Бордюгов
Л.Г.
Донецький НДІ судових експертиз
ОЦІНКА СЛІДЧИМ І СУДОМ ВИСНОВКУ
СУДОВО-ЕКОЛОГІЧНОЇ ЕКСПЕРТИЗИ
Судово-екологічна експертиза – це процесуальна дія,
сутність якої складається в спеціальному дослідженні,
яке спрямоване на встановлення пов’язаних
з порушеннями екологічного законодавства обставин і фактів про екологічну подію, що привела до загибелі
людей, заподіяння шкоди їхньому здоров’ю, великих матеріальних збитків, а також
до інших тяжких наслідків, і яке проведене в передбаченому процесуальним
законом порядку обізнаними в галузі екології та деяких прикладних науках
особами за дорученням органа, що проводить розслідування, чи суду з метою
встановлення фактичних даних, які у формі висновку судового експерта можуть
стати доказом для встановлення істини у кримінальній справі [1, с. 71].
Встановлення істини в
кримінальному судочинстві здійснюється за допомогою доказування, яке полягає в
збиранні (виявленні, закріпленні), перевірці, оцінці доказів, обґрунтуванні
висновків з кримінальної справи. Доказування червоною стрічкою проходить через
усе кримінальне судочинство, оскільки основний зміст діяльності на будь-якій
стадії кримінального процесу – робота з доказами [2, с. 110].
Відповідно
до вимог ст. 65 Кримінально-процесуального кодексу України (далі КПК України) [3],
докази – це “будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом
порядку орган дізнання, слідчий і суд встановлюють наявність чи відсутність
суспільно небезпечного діяння, винність особи, яка зробила це діяння, й інші
обставини, що мають значення для правильного рішення за справою. Ці дані
встановлюються: показаннями свідка, показаннями потерпілого, показаннями
підозрюваного, показаннями обвинувачуваного, висновком експерта, речовими доказами,
протоколами слідчих та судових дій і іншими документами”.
Судово-екологічна
експертиза призначається судом, прокурором,
слідчим чи особою, що проводить дізнання, у тих випадках, коли при
проведенні дізнання, досудового слідства і при судовому розгляді необхідні
спеціальні знання насамперед у галузі екології.
Підсумком судово-екологічної експертизи є висновок експерта, який закон
відносить до числа самостійних джерел доказів. У теорії доказів затвердилося
уявлення про доказування як про пізнання подій минулого, здійснюване слідчим,
прокурором, судом в особливій процесуальній формі – шляхом збирання, перевірки
й оцінки доказів з метою встановлення обставин, що мають значення для
законного, обґрунтованого і справедливого розгляду кримінальних справ. Наприклад,
в Криміналістичній енциклопедії [4, с. 60] дається таке пояснення: доказування
– це “процес встановлення об’єктивної істини з кримінальної справи, змістом
якого є збирання, дослідження, оцінка і використання доказів”.
При перевірці й оцінці висновку судово-екологічної експертизи слідчий (суд)
повинен з’ясувати:
- чи були додержані вимоги законодавства при призначенні та проведенні
судово-екологічної експертизи;
- чи не було обставин, які виключали б участь експерта-еколога у справі;
- компетентність судового експерта-еколога і чи не вийшов він за межі своїх
повноважень;
- достатність поданих експертові об’єктів дослідження;
- повноту відповідей на порушені питання та їх відповідність іншим
фактичним даним;
- узгодженість між дослідницькою частиною та підсумковим висновком
судово-екологічної експертизи;
- обґрунтованість експертного висновку та його узгодженість з іншими
матеріалами справи [5, с. 369].
Оцінка висновку судово-екологічної експертизи особою, що проводить
дізнання, слідчим, прокурором і судом проводиться за загальними правилами, за
якими взагалі оцінюються будь-які докази з кримінальної справи. Це значить, що
він не має заздалегідь встановленої сили і переваги перед іншими доказами й
оцінюється в порядку, суворо регламентованому процесуальним законодавством.
Проте, хоч висновок судово-екологічної
експертизи за доказової сили і не має апріорної переваги перед іншими доказами
і, відповідно до принципу вільної оцінки доказів, розглядається нарівні з
іншими, доказу на базі експертизи властива у порівнянні з іншими доказами дуже
істотна специфіка, оскільки він являє собою висновок, зроблений на основі
дослідження, проведеного з використанням спеціальних знань, і тому, хоч
висновок судового експерта і не є обов’язковим для слідчого і суду, незгода з
доказом, отриманим в результаті експертного дослідження, повинна бути
мотивована [6, с. 186; 7, с. 49].
У відповідності зі ст. 67 КПК України [3], “суд, прокурор, слідчий і особа,
яка провадить дізнання, оцінюють докази за своїм внутрішнім переконанням, що
ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді всіх обставин справи
в їх сукупності, керуючись законом”.
Правові вимоги, що стосуються оцінки судово-екологічної експертизи за
внутрішнім переконанням, можуть бути зведені до наступного:
- закон гарантує відсутність будь-яких заздалегідь встановлених правил
визначення сили і значення судово-екологічної експертизи як доказу й
достатності для висновків результатів її дослідження;
- закон зобов’язує суб’єкта доказування до здійснення процесуальної
діяльності, що передує формуванню внутрішнього переконання, – усебічно, повно й
об’єктивно розглянути всі обставини справи в їхній сукупності (ст. 67 КПК
України [3]);
- кожен суб’єкт доказування зобов’язаний мотивувати, обґрунтувати свій
висновок чи рішення з кримінальної справи у відповідному процесуальному
документі;
- закон містить гарантії невтручання в оцінку висновку експерта інших
органів і осіб, надаючи суб’єктам доказування можливість оцінити доказ і
прийняти рішення без будь-якого зовнішнього впливу.
Слід зазначити, що через нереальність прямого контролю над внутрішнім
переконанням закон передбачає лише гарантії його правильного формування, а
також обов’язок обґрунтування внутрішнього переконання, створюючи тим самим
можливість якоїсь непрямої його перевірки. Всі інші його аспекти перебувають за
межами правового регулювання й утворюють сферу дії психологічних,
морально-етичних і інших законів [8, с. 60].
Тільки ретельний всебічний аналіз і критична оцінка встановлених
судово-екологічною експертизою фактів забезпечують перевірку вірогідності й
обґрунтованості висновку експерта-еколога і дають можливість суду покласти його
в основу вироку. “Неприпустимо як некритичне відношення суду до висновку
експерта, так і ігнорування висновку без достатніх до того підстав” [9, с.
160].
Розслідуючи кримінальну справу, слідчий або суд на основі досліджених
доказів формує висновки про встановлені факти, норми права, які підлягають
застосуванню в даній справі, і відповідно винність чи невинність осіб, у
відношенні яких велося кримінальне переслідування. Одним з центральних ланок
цього юридичного ланцюга є оцінка доказів, яка полягає у встановленні їх
належності, допустимості, вірогідності і достатності для висновків у справі.
Процес доказування наявності чи відсутності
провини є процес перетворення фактів дійсності у встановлювані судовим рішенням
юридичні факти. Таким чином, висновок судової екологічної експертизи повинен
відповідати наступним критеріям: належності, допустимості, вірогідності,
достатності і доказового значення (сили) [10; 11; 12, 13].
Результати судово-екологічної
експертизи можуть бути покладені в основу обвинувального вироку тільки в
сукупності з іншими доказами. Тому роль експертизи залежить і від конкретної
ситуації в справі, і від характеру виявлених доказів. Нерідко вони
використовуються лише на первісному етапі розслідування, для розкриття злочину
[11, с. 521].
Таким чином, оцінка
судово-екологічної експертизи – частина процесу доказування, складна розумова,
логічна діяльність, яка включає всебічне вивчення її висновків, прикладених
додаткових матеріалів, аналіз інформації, яка міститься в експертних
документах, що має своєю метою визначення належності, допустимості,
вірогідності, достатності і доказової сили висновку експерта-еколога в
сукупності з іншими доказами для встановлення обставин, які входять у предмет
доказування в кримінальній справі. Оцінка висновку судово-екологічної
експертизи, як і будь-якого іншого доказу, – сама складна частина процесу
доказування. Вона здійснюється на етапах розслідування, коли на основі зібраних
і перевірених доказів слідчий і суд у передбачених законом формах одержують
нове знання про факти й обставини, які підлягають доказуванню в кримінальній
справі, окремі грані, нюанси або весь злочин, що, в свою чергу, впливає на
прийняття судом єдиновірного рішення у сфері покарання. Оцінка висновку
судово-екологічної експертизи дозволяє також перевірити, чи відповідає
експертне дослідження усім вимогам кримінально-процесуального законодавства,
які пред’являються до даного доказу, і чи можна його результати використовувати
як доказ в кримінальній справі, порушеній за фактом порушення вимог правил
екологічної безпеки [14, с. 218].
Тож, оцінка та використання висновку
судово-екологічної експертизи слідчим і судом знаходиться в залежності від
наступних умов:
- доброякісності та повноти
матеріалів, що були направлені слідчим для проведення експертизи;
- науково-технічних можливостей судово-екологічної
експертизи, ступеня розробки її теорії та методології;
- кваліфікації і компетентності судового
експерта-еколога;
- відповідності структури висновку експерта ст. 200
КПК України [3];
- наукової обґрунтованості, об’єктивності та
повноти висновку експерта.
Оцінка судово-екологічної експертизи є
необхідною умовою для цілеспрямованого проведення досудового слідства чи
судового розгляду кримінальних справ, пов’язаних з надзвичайними екологічними
ситуаціями, прийняття законних і обґрунтованих рішень, правильного застосування
кримінального права.
Отже, оцінка висновку судово-екологічної
експертизи – це діяльність слідчого, прокурора та суду, яка полягає в тім, що
вони, керуючись законом, розглядають за
своїм внутрішнім переконанням кожен наведений в результатах експертизи доказ
окремо та всю їх сукупність, визначаючи належність, допустимість, вірогідність,
достатність та доказове значення цих фактів. На підставі оцінки доказів
висуваються слідчі (судові) версії й виявляється, чи достатньо підтверджена
одна з них та чи спростовані всі інші, встановлюються підстави для прийняття
різних процесуальних рішень, робляться висновки про доказовість або
недоказовість окремих обставин справи та злочину в цілому.
Підсумовуючи викладене вище, можна прийти до висновку,
що всі розглянуті критерії оцінки судово-екологічної експертизи взаємопов’язані
і взаємообумовлені. Так, достатність матеріалу для експертного дослідження
(його обсяг) зумовлює вибір тих чи інших методів та способів дослідження. Вибір
ефективних методів дослідження, в свою чергу, дає можливість знайти на місці події сліди-відображення, виявити ознаки й
властивості їх і в цілому досліджуваних об’єктів, які дозволяють прийти до
певного висновку, розробити розумову модель скоєного, розібратись в
механізмі злочину і, нарешті, через висновок експертизи навести слідчим органам
необхідні докази.
Достовірність цих критеріїв
обумовлюється логічною послідовністю і зв’язком між отриманими результатами і
сформульованими висновками. Наукова обґрунтованість багато в чому залежить від
повноти висновку, вміння логічно та аргументовано його скласти: достатності дослідженого матеріалу, повноти його
використання і опису виконаної
експертом роботи. Повнота і наукова обґрунтованість, крім того, обумовлюються компетентністю судового
експерта- еколога, наявністю у нього відповідної кваліфікації і
спеціальних знань, що дозволяє
йому провести повне науково-обґрунтоване дослідження [12, с. 29].
Література:
1.Бордюгов Л.Г. Судово-екологічна експертиза – основна форма
використання спеціальних знань під час розслідування злочинів проти довкілля //
Криміналістичний вісник: Наук.-практ. зб. / ДНДЕКЦ МВС України; КНУВС; Редкол.:
Є.М. Моісеєв (голов. ред.) та ін. – К.: Вид. Дім «Ін Юре», 2008. – № 2(10). –
С.67-72.
2. Ієрусалімов І.О., Чучукало О.І.
Процесуальне та криміналістичне забезпечення доказування на судових стадіях
кримінального процесу України// Теорія та практика судової експертизи і
криміналістики: Збірник матеріалів міжнарод. наук.-практ. конф./ Міністерство
юстиції України, Харківський науково-дослідний інститут судових експертиз ім.
Засл. проф. М.С. Бокаріуса, Академія правових наук України, Національна юридична
академія України імені Ярослава Мудрого; Ред. колегія: М.Л. Цимбал, М.І. Панов,
Е.Б. Сімакова-Єфремян та ін. – Харків: Право, 2002. – Випуск 2. – С. 110-111.
3.Уголовно-процессуальный кодекс Украины (с изменениями
и дополнениями по состоянию на 1 апреля 2003 года) – Х.: 000 “Одиссей”. – 2003.
– 288 с.
4. Белкин Р.С. Криминалистическая
энциклопедия. – М.: Мегатрон ХХІ, 2000. – 334 с.
5. Про судову експертизу в кримінальних і
цивільних справах: Постанова Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 1997
року №8 (Із змінами внесеними постановою Пленуму Верховного Суду України від 25
травня 1998 р. №15)// Судово-експертна діяльність: Довідник для суддів. – К.:
Ін Юре, 2001. – 908 с.
6. Зинин
А.М., Майлис Н.П. Судебная экспертиза: Учебник. – М.: Право и закон; Юрайт-Издат,
2002. – 320 с.
7. Арсеньев В.Д. О понятии заключения эксперта
в свете общей теории судебных доказательств// Актуальные вопросы теории
судебной экспертизы: Сб. науч. тр. – М.: ВНИИСЭ, 1976. – Вып. 21. – С. 20-53.
8. Орлов Ю.К. Внутреннее убеждение при оценке
доказательств (правовые аспекты)// Вопросы борьбы с преступностью. – М.: Юрид.
лит., 1981. – Вып.35. – С.55-62.
9.Скорик Н.В. Оценка и использование заключения
эксперта судом// Криминалистика и судебная экспертиза: Респ. междувед. науч. и
науч-метод. сб. – К., 1975. – Вып. 11. – С. 160-165.
10.
Зинин А.М., Омельянюк Г.Г., Пахомов А.В. Введение в судебную экспертизу. – М:
Издательство Московского психолого-социального института. - Воронеж:
Издательство НПО «МОДЭК», 2002. – 240 с.
11.Руководство по
расследованию преступлений: Науч.-практ. пособие / А.В. Гриненко, Т.В. Каткова,
Г.К. Кожевников и др. – Харьков: Консум, 2001. – 608 с.
12. Головченко Л.М.
Особливості оцінки експертизи на стадії її використання// Актуальные вопросы
судебной экспертизы и криминалистики на современном этапе судебно-правовой
реформы: Сб. науч.- практ. материалов (к 75-летию основания Харьк. НИИ судебных
экспертиз им. Засл. проф. Н.С. Бокариуса)/ М-во юстиции Украины; Харьк. НИИ
судебных экспертиз; Ред. Коллегия: М.Л. Цымбал, Э.Б. Ефремян, А.Ф. Дьяченко и
др. – Харьков: Право, 1998. – С. 27-29.
13. Белкин Р.С. Собирание, исследование,
оценка доказательств: Сущность и методы. – М.: Наука, 1966. – 295 с.
14. Яблоков Н.П. Криминалистика: Краткий
учебный курс. М.: Издательство НОРМА (Издательская группа НОРМА–ИНФРА·М),
2001.– 384 с.