категорія інновацій тісно взаємопов’язана з таким поняттям як інноваційний процес, який являє собою сукупність процедур та засобів, за допомогою яких наукове відкриття, ідея перетворюються в економічне , соціальне та освітнє нововведення. Суспільство поєднує різні види знання для виробництва нових ідей, нових вирішень задач, нових технологій та нових форм економічної, соціальної та культурної взаємодії. Таким чином, діяльність, яка забезпечує перетворення ідей у нововведення, а також формує систему управління цим процесом, являє собою інноваційну діяльність.

Інноваційний процес – це не просто введення чогось нового Це такі зміни у цілях, умовах, змісті, засобах, методах, формах організації виробничого та управлінського процесів, які мають новизну; потенціалом підвищення ефективності цих процесів в цілому або їх частин, які мають можливість надати довгостроковий корисний ефект.

Інноваційний процес включає в себе три етапи:

- Генерування ідеї;

- Розробка ідеї у прикладному аспекті;

- Реалізація нововведення у практиці.

Виходячи з визначення сутності категорії інновації, можна розглядати управління інноваціями як процес задоволення перспективних потреб ринку, які включають інтелектуальну, проектну, ресурсну, організаційну та кадрову підготовку виробництва, аналіз та оцінка результативності нововведень. Система управління інноваційними процесами повинна охоплювати всі складові «наука – виробництво – споживання».

Головною метою управління інноваційними процесами є розробка та виробництво нових (покращених) видів продукції, що потребує вирішення багатьох задач, пов’язаних з організацією взаємодії різноманітних підрозділів підприємств для збалансування усіх сторін модифікованого виробництва, пошук нетрадиційних рішень в галузі технології, організації, управлінні та підготовки відповідних спеціалістів.

Інновації характеризуються високим технологічним рівнем, новими споживчими якостями товару та послуги у порівнянні з попереднім продуктом. Поняття «інновація» повинно пристосовуватись до всіх нововведень у виробничій, організаційній, фінансовій, науково-дослідницькій, соціальній, освітній та інших сферах діяльності підприємства.

Для того розглянути глибше зміст управління інноваційними процесами як практичної діяльності, потрібно вказати найбільш актуальні проблеми та задачі, які вирішуються підприємствами при правлінні інноваціями.

Першим завданням є вивчення ринку для удосконалених продуктів: ємності ринку, еластичності попиту, потреби споживачів щодо якісних параметрів продукту, умов його постачання та обслуговування у взаємозв’язку та взіємозаміняємості нового продукту іншими продуктами та послугами. Обрати цільовий сегмент ринку для нового (покращеного) продукту або послуги, а також стратегії його просунення до споживачів.

Важливим завданням є прогнозування діяльності підприємства, а також характеру та стадій життєвого циклу нової продукції. На цій основі прийняття рішення о розмірах та характеру створюючих під продукт виробничих можливостей, методах амортизації спеціального технологічного обладнання, потрібно проаналізувати чи купувати чи орендувати обладнання.

Наступним завданням є визначення засобів реалізації нового (удосконаленого) продукту: вибір посередників того чи іншого виду, організація прямої чи фірменої торгівлі, продаж через оптово-торгівельного підприємства.

Враховуючи специфіку підприємств агропромислового комплексу, можна виокремити суттєву проблему інноваційної діяльності – вивчення кон’юнктури ринку ресурсів, сировини, запасних частин, з метою з’ясування доступності цих ресурсів, прогнозування ступеня стабільності кунюнктури, можливості погіршення та подожчення ресурсів[5].

При цьому потрібно знайти субпідрядників з постачання техніки, обладнання, оснащення, а також специфічних засобів їх стимулювання: включити їх в долю, створення сукупних підприємств.

Специфічним завданням є здійснення комплексного аналізу витрат, ціни, об’ємів виробництва та продаж нового продукту з метою планування оптимальних об’ємів випуску, ціни продажу та контрольних цифр за цінами закупівлі ресурсів та операційними витратами.

Наступним завданням є планування інновації, розробка інвестиційного проекту та оцінка його ефективності на основі критеріїв цінності інновацій, норм віддачі, строків окупності капітальних вкладень. При цьому потрібно оцінити ризики, визначити методи їх мінімізації та страхування.

Наступним завданням є вибір організаційної форми створення, розміщення форм передання технології у процесі створення, освоєння, розміщення на ринку та підтримка необхідного об’єкту продажу нового (удосконаленого) продукту (ліцензії, трасферти дочірнім підприємствам, надання або виконання запитів на вивчення та розробку, науково-технічне співробітництво).

Інновації є складною,багатогранною проблемою, яка зачіпає весь комплекс організаційно-економічних відносин, розробку, виробництво, збіт, сервісне обслуговування. Інноваційний процес охоплює цикл від виникнення ідеї до її практичної реалізації. Велику роль має підвищення ефективності інноваційної діяльності підприємства агропромислового комплексу належить управлінню[3].

Цільова підсистема системи управління інноваціями складається з двох компонентів: формування портфелю нововведень та формування портфелю інновацій. Портфель нововведень повинен наповнюватись переважно своїми наукоємними розробками, виноходами, патентами, ефективними ноу-хау та іншими радикальними нововведеннями. При цьому нововведення можуть бути, з одного боку, як придбаними, так і власними розробками, з іншого – накопичуватись у власному фонді, реалізовуватись.

Після формування цільової підсистеми визначаються параметри забезпечуючої підсистеми: кількість, якість та строки поставок, постачальники сировини, матеріалів, комплектуючих виробів, палива, енергії, запасних частин, обладнання та техніки, які необхідні для вирішення задач цільової підсистеми.

Підсистема, що керує складається з конкретних компонентів зі створення та залучення інновацій за стаціями їх життєвого циклу: маркетинг, технічна та організаційно-технічна підготовка виробництва та залучення інновацій; виробництво інновацій; сервіс інновацій. Підсистема, ща управляється, є найважливішою, адже ця підсистема несе відповідальність за всі процеси, що відбуваються у системі управління[1].

Обґрунтована нами необхідність управління інноваційними процесами, розкриття поняття та змісту інновацій, інноваційного процесу, а а також управління інноваціями потребують розглянути основних методологічних підходів та принципів управління інноваціями на підприємствах АПК.

Список використаних джерел.

1. Андрійчук В.Г., Зубець М.В., Юрчишин В.В. Сучасна аграрна політика: проблемні аспекти. – К.: Аграрна наука, 2005. – 140 с.

2. Білоусько Я.К., Питулько В.О., Товстопят В.Л. Державна підтримка техніко-технологічного забезпечення аграрного виробництва // Економіка АПК. – 2005. – № 5. – С. 31-32.

3. Гайдуцький П.І. Про основні засади реформування системи державної підтримки сільського господарства та сільської території // Економіка АПК. – 2005. – №11. – С. 43-48.

4.      Краснокутська Н.В. Інноваційний менеджмент.- К.: КНЕУ.2003.-

С.170-172.

5.      Мороз С.М. Фінансові аспекти розвитку інфраструктури агробізнесу

// Вісник Сумського державного аграрного університету. -1998. - №2. - С. 226 - 231.