*99340*

Кучера Т. М.

аспірант кафедри філософської антропології,

Національний педагогічний університет імені М. П. Драгоманова

Соціально-філософські аспекти формування нової парадигми життєвих орієнтацій українського соціуму

Соціально-філософський інтерес до проблематики життєвих орієнтацій українського соціуму базується на дослідженні феномену демократичної самоорганізації на принципово новій етнонаціональній основі, що передбачає адаптацію індивідуальної свідомості та поведінки, зокрема культурного досвіду до мінливих наслідків глобалізації та регіоналізації. Як наголошують в своїх наукових роботах вітчизняні дослідники В. Воронкова, І. Кононов, І. Кресіна, О. Майборода, Г. Палій, М. Степико та ін.. першопричиною низької національної ідентичності громадян України є те, що в процесі суспільних трансформацій усі традиційні ідентичності, які існували в СРСР (національно-державна, політична, економічна, духовна) були витрачені, а здобуття нових гальмується багатьма чинниками, наприклад, самопочуттям та забезпеченістю населення. Відтак, самовідтворення держави – це скоріше важливий принцип підданства громадян, аніж їхнє цивільне самовизначення та громадянська самодіяльність, тобто у масовій свідомості українського соціуму національна ідентичність залишається на другому місці, оскільки це, швидше, ідентифікат не з розряду “держава-громадянин”, а “країна-спільнота”, де основною є близькість до рідної землі, тобто свого регіону.

Варто наголосити й на тому, що в умовах коли стара система цінностей зруйнована, а нова ще остаточно не склалася настає криза людської свідомості, яка посилює колізії між гідністю людини (проблема соціального спілкування) та соціальним престижем (проблема моральності розподілу суспільних благ), зокрема потребує політичного узгодження соціальної сфери і сфери моралі. Підкреслимо, що в таких соціальних вимірах орієнтаційний потенціал громадян характеризується акцентуацією на “цінності виживання”, а також “на цінності самореалізації”, нарощується ворожість та екстремізм, зростає соціальна злочинність.

За таких умов неабиякої значущості та актуалізації набуває вивчення складності ідентифікаційного вибору, зниження довіри та значення держави у формуванні етнокультурного простору, крах соціально-економічних сподівань, нездатність адаптуватися до глобальних, соціокультурних, політико-економічних, фінансових трансформацій.

Подолання суперечностей зазначених у системі соціальних ідентичностей українського суспільства можливе за умови здійснення ефективної політики, що повинна бути спрямована на оптимальне поєднання загальнонаціональних та регіональних цілей, а також на побудову нової світоглядної парадигми соціальної свідомості в контексті творення етнокультурних механізмів становлення громадянського суспільства як процесу перетворення етнічних та національних орієнтацій, а також віднаходження ефективного засобу регулювання соціальних взаємовідносин в регіонах сучасної України, що має бути заснований на демократичних цінностях. Тут варто наголосити на неабиякому значенні національної ідеї та національних цінностей, які вбирають в себе глибокий зміст людської гідності (права людини) та власне значущості як особистості, так і всього народу(відродження та самоутвердження України, спільна праця та захист національних інтересів).

Відтак, неабиякої ваги набуває проблема ставлення українського соціуму до демократичних цінностей. Варто наголосити на тому, що єднаючою ланкою, яка тримає державницьку концепцію є українська національна ідея, яка уособлює світоглядні прагнення та ідеали, зокрема цінності та інтереси народу.

На думку автора, національна ідея являє собою науково-теоретичне та духовне осердя демократичної держави, яке уможливлює розквіт життєвих сил та прогрес в соціумі, зокрема трансформує етнічне поняття нації у всеукраїнське, а також забезпечує в державі єдність та соборність. Таким чином, національна ідея – це мисленнєва форма усвідомлення глибинної сутності свого народу, в якій відображена його духовна першооснова, мета, сенс та фундаментальні принципи існування, що пронизує собою все національне буття та зумовлює суспільний розвиток. Характер цієї ідеї визначається менталітетом народу, ступенем розвитку його духовної й матеріальної культури, статусом на міжнародній арені і завданнями, які ставить перед ним та чи інша історична епоха. Національна ідея розглядається у процесі становлення, розвитку, заперечення та синтезу своїх форм, оскільки сформульований у ній національний ідеал піддається коригуванню часом і наповнюється новим історичним змістом.

У соціально-філософському контексті формування нової парадигми життєвих орієнтацій українського соціуму доцільно звести до утвердження нової ціннісної основи, здатної сформувати позитивну модель та перспективи майбутнього, реалізувати стратегію розвитку України згідно національним інтересам. Це передбачає світоглядні зрушення у свідомості українського соціуму за такими основними параметрами: набуття якісно нової історичної та соціокультурної самосвідомості, яка підноситься до рівня головної національної мети; готовність та спільна праця на благо регіональної та державної розбудови; формування вміння жити в умовах глобалізації, регіоналізації та мультикультуралізму; орієнтація на нові етнокультурні цінності у поєднанні з основними детермінантами загальнолюдського, що захищаються державою, в основі яких є “свобода” та національна самобутність.