*99876*

Економічні науки/13. Регіональна економіка

К.е.н. Бєляєва С.С.

Державна екологічна академія

післядипломної освіти та управління

Мінприроди, Україна,

громадська організація «КолоОбіг»

Стимулювання розвитку природних

рекреаційних територій

(на прикладі Козачанського парку)

Важливою складовою навколишнього середовища, як середовища проживання людей, можна назвати природу, маючи на увазі не тільки її споживну та функціонально привабливу для суспільства складову, але й екологічно-ментальне, навіть планетарне значення. Науковці стверджують, що для людей природа в процесі рекреації – це один із провідних факторів відпочинку і оздоровлення, відновлення її фізичних і нервово-психічних сил [1, C. 9; 2]. У цьому сенсі вирізняють таке поняття як природний комплекс, що представляє собою центральну підсистему функціональної моделі рекреаційного, туристичного підприємництва й передбачає взаємозв’язок природного комплексу, технічних систем (матеріальної бази і рекреаційної інфраструктури), обслуговуючого персоналу, туристів та органів управління. При цьому стан природного комплексу вимірюється такими показниками, як площа, місткість, навантаження, і характеризується специфічними властивостями, стійкістю, атрактивністю, надійністю. Природний комплекс, як центральна підсистема функціональної моделі рекреаційного, туристичного природокористування, відповідає своїй сутності за умов, коли функціональна модель природного комплексу дозволяє не тільки систематизувати зв’язки і відносини, що складаються між її підсистемами, а й використовувати їх у практичній діяльності. Прикладом може бути наявність на рекреаційній території відповідного ландшафту, певної функціональної та привабливої для рекреанта зони, об’єкта тощо [3, C. 259].

В Україні законодавчо закріплено право як на загальне, так і на спеціальне використання природних ресурсів. Загальне використання природних ресурсів визначається як гарантоване громадянам України згідно Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» право на використання природних ресурсів для задоволення життєво необхідних потреб (естетичних, оздоровчих, рекреаційних, матеріальних тощо) безоплатно, без закріплення цих ресурсів за окремими особами і надання відповідних дозволів, за винятком передбачених законодавством України обмежень. Спеціальне використання природних ресурсів згідно Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» - це право на використання природних ресурсів в порядку спеціального використання природних ресурсів громадянам, підприємствам, установам і організаціям, яким надаються у володіння, користування або оренду природні ресурси на підставі спеціальних дозволів, зареєстрованих у встановленому порядку, за плату для здійснення виробничої та іншої діяльності, а у випадках, передбачених законодавством України, - на пільгових умовах. Серед завдань законодавства України про охорону навколишнього природного середовища - регулювання відносин у галузі охорони, використання і відтворення природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки, запобігання і ліквідації негативного впливу господарської та іншої діяльності на навколишнє природне середовище, збереження природних ресурсів, генетичного фонду живої природи, ландшафтів та інших природних комплексів, унікальних територій та природних об’єктів, пов’язаних з історико-культурною спадщиною [4].

Природні території та об’єкти, що підлягають особливій охороні, згідно Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», - це ті природні території та об’єкти, що мають велику екологічну цінність, як унікальні та типові природні комплекси, для збереження сприятливої екологічної обстановки, попередження та стабілізації негативних природних процесів і явищ, які утворюють єдину територіальну систему і включають території та об’єкти природно-заповідного фонду, курортні та лікувально-оздоровчі, рекреаційні, водозахисні, полезахисні та інші типи територій та об’єктів, що визначаються законодавством України. До природно-заповідного фонду в Україні належать ділянки суші і водного простору, природні комплекси та об’єкти яких мають особливу природоохоронну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, зокрема державні заповідники, природні національні парки, заказники, пам’ятки природи, ботанічні сади, дендрологічні та зоологічні парки, парки-пам’ятки садово-паркового мистецтва, заповідні урочища, виділені з метою збереження природної різноманітності ландшафтів, генофонду тваринного і рослинного світу, підтримання загального екологічного балансу та забезпечення фонового моніторингу навколишнього природного середовища, порядок організації, використання і охорони яких та додаткові їх категорії визначаються законодавством України та Автономної Республіки Крим [4, 5].

В Законі України «Про природно-заповідний фонд України» зазначено, що завданнями законодавства України щодо природно-заповідного фонду визначено необхідність регулювання суспільних відносин стосовно організації, охорони і використання територій та об’єктів природно-заповідного фонду, відтворення їх природних комплексів, управління в цій галузі. Визначено правові основи організації, охорони, ефективного використання природно-заповідного фонду України, відтворення його природних комплексів та об’єктів. Згідно законодавству України на територіях та об’єктах ПЗФ необхідно дотримуватися спеціального режиму, який представляє собою сукупність науково-обгрунтованих екологічних вимог, норм і правил, які визначають правовий статус, призначення цих територій та об’єктів, характер допустимої діяльності в них, порядок охорони, використання і відтворення їх природних комплексів, що визначається відповідно до Закону України «Про природно-заповідний фонд України» з урахуванням їх класифікації та цільового призначення.

Структура природно-заповідного фонду України включає в себе 11 категорій територій та об’єктів загальнодержавного і місцевого значення. Станом на 01.01.2011 року в Україні нараховується 641 територія і об’єкт ПЗФ загальнодержавного значення, в т.ч.:

- 19 природних і 4 біосферних заповідника;

- 47 національних природних парків (далі – НПП);

- 307 заказників;

- 132 пам`ятки природи;

- 18 ботанічних садів;

- 7 зоологічних парків;

- 19 дендрологічних парків;

- 88 парків-пам`яток садово-паркового мистецтва.

У 2011 році планувалося створити ще 22 установи ПЗФ.

В статті представлено своєрідний погляд на вирішення питань створення, збереження, та збалансованого функціонування лише одного сегмента ПЗФ України, яким є парки-пам’ятки садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення. Як відомо, у сутність змісту об’єктів садово-паркового мистецтва може бути закладено поєднання паркового будівництва з природними або створеними людиною ландшафтами [6, C. 19], де важливо застосувати принципи збалансованого розвитку, коли в комплексі раціонально поєднані як екологічні, економічні, так і соціальні складові. Значимою мотивацією для зацікавлення владних структур, підприємців щодо сприяння збереженню, розвитку та покращенню умов функціонування на подібних територіях може стати можливість розвитку рекреаційних послуг і отримання прибутку на підставі дозволених і регульованих чинним законодавством умов ведення відповідного бізнесу. Для цього необхідно, в першу чергу, забезпечити відповідні рекреаційні умови, що представляють собою сукупність компонентів і властивостей природного середовища, які сприяють рекреаційній діяльності, врахувати особливості ландшафту і клімату, наявність джерел лікувальних мінеральних вод, багатство і різноманіття рослинного і тваринного світу, природні можливості для занять спортом, мисливством, рибальством і т.д. Рекреаційні умови визначають ступінь сприятливості розвитку тих чи інших форм рекреаційної діяльності. Рекреаційні ресурси є важливою складовою рекреаційного потенціалу і представляють собою об’єкти і явища природного і антропогенного походження, які використовуються для оздоровлення, відпочинку і туризму, серед яких розрізняють рекреаційні ресурси природні (природно-територіальні комплекси, їх компоненти і окремі властивості) і культурно-історичні (наприклад, пам’ятки історії, архітектури, археології, мистецтва, пам’ятки природи та ін.) [2]. До рекреаційних ресурсів належать, зокрема, об’єкти природного та історико-культурного середовища, які можуть бути використані для організації рекреаційної діяльності [7, C. 20]; елементи природних та історико-культурних ландшафтів, що використовуються для лікування, оздоровлення, туризму і рекреації та їх поєднання на певній території, що забезпечує полігамний її розвиток [8, C. 50].

Природокористування – це основна форма взаємодії суспільства і природного середовища, яка реалізується через систему заходів, спрямованих на освоєння, використання, перетворення, відновлення і охорону природних ресурсів, і відображає зв’язки між виробництвом, населенням і оточуючим середовищем. Вітчизняні науковці зазначають, що рекреаційне природокористування має три основні функції: природоохоронну, соціальну й економічну [2]. Таким чином, науковці, здебільшого, прийшли до висновків, що рекреаційні ресурси можуть класифікуватися як природні, історико-культурні, соціально-економічні. Природні рекреаційні ресурси – це компоненти природного середовища та їх територіальні поєднання, які володіють сприятливими для рекреаційної діяльності властивостями і є чи можуть бути матеріальною основою для організації лікування, оздоровлення, відпочинку та туризму. Історико-культурні рекреаційні ресурси – це пам’ятки культури, створені людиною, які мають суспільно-виховне значення, пізнавальний інтерес і можуть використовуватись для задоволення духовних потреб населення. Соціально-економічні рекреаційні ресурси – це матеріально-технічна база рекреаційних об’єктів, частина матеріального виробництва, яка безпосередньо забезпечує потреби рекреації, використовувані рекреацією об’єкти інфраструктури, а також трудові ресурси, зайняті в рекреаційному господарстві.

Для стратегічних планів, спрямованих на вирішення питань створення потенційно привабливого рекреаційного продукту на певній території, необхідно здійснити комплексний аналіз якомога більшої кількості важелів регулювання цим процесом (від мотивів створення до кінцевих результатів). У зв’язку з цим одне із вагомих місць посідає питання вивчення наявних та потенційно привабливих природних ресурсів. Природні ресурси в сукупності з природними умовами - це весь навколишній матеріальний світ, взятий по відношенню до людського суспільства; компоненти природи, які можуть бути використані в господарстві тепер або в майбутньому.

У Наказі №330 Міністерства охорони навколишнього природного середовища України «Про затвердження Положення про рекреаційну діяльність у межах територій та об’єктів природно-заповідного фонду України» затверджено, що організація рекреаційної діяльності на територіях та об’єктах ПЗФ – це такий вид рекреаційної діяльності, умови організації якої у межах територій та об’єктів ПЗФ визначено і яка організовується відповідно до функціонального зонування та проектів організації території НПП і регіональних ландшафтних парків, охорони, відтворення та рекреаційного використання їхніх природних комплексів і об’єктів, проектів організації території біосферних заповідників та охорони їх природних комплексів, а також проектів утримання та реконструкції парків-пам’яток садово-паркового мистецтва, проектів організації території зоопарків, дендропарків тощо. До основних у межах територій та об’єктів ПЗФ України належать, зокрема, такі види рекреаційної діяльності, як: відпочинок; екскурсійна діяльність; туристична діяльність; оздоровлення; любительське і спортивне рибальство; любительське і спортивне полювання.

Виділяють деякі види ресурсів, які можуть бути потенційно цікавими та привабливими для мотивації щодо створення певного туристичного продукту для надання рекреаційних послуг [2, 9, 10], зокрема і на територіях парків-пам’яток садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення. Серед них - відновлювані, етнічні, земельні, культурно-історичні, природно-рекреаційні. Згідно припущенням науковців, які досліджують сферу рекреації, гостинності, туризму, для кожного регіону мають бути характерними відповідні види діяльності, зумовлені природними, соціальними, економічними та іншими умовами, хоча допускають, що для розвитку в конкретному регіоні регіонального туризму має бути дотримано умови однотипності розвитку туризму з досягненням однакового рівня туристичного освоєння.

У цій статті як приклад мотивації для збалансованого розвитку та використання природно-заповідного фонду на певній території населеного пункту, розглянемо парк садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення в с. Козацьке Звенигородського району Черкаської області. У 1960 р. постановою Ради Міністрів УРСР в с. Козацьке Звенигородського району Черкаської області створений Козачанський парк, що належить до пам’яток архітектури та садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення і перебуває на балансі Козачанського СПТУ №37 [9-15]. За свідченнями науковців в Україні ніхто системно не займався історією цього парку [16].

Згідно Закону «Про природно-заповідний фонд України» парки-пам’ятки садово-паркового мистецтва – це оголошені найбільш визначні та цінні зразки паркового будівництва з метою охорони їх і використання в естетичних, виховних, наукових, природоохоронних та оздоровчих цілях, оголошення яких провадиться з вилученням у встановленому порядку або без вилучення земельних ділянок, водних та інших природних об’єктів у їх власників або користувачів. Також відомо, що природні території, які мають історичну цінність і належать до ландшафтних об’єктів, а також інші визначні місця, топографічно визначені зони або ландшафти, природні, природно-антропогенні витвори, що донесли до нашого часу цінність з антропологічного, археологічного, естетичного, етнографічного, історичного, мистецького, наукового чи художнього погляду, можуть стати привабливими для туристів, екскурсантів, відвідувачів, інших рекреантів.

Мотиваційним чинником для раціонального природокористування та розвитку бізнесу можуть стати, наприклад, такі види людської діяльності, які викликають інтерес туристів незалежно від навколишньої ситуації, куди входять зокрема сама людина, її звичаї та традиції, старовинні види людської діяльності, які з часом можуть зникнути (антропом за Дефером). Серед них - народні промисли, національні народні свята, фольклор, національні костюми і національна музика. Сюди ж відноситься і сучасна людська діяльність, яка є наслідком соціально-економічного розвитку (промислові та сільськогосподарські підприємства, навчальні заклади, соціально-побутові об’єкти тощо). Важливе значення для раціонального та збалансованого ведення господарської діяльності на будь-якій території, зокрема населеного пункту, має стати розробка відповідної схеми планування території, яка представляє собою, наприклад, містобудівну документацію, що визначає принципові вирішення планування, забудови та іншого використання відповідних територій адміністративно-територіальних одиниць, їх окремих частин [17; 18]. Згідно Закону України «Про планування і забудову територій» об’єктами планування може бути як уся територія України, так і території адміністративно-територіальних одиниць або їх частини чи окремі земельні ділянки. Як відомо, до об’єктів архітектури та містобудування належать історичні центри, вулиці, квартали, площі, архітектурні ансамблі, залишки давнього планування та забудови, окремі архітектурні споруди, а також пов’язані з ними твори монументального, декоративного та образотворчого мистецтва [6, C. 19]. Закон України «Про планування і забудову територій» встановлює правові та організаційні основи планування, забудови та іншого використання територій і спрямований на забезпечення збалансованого розвитку населених пунктів з урахуванням громадських і приватних інтересів.

Це стосується й м. Звенигородка та Звенигородського району Черкаської області. Сучасні наукові дослідження обгрунтовано доводять необхідність юридичного оформлення належних документів згідно чинного законодавства України, уточнення статистичної інформації щодо виникнення історичних об’єктів, відродження наукової спадщини дослідників цієї багатої на історично-архітектурні та національно значимі культурно-просвітницькі об’єкти місцевості. Важливим, на думку автора статті, для збалансованого розвитку природних рекреаційних територій має стати науково обґрунтоване дослідження наявних ресурсів, а також створення кадастру рекреаційних зон із врахуванням принципів визначення рекреаційно-туристичних зон, їх поміркований баланс. Адже, як відомо, вчені, визначаючи сутність рекреаційно-туристичних зон, враховують те, що ці зони мають створюватися на основі значного природно-рекреаційного та історико-культурного потенціалу з метою його ефективного використання і збереження, головна мета заснування яких визначається їх суттєвими характеристиками та передбачає зокрема максимально ефективне використання природно-ресурсного потенціалу; його прибуткову експлуатацію; зберігання та облаштування; стимулювання зростання доходів від туризму та рекреації; прискорення соціально-економічного розвитку території; зміну структури регіонального господарства; створення нових робочих місць. В цьому контексті непересічне значення має бути надано моделюванню певних ситуацій з урахуванням стратегії розвитку територій, об’єктів, установ тощо. Як відомо, функціональна модель туристичних послуг – модель, яка дає можливість систематизувати зв’язки та відносини, що складаються між системами, і використовувати їх у практичній діяльності, зокрема при проектуванні туристичних закладів та плануванні маршрутів, і враховує чинники рівня й характеру технологічних впливів, параметрів антропогенних побутових навантажень на природний комплекс з боку місцевого населення [2, 3, C. 328].

Для стратегії розвитку кожного населеного пункту, враховуючи всі його особливості, важливе значення має відігравати збалансований підхід до створення містобудівної документації, яка визначає принципові вирішення розвитку, планування, забудови та іншого використання території населеного пункту, де визначаються потреби в територіях для забудови та іншого використання; потреби у зміні межі населеного пункту, черговість і пріоритетність забудови та іншого використання територій; межі функціональних зон, пріоритетні та допустимі види використання та забудови територій; планувальна структура та просторова композиція забудови населеного пункту; загальний стан довкілля населеного пункту, основні фактори його формування, містобудівні заходи щодо поліпшення екологічного і санітарно-гігієнічного стану; території, які мають будівельні, санітарно-гігієнічні, природоохоронні та інші обмеження їх використання; інші вимоги, визначені державними будівельними нормами. Тобто ця документація, яка носить назву генерального плану населеного пункту, має відповідати усім критеріям для досягнення умов його збалансованого розвитку [18]. Наприклад, територію м. Звенигородки та Звенигородського району Черкаської області, в даному випадку, доцільно розглядати як за адміністративно-територіальним поділом, так і за економіко-географічними, природно-економічними, культурно-історичними, рекреаційними базовими одиницями.

Досліджуючи краєзнавчу спадщину м.Звенигородки та Звенигородського району, не можливо залишити поза увагою той факт, що ця земля стала колискою для багатьох видатних людей, зокрема науковців, літераторів, філософів. Серед визначних імен тих, хто примножив культурну, краєзнавчу спадщину України, є ім’я Агатангела Юхимовича Кримського. Тому для тих, хто переймається питанням відродження краєзнавчої спадщини, зокрема популяризацією природних, історико-культурних та інших визначних пам’яток, важливим має стати й питання сприяння відродженню будинку-садиби Кримських у Звенигородці. Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України «Про занесення об’єктів культурної спадщини національного значення до Державного реєстру нерухомих пам’яток України» (2009 р.) у Звенигородському районі будинок, де жив вчений-філолог, сходознавець і письменник А.Ю.Кримський, внесено до офіційного переліку нерухомих пам’яток України першої половини ХХ століття [14]. На думку автора статті, для м.Звенигородки та Звенигородського району серед нагальних питань у сфері освіти, науки, просвітництва особливу увагу має бути приділено розвитку рекреаційної сфери, створенню нових робочих місць, обміну досвідом у сфері екології, культури між Україною та країнами світу, поглибленому вивченню іноземних мов, особливо східних, що пов’язане зі збереженням та популяризацією творчості А.Ю. Кримського.

Одним із напрямів створення мотивації для збереження та розвитку природної, краєзнавчої спадщини може стати програма підвищення рівня кваліфікації серед населення району та міста. Важливою складовою стратегічних планів розвитку регіону та його рекреаційних програм є збалансований підхід до створення програм обслуговування туристів, тобто розробка такого переліку послуг, пам’ятних об’єктів і видовищних подій, які мають пропонуватися туристам у певній послідовності, часовому вимірі, місці та умовах обслуговування й будуть спонукати для поширення позитивних вражень не тільки всередині країни, але й далеко за її межами, бути цікавими й для наступних приїздів рекреантів, туристів, ділових людей до України.

Програми, плани суб’єктів рекреаційної діяльності (у межах територій та об’єктів ПЗФ) згідно «Положення про рекреаційну діяльність у межах територій та об’єктів природно-заповідного фонду України» - це відповідні власні програми, плани підприємств, установ, організацій, у підпорядкуванні яких перебувають території та об’єкти природно-заповідного фонду, і які здійснюють рекреаційну діяльність у межах цих територій та об’єктів, певним чином погоджену з відповідними уповноваженими органами виконавчої влади в галузі охорони навколишнього природного середовища (центральним - щодо територій та об’єктів загальнодержавного значення; або територіальними - щодо територій та об’єктів місцевого значення). У зв’язку з цим необхідно дослідити усі наявні сегменти щодо створення мотивації для тих, хто потенційно міг би зацікавитися певним об’єктом (рекреаційним, туристичним, іншим). Таким чином створюється передумова для сегментованого визначення та поділу як території, так і її об’єктів за певними характеристиками і видами, а також застосування комплексного підходу для оптимізації господарської діяльності на цих територіях і об’єктах.

Якщо об’єктом дослідження визначимо територію м.Звенигородки та Звенигородського району Черкаської області, а метою дослідження – визначення перспективних для створення привабливого рекреаційного продукту базових сегментів об’єкту, можливо запропонувати наступний їх поділ за характерними ознаками та особливостями, коли серед базових сегментів територіальних одиниць досліджуваного на предмет привабливості об’єкта (території), зокрема, можуть бути такі види, як природні, архітектурні, культурно-історичні, етнографічні, наукові, географічні, лікувально-оздоровчі, мистецькі, літературні, меморіальні, спортивні (професійного спрямування) та спортивно-любительські, розважальні, освітні та просвітницькі.

Наприклад, досліджуючи кожний конкретний сегмент для утворення нового привабливого туристичного продукту, доцільно уявляти його не тільки як окрему привабливу одиницю продукту, але й у зв’язку з іншими сегментами створюваного продукту, як необхідну частку якісного комплексу, наявність якої має бути важливою для ефективного функціонування всього механізму. В сучасних умовах господарювання, коли здебільшого вибір пересічних громадян та значної частки споживачів на ринку послуг припадає, в першу чергу, на економічно доступну пропозицію (всупереч навіть певному рівню якості), під час створення, наприклад, туристичного продукту, необхідно обов’язково враховувати саме те, що навіть за браком певного ланцюжка у надаваних послугах якість туристичного продукту ні у якому разі не повинна бути знижена. Тому якість сегментованого комплексного турпродукту – це один із рушійних важелів досягнення успіху в процесі надання послуги споживачеві незалежно від вартості конкретної послуги в конкретно визначений час. У зв’язку з цим важливе значення має вирішення питання визначення потенційного споживача конкретно сформованої послуги. Для цього, здебільшого, застосовують принцип моделювання ситуації, коли враховується ряд чинників, що можуть впливати на попит з боку споживачів. В ринкових умовах господарювання питання маркетингової стратегії поряд із вивченням мотивів для приваблення споживача та впливу на прийняття позитивного рішення споживача щодо придбання турпродукту є нагальним і передбачає постійну зміну «правил гри» за виключенням лише питання забезпечення якості. Існує ряд наукових досліджень як зарубіжних, так і вітчизняних, які стосуються застосування принципів приваблення споживачів із врахуванням категорії споживача, різновиду продукту/послуги тощо, і ознайомлення та вивчення цих методів і методик має стати необхідною складовою для підготовки професійних працівників, зокрема сфери рекреаційних послуг. В ринкових умовах господарювання важливе значення отримала конкурентна перевага туристичного продукту, тобто те, що відрізняє певний туристичний продукт від продуктів – аналогів і забезпечує стале положення на міжнародному ринку, що пов’язане або з якісними характеристиками туристичних послуг або з більш доступними цінами на пропоновані послуги, й узгоджується з прийнятою ринковою стратегією [20, C. 207; 21].

Важливим для реалізації проектів, пов’язаних із відродженням краєзнавчої спадщини, є не тільки просвітницька, освітня діяльність, але й практичні заходи екологічного, культурологічного спрямування. Якщо підтвердиться припущення науковців та місцевих мешканців про виявлення у деяких озерах на території парку цінних видів глин, які корисні для профілактики та лікування певних видів хвороб, то це відкриє нові можливості для рекреаційної території і нові перспективи для розвитку туризму та санаторно-курортних послуг із залученням в цю роботу інноваційних структур. Але в питанні сприяння функціонуванню Козачанського парка в с. Козацьке Звенигородського району та надання рекреаційних послуг на його території, не можна не враховувати те, що парк належить до парків-пам’яток садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення, а тому має особливий статус регулювання діяльності на його території, якого необхідно дотримуватися під час реставраційних, будівельних, туристичних та інших робіт і послуг.

Згідно теоретичних і практичних досліджень стану Козачанського парку з боку автора статті, є підстави вважати, що у перспективі цей парк мав би стати не тільки привабливим для його відвідувачів, але міг би забезпечувати вагомі внески до бюджету країни, зокрема місцевого та обласного рівнів, залучати рекреантів і зокрема туристів, створювати нові робочі місця, збільшувати попит на навчальні послуги, скоротити відтік робочих кадрів, зокрема молоді. При цьому необхідно враховувати, що важливою складовою для стимулювання розвитку природних рекреаційних територій, зокрема й на території парку-пам’ятки садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення, має бути комплексний підхід до визначення та впровадження сегментів збалансованого розвитку з врахуванням екологічної, економічної та соціальної складових.

Література

1. Фоменко Н.В. Рекреаційні ресурси та курортологія. Навч. посіб. – К.: Центр навч. літ-ри, 2007. – 312 с.

2. Словник рекреаційних термінів /укладач С.С. Бєляєва. – К.: ВЦ «Академія», 2011. – 184 с. (Серія «Nota bene»).

3. Смолій В.А., Федорченко В.К., Цибух В.І. Енциклопедичний словник-довідник з туризму. – К.: Видавничий Дім «Слово», 2006. – 372 с.

4. Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища» від 25 червня 1991 року № 1264-XII. // Відомості Верховної Ради (ВВР) України, 1991, № 41, ст. 546.

5. Закон України «Про природно-заповідний фонд України» від 16 червня 1992 року № 2456-XII // Відомості Верховної Ради (ВВР) України. – 1992. - № 34. – Ст. 502.

6. Рутинський М.Й. Замковий туризм в Україні. Географія пам’яток фортифікаційного зодчества та перспективи їх туристичного відродження: Навч. посіб. – К.: Центр учб. літ-ри, 2007. – 432 с.

7. Положення про рекреаційну діяльність у межах територій та об’єктів природно-заповідного фонду України / Затверджено Наказом № 330 Міністерства охорони навколишнього природного середовища України. Зареєстровано в Міністерстві юстиції України 22.07.09 № 679/16695.

8. Екологічний менеджмент та аудит рекреаційних територій (концептуальні засади та організаційний механізм): Монографія. – Під ред. Т.П. Галушкіної. – Одеса: Видавництво ТОВ «ІНВАЦ», 2006. – 184 с.

9. Еколого-економічний тлумачний словник-довідник/ Толстоухов А.В., Волкова Л.А., Лустюк М.Г., Білоус Н.М. – К.: Вид-во Європ. ун-ту, 2003. – 256 с.

10. Любіцева О.О. Методика розробки турів. Навч. посібн. – 2-е вид., перероб. та допов. – К.: Альтерпрес, 2008. – 300 с.

11. http://kozatske.narod.ru/.

12. Хоменко В.М. ЗВЕНИГОРОДЩИНА. Словник-довідник. Науково-популярне видання. Черкаси: «Відлуння-Плюс», 2008. – 172 с.

13. Природно-заповідний фонд України: території та об’єкти загальнодержавного значення. – К.: ТОВ «Центр екологічної освіти та інформації», 2009. – 332 с.

14. Витяги з проекту документації по договору № 84-78 від 30 березня 1984 р. по пам. арх. ХІХ ст. ох. № 773 Садиба в с. Козацьке Черкаської обл.

15. Постанова Кабінету Міністрів України від 03.09.09 №928 «Про занесення об’єктів культурної спадщини національного значення до Державного реєстру нерухомих пам’яток України».

16. http://www.koloobig.pp.ua.

17. Закон України «Про планування і забудову територій» від 20 квітня

2000 року № 1699-ІІІ. // Відомості Верховної Ради (ВВР) України, 2000, №31, ст. 250.

18. Стеченко Д.М. Інноваційні форми регіонального розвитку: навч. посіб. – К.: Вища шк., 2002. – 254 с.

19. Агафонова Л.Г. Туризм, готельний та ресторанний бізнес: Ціноутворення, конкуренція, державне регулювання: навч. посіб. /Л.Г. Агафонова, О.Є. Агафонова. – К.: Знання України, 2006. – 352 с.

20. Масляк П.О. Країнознавство: підручник / П.О. Масляк. – К.: Знання, 2007. – 292 с. – (Вища освіта ХХІ століття).