*99553*

Шиман Б.Л.

Буковинський державний фінансово-економічний університет

Науковий керівник: к.е.н. Ворошан А. Д.

Методико-методологічний аналіз сутності прибутку

Прибуток виступає важливою категорією економіки в цілому та головною метою здійснення підприємницької діяльності. Він відіграє провідну роль, висвітлюючи різнобічні економічні взаємозв’язки у процесі відтворення та забезпечує соціальний розвиток підприємства. Дослідження його економічної сутності бере початок ще з XVII ст. і продовжується до сьогодні. Серед великої кількості економічних теорій, теорію прибутку економісти характеризують як одну з найбільш складних. Тому проблема її обґрунтування належить до найважливіших проблем економіки та господарської практики.

Вагомий внесок у дослідження економічної сутності прибутку, визначення джерел його походження зробили такі вчені-економісти, як: У. Петті, А. Сміт, Д. Рікардо, К. Маркс, П. Самуельсон, Ф. Найт, Дж. Хікс, І.О. Бланк, О.М. Калашніков, Н.М. Бондар, В.М. Шаповал, О.О. Гетьман, Е.А. Кузнєцов, В.Г. Андрійчук, Л.І. Шваб, О.Є. Ширягіна та багато інших. Проте, слід зазначити, що як економісти-класики так і сучасні вчені-економісти не мають єдності думок щодо визначення змісту категорії „прибуток”, тому теорія прибутку досі залишається незавершеною та містить в собі певні протиріччя.

Еволюція уявлень та поглядів щодо сутності прибутку починається з часів виникнення меркантилізму, найвидатнішим представником якого в Англіїї був Т. Мен. Джерелом прибутку меркантилісти вважали зовнішню торгівлю. Вони стверджували, що прибуток утворюється у сфері обігу, і визначали його як різницю між продажною і покупною вартістю товару.

З виникненням у XVII ст. в Англії класичної школи політичної економії, засновником якої був Уільям Петті виникає твердження про „виробниче” походження прибутку, джерелом якого є не сфера обігу, а праця, виробництво. У. Петті не досліджував прибуток як самостійну категорію, але пов’язував його з рентою, яка розглядалась у двох її проявах: рента з землі і рента з грошей (відсоток), що становили основну форму додаткового продукту.

У XVIIІ ст., наслідуючи вчення У. Петті, набула розвитку школа фізіократів, які стверджували, що прибуток створюється лише в сільському господарстві. Основною формою доданої вартості виступає земельна рента, яку фізіократи ототожнюють з „чистим продуктом”, що є результатом додаткової праці робітника [3, с. 125].

Найвидатнішим представником класичної економічної теорії XVIIІ ст. є Адам Сміт. Розглядаючи теорію прибутку А. Сміта, необхідно підкреслити, що на відміну від меркантилістів, які вважали, що прибуток утворюється у сфері обігу і фізіократів, які пов’язували його із сільським господарством, А. Сміт першоджерелом прибутку визначає тільки виробництво. У своїй праці „Дослідження про природу та причини багатства народів”, яка була опублікована в 1776 році, А. Сміт розглядає прибуток як продукт праці, який привласнюється власником засобів виробництва. Також А. Сміт зазначає, „що прибуток на капітал визначається вартістю застосовуваного в праці капіталу і є принципово відмінним від заробітної плати” [4, с. 157].

Давід Рікардо, представник класичної політичної економії XVIIІ і початку XIX ст., як і А. Сміт стверджував, що прибуток створює лише праця. На думку Рікардо прибуток і заробітна плата є не джерелами, а складовими частинами вартості, що створюється працею. Аналізуючи співвідношення прибутку із заробітною платою, він приходить до висновку, що зростання заробітної плати призводить до зменшення прибутку, і навпаки, збільшення прибутку відбувається внаслідок зниження заробітної плати [4, с. 158].

Погляди А. Сміта і Д. Рікардо стали основою створення концепції продуктивності капіталу, за якою прибуток є результатом заміни людської праці капіталом і здійснення ним таких завдань, які не можуть бути виконані людською працею. Таким чином, теорія формування прибутку А. Сміта і Д. Рікардо поклала початок теорії трудової вартості, яка на той час ще не була обґрунтована як цілісна концепція прибутку.

У середині XIX ст. набуває розвитку теорія додаткової вартості К. Маркса. У вигляді перетвореної форми додаткової вартості виступає прибуток, який є мотивом діяльності капіталіста та показником ефективності розвитку капіталістичного виробництва. Прибуток утворюється як надлишок виручки над витратами капіталу, який безоплатно привласнюється власниками засобів виробництва. Джерелом прибутку К. Маркс вважав додатковий продукт, створений в сфері виробництва і реалізований у сфері обігу.

Необхідно зазначити, що як марксистська теорія прибутку, яка базувалась на експлуатації праці капіталом, так і інші теорії „засобів виробництва” XVIIІ- XIX ст. зводились до трактування прибутку в основному як оплати кваліфікованої праці управління, тобто як різновиду заробітної плати. Інакше кажучи до ХХ ст. в економічній думці була відсутня самостійна теорія прибутку.

Лише в ХХ ст. починає формуватися самостійна теорія прибутку, яка включає три головні джерела його походження: послідовне введення в економічний процес технічних, комерційних і організаційних інновацій; винагороду за передбачений і непередбачений ризик; існування монополії – обмеженої конкуренції у різних її видах [2, с. 209].

Сучасні західні економісти визначають прибуток категорією добробуту, тобто ступенем поліпшення добробуту господарюючого суб’єкта за даний період часу. Так, на думку Дж. Хікса, мета визначення прибутку на практиці полягає в тому, щоб дати людям уявлення про суму, яку вони можуть витратити на споживання, не стаючи біднішими. Згідно з цією ідеєю, прибуток тієї чи іншої людини слід визначати як максимальну суму, яку вона може витратити на протязі тижня за умови, що її добробут до кінця даного тижня не зменшиться порівняно з початком. Дане індивідуальне визначення прибутку може бути застосоване до будь-якого суб’єкта господарювання.

Таким чином, можна відмітити, що категорії „прибуток” в економічній літературі приділяється підвищена увага, але на даний момент єдиного визначення прибутку немає, оскільки воно насамперед залежить від поставлених його користувачами цілей. Дослідивши еволюцію поглядів науковців на економічну сутність прибутку, не можна однозначно стверджувати, яка з наведених теорій є найбільш вірною, оскільки кожна з них пояснює певний важливий аспект даного питання, а узагальнення даних поглядів становить сучасну теорію прибутку, яка досі залишається незавершеною та потребує подальших досліджень.

Список використаних джерел

1. Бланк И. А. Управление прибылью. – 2-е изд., расш. и доп. / И. А. Бланк. – К. : Ника-Центр, Эльга, 2002. – 752 с.

2. Найт Ф. Риск, неопределенность и прибыль / Ф.Найт ; пер. с англ. М.Я. Каждана; Центр эволюц. экономики. – М.: Дело, 2003. – 359 с.

3. Проскурін В.П. Історія економіки та економічних учень . Нариси економічної історії індустріальної цивілізації: Навч. посіб. / Проскурін В.П. – К.: КНЕУ, 2005. – 372 с.

4. Ширягіна О.Є. Прибуток підприємства: історичний аспект / О.Є. Ширягіна // Формування ринкових відносин в Україні. – 2007. – № 12.- С. 156-159.

5. Экономика : Учебное пособие / Под редакцией Э. А. Кузнецова. – Х. : Одиссей, 2008. – 512 с.