*99809*

к.е.н. Вдовенко Н.М.

Національний університет біоресурсів і природокористування України

МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ РОЗВИТКУ АГРАРНОГО СЕКТОРА ТА АКВАКУЛЬТУРИ

Стратегія економічного і соціального розвитку України (2004-2015 роки) стверджує, що в Україні вже сформовані основні важелі та інструменти державного макроекономічного регулювання [1]. Стратегією намічений перехід економіки України на інноваційний шлях розвитку, де 70-80 % інвестицій мають бути інноваційними з врахуванням можливих коливань у діапазоні сценаріїв розвитку подій: оптимістичного – ймовірного (базового) – песимістичного [1]. Як відомо, серед факторів, які можуть визначити місце України у цьому діапазоні є досконалість державного регулювання.

Ухвалена Указом Президента «Концепція адміністративної реформи в Україні» [2] підкреслює те, що характерний для радянських часів метод реформування апарату управління шляхом його скорочення сьогодні не можна розглядати як ефективний. Державна служба є неефективною, бо вона ще не повністю трансформована в інституцію, що забезпечує реалізацію державної політики, формування ефективної організації виконавчої влади на центральному і на місцевому рівнях управління. Тут потрібен системний підхід, який дозволяє визначати оптимальні для потреб України кількість та структуру органів виконавчої влади. При цьому у Концепції говориться, що визначені у ній заходи реформування ґрунтуються на вироблених світовою практикою принципових засадах функціонування державної виконавчої влади у демократичній, соціальній, правовій державі. Але ж треба зважити на те, що згадана світова практика є відображення методологічних досягнень.

За визначенням Т.Куна, ніяка природна історія не інтерпретується, якщо відсутнє переплетіння теоретичних і методологічних передумов, принципів, які допускають відбір, оцінку і критику фактів [3]. На це звертають свою увагу І.Лакатос [4] і К.Поппер [5]. Ключову роль методологія набуває у системному процесі, який втілюється у самоорганізації і синергетиці [6; 7].

В.Садовський підкреслював, що системний підхід чітко орієтований на виявлення спеціально-методологічних принципів теоретичного відтворення в знанні уявлень про цілісні, системні об`єкти [6]. Г.Щедровицький також визнавав, що сутність методологічної роботи у створенні методик і проектів: методологія створює складні композиції із знань різного типу (знання про знання) [7]. Українська школа системного підходу бачить системне дослідження як відгук на безперервне ускладнення структури техносфери та прискорення зміни технологій і поколінь техніки, а також складності задач управління. Нею визначені фундаментальний принцип формуванні системної методології: системна узгодженості методів, методик, програм тощо [8].

Так, П.Друкер стверджує, що сучасна епоха характеризується заміною силових методів управління більш тонкими і ефективними (брати не числом, а умінням). Особливо він виділяє актуалізацію розроблення методологічної бази для виміру виключної компетенції і управління нею у аспекті методу документування та оцінки результативності інноваційній діяльності [9].

Певний час у наукових колах велася жвава полеміка щодо методології оцінки ефективності управлінської діяльності. З цього приводу Г.Саймон вказує, що застосування критерію ефективності в некомерційних організаціях є набагато складнішим, ніж в комерційних (критерій ефективності найлегше зрозуміти у відношенні його до комерційних організацій, метою яких, як правило, є одержання прибутку – монетарний ефект). Відповідно, критерій ефективності не можна застосувати до рішень урядових агентств, якщо не враховувати наслідків, які може мати діяльність цих агентств з погляду економіки в цілому. Тому у сфері державного управління слід знайти певний замінник грошовій вартості продукції як мірилу цінності [10]. Якщо уважно вивчити зміст ДСТУ ІСО 9000 (рис.), то й там ми побачимо, що стосовно систем управління більш доцільно використовувати методологію результативності – ступінь реалізації запланованої діяльності та досягнення запланованих результатів. Тут можна констатувати, що рекомендації науки і міжнародні стандарти щодо даної методології практично повністю тотожні.

Рис. Загальна схема методологічного забезпечення системи

державного регулювання розвитку аграрного сектора і аквакультури

Результати досліджень світової і національної школи методології науки дозволяють стверджувати, що фундаментальним принципом формування системної методології є системна узгодженість методів, методик, програм. Це дуже важливий аспект методологізації аграрного сектора і аквакультури, якщо виходити із змісту ключових галузевих нормативно-правових актів. Так, Державна цільова програма розвитку українського села на період до 2015 року передбачає здійснювати процес удосконалення та реформування системи управління на єдиній концептуально-методологічній основі, для чого будуть визначені відповідні методичні підходи до цього удосконалення, які сприятимуть створенню саме конкурентоспроможної системи управління аграрним сектором на рівні міжнародних стандартів менеджменту та вимог СОТ і директив ЄС, а чіткий і збалансований розподіл функцій, повноважень та відповідальності між органами управління ще й сприятиме системності та результативності позитивних економічних процесів. Іншими словами, для аграрного сектора передбачена глибока методологізація системи державного регулювання та запровадження інноваційних управлінських інструментів.

Але що стосується рибного господарства та аквакультури, то тут ми бачимо дещо іншу ситуацію, де повноваження ЦОВВ у галузі рибного господарства хоча і передбачають здійснення державного регулювання у галузі аквакультури, проте масштаб даного регулювання є лише незначним фрагментом від того, що «поглинув» ЦОВВ з питань аграрної політики та продовольства. На це вказує й перелік регулятивних функцій, які містяться у положенні про Державне агентство рибного господарства України, що було затверджено Указом Президента України № 484 (2011 р.)/ Такий стан речей, безумовно, не сприятиме методологізації системи державного регулювання розвитку аквакультури, що негативно позначиться й на її результативності.

Висновки: проведений вище аналіз дає підстави стверджувати, що:

система державного регулювання економіки України потребує суттєвих методологічних трансформацій на системній основі; для цього необхідно застосувати відповідні теоретичні напрацювання науки і новітні стандарти;

програмно передбачений процес удосконалення і реформування системи управління агросферою на єдиній концептуально-методологічній основі має бути розповсюдженим і на державне регулювання розвитку аквакультури.

Література.

1. Стратегія економічного і соціального розвитку України (2004-2015 роки) «Шляхом Європейської інтеграції» / Авт. кол.: А.С.Гальчинський, В.М.Геєць та ін.; Нац. ін.-т стратег. дослідж., Ін-т екон. прогнозування НАН України, М-во економіки та з питань європ. інтегр. України. – К.: ІВЦ Держкомстату України, 2004. – 416 с.

2. Про заходи щодо впровадження Концепції адміністративної реформи в Україні. Указ Президента України № 810 від 22 липня 1998 р. // Офіційний вісник України вiд 11.06.1999 - 1999 р., № 21, стор. 32.

3. Кун Т. Структура научных революций. С вводной статьей и дополнениями 1969г. - М.: Прогресс, 1977. – 300с.

4. Лакатос И. Фальсификация и методология научно-исследовательских программ. – М.: "Медиум", 1995.

5. Поппер К. Р. Предположения и опровержения: Рост научного знания: Пер. с англ. / К. Р. Поппер. – М.: ООО «Издательство ACT »: ЗАО НПЛ «Ермак», 2004. – 638 с.

6. Садовский В.Н. Основания общей теории систем. Логико-методологический анализ. – М.: Наука, 1974. – 278 с.

7. Щедровицкий Г.П. Избранные труды. – М.: Шк.Культ.Полит., 1995. – 800 с.

8. Згуровский М.З., Панкратова Н.Д. Системный анализ: проблемы, методология, приложения. – К.: Наук. думка, 2005. – 743 с.

9. Друкер, Питер, Ф. Энциклопедия менеджмента.: Пер. с англ. – М.: Издательский дом "Вильямс", 2004. – 432 с.

10. Саймон Герберт А. Адміністративна поведінка: Дослідження процесів прийняття рішень в організаціях, що виконують адміністративні функції. Пер. з англ. – К.: АртЕк, 2001. – 392 с.