*99417*

О.В.Лебединська

Властивості вивчення комунікативної лінгвістики

Комунікативна лінгвістика, яка є однією з сучасних напрямків мовознавства, висунула на перший план функціонально-комунікативне вивчення мови. Зараз спостерігається переорієнтація досліджень з вивчення мови в ізольованому виді до вивчення його функціонування в різних формах мовної діяльності в процесі комунікації. У зв'язку з цим в мовознавстві сформувався особливий напрямок, що називається лінгвістикою тексту, "специфічного мовного утворення"[3,349], що розглядає текст як "комунікативну одиницю найвищого рівня, порівняно стійку операційну одиницю мови, в якій забезпечується логічна, тематична, структурна і прагматична зв'язність" [6,12]. Згідно з сучасними уявленнями, "...текст ніколи не існує сам по собі, як деяка об'єктивна реальність. Він завжди в реальних процесах діяльності ('думкомовної діяльності') і являє собою продукт та інструмент комунікації [8,15].

Текст розуміється як "деяка упорядкована безліч пропозицій, об'єднаних різними типами лексичного, граматичного і логічного зв'язку, і здатне передавати певним чином організовану і спрямовану інформацію; як складне ціле, що функціонує як структурно-семантична єдність" [1,13].

На нашу думку, представляється доцільним розглядати текст як цілісну єдність, що складається з елементів, які мають визначене значення тільки в складі тексту і які втрачають його в ізольованому виді [6,14].

Текст, який є продуктом та інструментом комунікації, складається з двох компонентів - семантичного і прагматичного [8,17].

Семантичний компонент тексту розкладається на дві величини: зміст тексту і його зміст, тобто денотативний і сигніфікатівний аспекти [8,17].

У цій статті ми розглядаємо тільки денотативний аспект оформлення тексту, оскільки для прагматичних цілей, які ми поставили перед собою, ми зупинилися тільки на цьому аспекті семантичного компоненту тексту.

Денотативний аспект зв'язано з логіко-семантичними відносинами, сигніфікатівний - з комунікативно-змістовними.

Найбільш цікавим об'єктом дослідження є усний текст, тому що він двійковий за своєю природою. З одного боку, це "продукт комунікативної діяльності…", з іншого боку, текст звернено до комунікативного акту, до діяльності спілкування [4,121].

У вітчизняній лінгвістиці під усним текстом прийнято розуміти не обмежене обсягом, певним чином структуроване висловлення, що характеризується єдністю комунікативного завдання ("надзадачею"), відносною автосемантичністю і экспліцитністю засобів усіх рівнів його звукової організації. [5,140]. У цьому плані нас цікавить лінгвістичний характер текстового матеріалу як структурованого висловлення.

Лінгвістикою тексту розробляються різні проблеми. В результаті в мовознавстві виник цілий ряд напрямків досліджень тексту.

До цього часу найбільше чітко визначилися структурно-семантичний і комунікативно-орієнтований підходи до вивчення тексту.

Перший досліджує текст як ізольований одиничний мовний об'єкт, вивчаючи його формально-граматичні категорії, способи його виділення, з'єднання і функціонування на гіперсинтаксічному рівні [1,12].

Відповідно до цього напрямку текст визначається як просте кількісне розширення поняття пропозиції, як "послідовність щонайменше двох пропозицій, що володіють закономірностями внутрішньої структурної організації" [1,12].

Другий підхід розглядає комунікативну орієнтацію тексту, його прагматичну спрямованість, розглядає текст як продукт мовної діяльності, підлеглий реалізації комунікативної інтенції відправника, що виконує конкретні задачі спілкування [4,121].

Відповідно до другого підходу до визначення тексту, будь-яке комунікативне утворення може виступати як засіб передачі та одержання інформації.

Особливо варто згадати, що ці підходи ні яким чином не виключають один одного, а взаємно доповнюють.

Деякі вчені, які стосуються питання статусу тексту, говорять про письмовий характер тексту як об'єкта лінгвістичного дослідження [1,13].

Однак зараз все більше мовознавців схиляються до широкого розуміння тексту, вибираючи як об'єкт дослідження не тільки письмові, але й усні тексти.

Дослідження тексту починається з визначення його основних категорій, що виражають властивості й ознаки тексту. Визначення цих категорій залежить від лінгвістичної позиції автора. Так, наприклад, говорять про сім вимог текстуальності: формальну когезію, когерентність, значеннєву інтенціональність, сприймання, інформативність, ситуаційність та інтелектуальність [1,14].

Ми вважаємо, що для тексту характерні дві властивості - цілісність і зв'язаність. Цілісність - власність тексту як значеннєвої єдності, інтегрованої структури. Вона не співвідноситься безпосередньо з лінгвістичними категоріями й одиницями і має психолінгвістичну природу. Цілісність тексту, яка є вертикальною категорією, що зв'язує текст у єдине ціле, створює передумови для формування його як розумового утворення. Крім того, цілісність утворює внутрішню форму змісту тексту, тобто виступає засобом структурування його значеннєвої інформації [7,13].

З іншого боку, поряд з цілісністю, текст характеризується зв'язністю, що виявляється на його лінійному рівні. Зв'язаність (когезія) регулюється в синтагматичному розрізі і є категорією логічного плану, яка дотримується логічних правил. Ця категорія чітко виявляється в письмових чи підготовлених текстах. В усному мовленні логічна зв'язаність дозволяє створити текст, оптимальний для усного сприйняття. При цьому зв'язаність тексту може бути оформлена двома видами засобів: зовнішніми і внутрішніми. Зовнішні засоби когезії мають формальні показники (граматичні і лексичні засоби), однак домінують внутрішні семантичні засоби зв'язності. Внутрішній зв'язок базується на спільності предмета опису, що є тим "стрижнем", що проходить через весь текст і як би "стягає" усі його частини в єдине ціле [7,13-14].

Структуру будь-якого тексту складає ієрархія надфразових єдностей (НФЄ ), що складаються у визначених відносинах один з одним і формують його цілісність. Надфразова єдність є послідовність пропозицій, об'єднаних загальною макротемою і різними способами міжфразового зв'язку, що характеризується визначеною структурою, семантичною організацією і відносною значеннєвою закінченістю й автономністю, що ця одиниця зберігає , коли витягується з тексту [1,17].

На думку деяких вчених НФЄ зовсім не є кінцевою одиницею тексту. Так, наприклад, Бровченко Т.О., розділяє в межах НФЄ мікротематичні єдності (МікТМе) і макротематичні єдності (МакТМе). Під МікТМе розуміється "функціонально, семантично і структурно спаяна надфразова єдність мовного повідомлення, що виражає семантично зв'язаний виклад автономної частини однієї з тем, що містяться в тексті " [2,90]. МакТМе "функціонально, семантично і структурно спаяна єдність мовного повідомлення, що розкриває тему в цілому, цілком вичерпний її зміст". [2,90].

НФЄ є ієрархічно більш високою одиницею стосовно фраз (пропозицій) і синтагм. Під фразою розуміється "мінімальний комунікативно значимий сегмент тексту, що має в мові корелят у виді інтонаційної структури" [1,18].

Синтагма є "мінімальною одиницею мовного висловлення," яка зв'язана з утворенням "того чи іншого типу інтонаційного контуру на якому-небудь слові конструкції"[2,89].

Виділення всіх перерахованих вище одиниць тексту допомагає глибше проаналізувати його структуру.

Через багатоаспектну природу тексту, побудова його наукової класифікації викликає серйозних труднощів. Це залежить від параметрів, що лежать в основі подібних класифікацій, а саме від лінгвістичних і екстралінгвістичних ознак. У першому випадку - "текст розглядається як статистичний об'єкт, в іншому - як динамічна система передачі інформації" [1,19].

У цій статті ми вважаємо, що типологія тексту повинна відображати як комунікативний, так і структурно-семантичний аспект.

Слід за Потаповою Р.К., ми погоджуємося з думкою, що "форма тексту мимовільна. Структури текстів відповідають цілям мовних актів і формуються з урахуванням специфіки останніх. Основну задачу текстових форм варто бачити в збереженні знання, що представляє дане мовне співтовариство" [3,303].

Цікавість до проблеми породження письмового й усного текстів можна бачити в усвідомленої асиметрії між породженням і сприйняттям тексту, що виявляється, наприклад, у розбіжності активного і пасивного знання іноземної мови, у здатності людини, що не володіє літературним мовним стандартом, зрозуміти мову на цьому стандарті, але без можливості відтворення і т.і. Крім того, існують ще дві комунікативні асиметрії :1) як правило "говориться менше, ніж повідомляється", 2) "розуміється більше, ніж говориться"[3,303].

Породження мови (усної і письмової) розуміється також як сукупність прийомів, що дозволяють реалізовувати фрагменти знань у пам'яті за допомогою артикуляторної чи мануальної (ручної) діяльності. Результати цієї діяльності сприймаються як усні чи письмові тексти [3,304].

Найбільш послідовним може вважатися підхід до сегментації тексту, при якому між письмовою й усною мовою не існує принципових розходжень на рівні системи: використовуються однакові правила побудови пропозиції, однак їхня реалізація приводить до різних результатів, що особливо чітко виявляється в сфері членування. Якщо для письмової мови основною одиницею є пропозиція, то для усного мовлення - це комунікативна одиниця - висловлення. Іноді границі пропозиції й одиниці висловлення збігаються, іноді одиниця висловлення може бути менше ніж пропозиція, а може містити в собі кілька пропозицій [3,348].

Існує і інший підхід до типології текстів - комунікативний. При цьому можна виділити наступні основні положення: 1) без комунікативної функції не існує тексту; 2) комунікативна функція визначає специфіку мовного процесу.

Підводячи підсумок тому, що було сказано раніш, ми погоджуємося з думкою, що цікавість лінгвістів до дослідження тексту пояснюється тим фактом, що "текст є основною формою існування природних мов" [3,349].

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

1. Абаїмова О.В. Семантико-синтаксичні та інтонаційні особливості монологу в діалогічній мові англійської художньої прози. Дисс....канд. філол. наук, Одеса, ОГУ, 1998.- С. 12-19.

2. Бровченко Т.О. Про просодіку комунікативних одиниць. - К.: "Вища школа", 1978. - С.88-103.

3.Златоустова Л.В., Потапова Р.К., Потапов В.В., Трунін-Донський В.Н. Загальна і прикладна фонетика, МГУ, 1997,- С. 303- 349.

4. Колшанський Г.В., Контекстна семантика. - М.: Наука, 1980, С.121.

5. Дубовський Ю.О. Аналіз інтонації усного тексту. - Мінск, 1978,- С. 140.

6. Кравченко Н.О. Семантико-синтаксична і просодична організація лекторської мови /на матеріалі англійської мови/. Дисс…...канд.філол. наук, Одеса, 1993, - С.12-14.

7. Прокоф'єва О.Г. Семантика інтонаційної віділенності в текстах спонтанної і монологічної мови. Дисс...канд філол. наук, Москва, 2000, - С.13- 14.

8. Труханова Н.Л. Експресивні просодичні засоби в реалізації прагматичного аспекту тексту. Дисс. …канд. филол. наук, Одеса, ОГУ,1990, С.15-18.