*99548*

Економічні науки/15. Державне регулювання економіки

К.е.н. Солодкий В.О.

Національний університет водного господарства та природокористування, м. Рівне, Україна

Зарубіжний досвід антимонопольного регулювання ринкової економіки

На сучасному етапі розвитку економіки України, завданням антимонопольної політики, яку проводить держава, є контроль діяльності монополій, мінімізація їх можливостей зловживання своїм становищем і як результат – забезпечення суттєвого збільшення частки конкурентного середовища в економіці, створення рівних умов конкуренції на ринках та, відповідно, зростання можливостей вільної конкуренції для, в першу чергу, малих і середніх підприємств відповідних видів економічної діяльності та, у результаті, покращання захисту прав споживачів і більш повного забезпечення їх потреб у відповідній продукції, товарах та послугах. При цьому, монополістом вважається суб’єкт господарювання, який має більшу ніж 35% частку на ринку певного товару [1].

Для реалізації найбільш дієвих підходів до мінімізації впливу монопольних проявів в Україні, важливим є вивчення та адаптоване до вітчизняних умов використання досвіду такої діяльності у країнах та регіонах, які, на сьогодні, незважаючи на кризові та стагнаційні явища, що мають місце в окремих економіках глобального ринку, вважаються зразками ефективного підходу до розвитку своїх економічних систем. Зазначимо, що виокремлюють американську та європейську системи антимонопольного права: перша спрямована проти монополії як структурної одиниці, а друга зорієнтована на протидію негативним проявам ринкової влади монополій [2].

Розглядаючи антимонопольну діяльність, яка проводиться на внутрішніх ринках Європейського Союзу, зауважимо, що на території єдиного ринку антиконкурентними визнаються дії щодо укладання угод про поділ ринків, контроль та обмеження виробництва, встановлення узгоджених цін та торговельних умов, порушення рівноправності при укладанні однакових угод з різними партнерами та інше. Разом з тим, важливим є виокремлення та розробка підходів до оцінки та надання дозволів на такі антиконкурентні дії, які мають достатнє економічне або соціальне обґрунтування.

Підхід до підприємств, які займають домінуюче становище (виробляють 20% товарів та послуг на ринку), тобто мають можливість, за визначенням Європейської Комісії, функціонувати не визначаючи пріоритетними інтереси споживачів та дії конкурентів, але при цьому не обов’язково маючи цілком монопольне становище, полягає в тому, що визнається неправомірним не саме домінуюче становище, яке може бути спричинене відсутністю конкуренції, а зловживання наявними в такому випадку можливостями. Це означає, що на такий суб’єкт господарювання покладається особлива відповідальність щодо дотримання конкурентних правил на території спільного ринку.

У ситуації, коли обмежується конкуренція, важливим є дотримання підприємствами, які займають домінуюче положення, правил поводження в ринковому середовищі. Тобто, в умовах, які є більш вигідними ніж середні на ринку, такий суб’єкт господарювання повинен утверджувати свої позиції не шляхом економічно необґрунтованого тимчасового зниження цін для усунення з ринку конкурентів, а через підвищення якості продукції, послуг, розширення збуту.

У ринкових економіках країн-учасниць Європейського Союзу, практика застосування, як правило, обмежених у часі та всебічно обґрунтованих державних гарантій та допомоги для підприємств – суб’єктів спільного ринку використовується, в основному, якщо останні забезпечують виконання державами соціальних, національних завдань, програм розвитку окремих регіонів, видів економічної діяльності або економічних зон, подолання наслідків форс-мажорних обставин, в тому числі зумовлених впливом антропогенних чинників, дії непереборної сили, стихії та невідворотних явищ.

У соціальному плані найбільш поширеними є субсидії для виробників сільськогосподарської продукції та продуктів харчування, за умови, якщо вони не носять дискримінаційного характеру стосовно інших виробників. Хоча очевидним є те, що подібна практика, разом із квотуванням, ускладнює вихід на відповідні ринки виробників із країн, що не є учасниками спільного ринку.

Варто зазначити, що перші законодавчі акти, спрямовані проти антиконкурентних та неправомірних дій монополій у Західній Європі були прийняті у 30-их роках минулого століття (Нідерланди, Данія, Бельгія), на Сході європейського континенту відповідні закони почали реально працювати лише через півстоліття.

Вивчення досвіду антимонопольної політики в США дає підстави стверджувати, що в країні протягом тривалого періоду реалізується відносно ефективна політика щодо недопущення зловживань суб’єктами господарювання своїм становищем на ринку. Першим законом, що мав антимонопольне спрямування став «Антитрастівський акт Шермана», прийнятий ще у 1890 році, який з багатьма доповненнями працює і сьогодні, визнаючи незаконним обмеження конкуренції через створення монополій. Пізніше, в США прийнято ще ряд законодавчих актів, які унормовували та регулювали питання порушення правил господарювання на конкурентному ринку. Серед них «Акт про Федеральну торгову комісію» та «Закон Клейтона», прийняті у 1914 році, «Закон Селлера-Кефовера» (1950 р. ) та інші.

Таким чином, очевидним є те, що в умовах розвитку глобалізаційних процесів необхідною є розробка та впровадження нових шляхів реалізації завдань антимонопольного регулювання. Структурні реформи, які покликані забезпечити зменшення частки сектора монополій та їх впливу на економіку України, мають досягатися перш за все через утворення нових суб’єктів господарювання. Це, у свою чергу, можливе лише через забезпечення сприятливого інвестиційного клімату та ефективної фіскальної політики, ліквідації перешкод щодо виходу на нові ринки товарів та послуг.

Література:

1.[Електронний ресурс]. - Режим доступу: www.amc.gov.ua. 2. Економічна теорія: Політекономія. Підручник/За ред. В.Д. Базилевича. – К.: Знання-Прес, 2008.