Заєць Олена Петрівна

Буковинська державна фінансова академія, м.Чернівці

Науковий керівник: Калинич Ярослава Дмитрівна

Медичне страхування в Україні: перспективи розвитку із використанням зарубіжного досвіду

Страхування в минулому характеризувалося тим, що в основному переважали угоди страхової взаємодопомоги, зміст яких полягав у тому, що всі особи, які уклали договори, згоджувалися покривати збитки якогось конкретного учасника їхнього товариства, тобто діяв принцип взаємного розподілу збитків.

Медичне страхування є важливою складовою соціальної інфраструктури кожної розвиненої держави з високим рівнем розвитку. У розвинутих країнах Західної Європи, Америки, Австралії, Японії організаційно-економічний механізм медичного страхування сформований і діє десятки років, переконливо доводячи практичність подібної форми організації медичної допомоги населенню. В Україні на даний час відбуваються жваві дискусії на рахунок переходу до того чи іншого виду фінансування. Ситуація невизначеності переходу на новий рівень фінансування медичного страхування та відсутність згоди між різними учасниками ринку зумовило необхідність розглянути зарубіжний досвід провідних країн світу у галузі медичного страхування.

На першому місці за рівнем соціального захисту знаходиться Японія. Вона посідає останнє місце по частці витрат на охорону здоров’я у ВНП і забезпеченості населення лікарями. Одне із перших місць посідають США, але дитяча смертність і очікувана тривалість життя чоловіків в США найбільш несприятливі. Таким чином, що якщо країна переборола злидні, то для неї немає готової відповіді на запитання: чи треба витрачати на медицину більше, ніж уже витрачається [2, 377].

У США не існує обов’язкового медичного страхування всього населення. Витрати на лікування, що покриваються приватними страховими компаніями і державою, наприкінці 90-х рр. XX ст. оцінювалися в 70% від загальної суми медичних витрат населення, рівної 440 млрд. дол., у тому числі на частку приватних страхових компаній понад 30 % цієї суми. У США медичне страхування тісно пов'язане із трудовою діяльністю.

Стосовно Німеччини, то вона має найтривалішу історію медичного страхування. Для неї характерна подвійна система страхування здоров’я за участю і приватних, і державних організацій. Існують два види страхування: обов’язкове (державне) й добровільне (приватне) медичне страхування.

Сьогодні в Німеччині медичне страхування здійснюється через суспільні лікарняні каси, побудовані здебільшого за територіальним принципом і частково за професійним або галузевим. Непрацюючі члени родини, як правило, є автоматично застрахованими за такою страховкою безкоштовно. Набір послуг, що відшкодовуються медичною касою, включає визначений перелік необхідних медичних послуг і не залежить від величини внесків окремої особи. Переваги німецької моделі медичного страхування полягають у гарантованому державою високому рівні медичного обслуговування громадян незалежно від їх фінансових можливостей; максимальному охопленні обов’язковим медичним страхуванням населення; високих витратах на фінансування галузі охорони здоров’я у країні в цілому; пропаганді профілактичних оглядів і превентивного лікування з боку суспільних лікарняних кас; значному державному фінансуванні наукових досліджень у сфері медицини, медичних навчальних закладів та клінік при них.

Нагромаджений багаторічний світовий досвід у галузі медичного страхування свідчить про високу ефективність різних моделей та систем медичного страхування та страхування здоров'я. В наш час визначаються три основні види фінансування охорони здоров'я: державне, добровільне медичне страхування та змішана форма. Треба зауважити, що ці види у відокремленому вигляді практично не використовуються ні в одній державі, але в деяких державах вони займають домінуюче положення. Найбільш прийнятною для більшості країн є змішана форма фінансування. При змішаній системі медичного страхування, страхові внески сплачують держава, роботодавці та громадяни.

З прийняттям незалежності Україна самостійно визначає власну політику розвитку економіки та забезпечує соціальні гарантії своїм громадянам. Реформи в медичній галузі проводяться вже давно, але вони не мають системного характеру. Не було чітко поставлених цілей та послідовної політики. Протягом реформування системи охорони здоров’я вітчизняні фахівці користувалися передовсім міжнародним досвідом та досвідом накопиченим МОЗ України за роки незалежності.

Сучасний стан системи охорони здоров’я не дозволяє забезпечити право громадян на медичну допомогу на належному рівні, передбаченому міжнародними стандартами. Існуюча система фінансування закладів охорони здоров’я потребує змін. Держава повинна розробити, запровадити найбільш оптимальну для громадян модель медичного страхування і забезпечити реалізацію та контроль за нею. Звичайно, це не виключає можливості і потреби її реформування, але якнайшвидше впровадження оновленого медичного страхування дозволить країні розвиватися далі. Українську систему охорони здоров’я потрібно адаптувати до сучасних економічних умов і до нашої ментальності. Побудова нової системи медичного страхування потребує розвитку цивілізованих ринкових відносин у суспільстві і сфері охорони здоров’я зокрема [4].

Література:

1. Губар О. Є. Медичне страхування у країнах Європейського Союзу. // Фінанси України. – 2003. – № 7. – 130 с.

2. Машина Н. І. Міжнародне страхування: Навч. посібник. – Київ.: Центр навчальної літератури, 2006. – 504 с.

3. Мних М. В. Медичне страхування та необхідність запровадження в Україні. // Економіка та держава. – 2007. – № 240. – 41 с.

4. Новосельська Л. І. Шляхи запровадження медичного соціального страхування в Україні // Науковий вісник НЛУ. – 2008. – № 18. – С. 82-85.