“Экономические науки”/10.Экономика предприятия.

Степова С.В.,

Вінницький торговельно-економічний інститут КНТЕУ

МЕТОДИЧНІ ПІДХОДИ ДО СТИМУЛЮВАННЯ ІННОВАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВ АПК

До процесу стимулювання інноваційної діяльності можна віднести: заходи державної підтримки; стратегію стимулювання інноваційної активності, яку розроблено та впроваджено на підприємстві в межах впровадження стратегії активізації інноваційної діяльності. До першої групи можна віднести пільги з оподаткування та надання кредитів (порівняльний аналіз з лізинговими операціями підприємств АПК надано в попередньому підрозділі). Але, як доведено у другому розділі роботи, держава не достатньо уваги приділяє процесу оптимізації кредитних ресурсів для підприємств АПК. Більшість підприємств, які за нашим дослідженням, віднесено до малих та середніх, не мають можливості отримання пільгових кредитів. У той же час активізація інноваційної діяльності потребує фінансових ресурсів. Саме стратегія активізації інноваційної діяльності дозволяє стимулювати інноваційну активність.

Розглянемо стратегію активізації інноваційної діяльності, яку спрямовано на стимулювання діяльності підприємств, яким доцільно поєднатися в кластери для впровадження інноваційного проекту з переробки ріпаку на біопаливо.

Для потреб фінансування кластеру доцільно запропонувати створення недержавного пенсійного фонду (НПФ). Акумуляція на пенсійних рахунках коштів співробітників (структур, які забезпечують життєдіяльність кластеру) є способом стимуляції працівників, та водночас внески в фонд є джерелом додаткових інвестиційних ресурсів, які можуть бути спрямовані на активізацію інноваційної діяльності.

Суттєвим фактором, що впливає на розмір інвестиційного доходу, є також те, що розмір залучених пенсійних внесків є незначним для забезпечення можливості здійснення диверсифікації пенсійних активів у дохідні фінансові інструменти. Крім того, такий інструмент, як державні цінні папери, цінні папери місцевих рад, як основні інструменти вкладення пенсійних коштів, не має широкого попиту серед управляючих компаній у зв’язку з низьким рівнем дохідності.

Недержавні пенсійні фонди є добровільними як для учасників, так і вкладників таких фондів, учасник фонду, за законодавством, отримує дивіденди від інвестицій, які здійснює фонд за принципом диверсифікації ризиків.

Найчастіше добровільні пенсійні системи функціонують через недержавні корпоративні і галузеві пенсійні фонди, які на відміну від державних, не потребують додаткових державних коштів та не користуються прямими державними гарантіями, а в основному роблять ставку на фінансові ринки, які дозволяють отримати певний рівень доходу на заощаджені кошти громадян.

Дослідження проблем недержавного пенсійного фонду, особливими рисами якого є: створення його приватними компаніями, здійснення управління кредитно-фінансовими установами, накопичення та інвестування пенсійних збережень громадян протягом довгого періоду та здійснення пенсійних виплат (на визначений термін або довічні пенсії після виходу на пенсію), показує, що визначення такого пенсійного фонду повинен розглядатися в більш широкому розумінні, оскільки містить у собі одночасно істотні властивості як соціальної угоди, так і інвестиційної діяльності. Із соціальної точки зору визначення недержавного пенсійного фонду пов'язане із підвищенням матеріального забезпечення працівників після виходу їх на пенсію та соціально-трудовими відносинами між працівником та роботодавцем, а з економічної – недержавні пенсійні фонди розглядаються як система інституціональних інвесторів, що мають в розпорядженні інвестиційні ресурси.

Через безпосередній зв’язок недержавних пенсійних фондів з перспективами розвитку національної економіки (адже, щоб не лише зберегти, а й примножити кошти, які перераховуються працівником до недержавного пенсійного фонду, ці кошти повинні інвестуватися. Дохід, отриманий від інвестування частини пенсійних внесків, не лише захищатиме їх від інфляції, але й дає змогу підвищити розмір пенсії), сутність такого фонду, розглядається з економічної точки зору.

Специфіка недержавного пенсійного фонду як економічної категорії полягає у тому, що в системі економічних відносин суб’єктів недержавного пенсійного фонду відбувається процес перетворення частини заробітної плати працівника та валових витрат роботодавця на інвестиційний ресурс. І саме з позиції системних взаємовідносин суб’єктів таких фондів необхідно розглядати цей вид діяльності.

Недержавні пенсійні фонди в Україні можуть бути трьох типів: відкриті недержавні пенсійні фонди; корпоративні пенсійні фонди; професійні пенсійні фонди. Тип фонду зазначається в його статуті. Змінювати тип фонду, визначений у статуті на день реєстрації, забороняється.

Іншим джерелом стимулювання інноваційної діяльності є розвиток страхового бізнесу. Якщо для потреб кластеру запропонувати введення не тільки НПФ, а також і власної страхової компанії, гроші якої будуть інвестуватися в інноваційну діяльність, то на нашу думку, це значно полегшить процес пошуку фінансових джерел.

Економічне призначення страхування матеріальних ресурсів в агарній сфері полягає у компенсації шкоди (матеріальних та фінансових збитків), заподіяної страхувальнику внаслідок страхового випадку із застрахованим майном. Обсяг відповідальності страховика включає виплату страхового відшкодування страхувальнику в разі пошкодження або знищення матеріальних цінностей, а також втрати страхувальником грошових коштів або неотримання ним запланованого доходу (прибутку) внаслідок страхових випадків, обумовлених договором страхування.

Однією з підгалузей страхування майна підприємств АПК є страхування сільськогосподарських культур. Рослинництво, більш ніж будь-яка інша галузь сільськогосподарського виробництва, залежить від впливу природно-кліматичних умов. Це зумовлено характером виробничого процесу. Несприятливі природні фактори, які впливають на кінцевий результат у рослинництві, можна поділити на дві групи. Першу становлять постійні, тобто звичайні для тієї чи іншої місцевості, фактори: короткий вегетаційний період, невисокі середньорічні температури повітря, низька якість ґрунту тощо. До другої належать незвичайні, випадкові відхилення від нормальних умов розвитку рослин: ранні заморозки, тривала відсутність опадів тощо [3].

Основним принципом страхування врожаю сільськогосподарських культур є його тісний зв’язок з результатами діяльності в господарствах. Розмір страхового забезпечення залежить від рівня врожайності. Одним із принципів є універсальність страхування – охоплення практично всіх стихійних лих, що створює рівномірну захищеність підприємств АПК незалежно від того, в яких природно-кліматичних зонах вони знаходяться [1].

Страхувальниками можуть виступати підприємства АПК, орендарі, селянські (фермерські) господарства. Страхування поширюється на всі види сільськогосподарських культур: озимі та ярові зернові й зернобобові, технічні, овочеві, баштанні, кормові, плодово-ягідні тощо. Об’єктом страхування є основна продукція культури. Якщо культури дають кілька видів основної продукції, то вони теж вважаються застрахованими.

Страхова оцінка врожаю проводиться виходячи з середньої врожайності 1 га за попередні п’ять років та діючих цін або з середнього врожаю за п’ять років чи кращих трьох років, запланованої урожайності. Поряд із втратами від загибелі чи пошкодження врожаю відшкодовуються також збитки, пов’язані з пересівом або підсівом культур після стихійних лих.

Страхування врожаю сільськогосподарських культур і багаторічних насаджень проводиться на випадок загибелі чи пошкодження їх унаслідок приморозку, граду, зливи, бурі, урагану, посухи, повені, селю, пожежі, вимокання, випрівання, а також інших стихійних лих [2; 3]. До поняття страхового випадку входять такі моменти: наявність об’єкта відповідальності – посів (садіння) культури; факт стихійного лиха чи інших незвичайних несприятливих явищ; недобір врожаю сільськогосподарської культури. Відсутність хоча б однієї з цих умов виключає відповідальність страховика. Оскільки закінчення збирання залежить від виду культур, момент закінчення строку страхування по різних культурах відрізняється [1]. При розрахунку збитку застосовується середній відсоток зносу основних засобів, як при нарахуванні страхових платежів по страхуванню насаджень. Необхідно знати знос конкретних загиблих багаторічних насаджень. Амортизація нараховується виходячи з терміну їх служби та річної норми амортизації. Норми амортизації диференційовано за видами насаджень, залежно від середнього терміну їх експлуатації.

Отже, за проведеним дослідженням встановлено, що при побудові стратегії активізації інноваційної діяльності підприємств АПК України крім традиційних джерел фінансування доцільно також застосування альтернативних джерел, які на даному етапі розвитку економічних відносин в Україні не є популярними. До таких джерел відносяться: кошти НПФ, ресурси страхових та лізингових компанії, кредитних спілок. К інструментам, які надають можливість знайти додаткові кошти на підприємствах, відносяться амортизаційні відрахування та факторинг дебіторської заборгованості, нажаль, останній інструмент застосується на підприємствах України дуже рідко.

Література:

1. 207 Царенко О. В. Класифікація страхування в сучасних умовах // Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції «Наука і освіта 2000». – Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2000. – С. 5-6.

2. Юрій С. І., Іванух Р. А., Дусановський С. Л. Економічні та соціальні аспекти розвитку господарського комплексу України / Тернопільська академія народного господарства; Інститут регіональних досліджень НАН України. – Т. : Збруч, 2003. – 466с.

3. 222Юрчишин В. В. Методологічні підходи до аналізу сучасних аграрних відносин в Україні / Науковий вісник Національного аграрного університету. – К.: 1999. – № 18. – С. 7-10.