К.е.н. Молодоженя М.С., студент Бугас В.В.

Київський національний торговельно-економічний університет,Україна

ПРОБЛЕМИ ТРАНСФОРМАЦІЇ ІННОВАЦІЙНОГО ПОТЕНЦІАЛУ ПРОМИСЛОВИХ ПІДПРИЄМСТВ

Становлення України як держави з конкурентоспроможною економікою можливе лише за умов опанування інноваційного шляху розвитку. Проблеми трансформації інноваційного потенціалу промислових підприємств мають специфічні особливості, які полягають, насамперед, у сформованій ще за радянських часів структурі економіки, зорієнтованій на дешеві ресурси, і у засиллі імпортних технологій та товарів у останні десятиліття, які пригнічують розвиток вітчизняної промисловості.

За умов відкритості економіки вирішити проблему революційного оновлення вітчизняних підприємств неможливо без активної підтримки інноваційної сфери діяльності з боку держави, що передбачає виявлення певних точок зростання, які б забезпечили поступальний рух у напрямі зміни економічної структури та її переорієнтацію на випуск високотехнологічних товарів з високою часткою доданої вартості.

Як відзначають експерти НАН України, порівняно із радянським минулим наука опинилася ще далі від виробництва, а ресурси останнього стали занадто мізерними, щоб використовувати їх на науково-дослідницьку діяльність. Окрім того, фінансовий та промисловий капітал в Україні існують автономно один від одного [1, с.103].

За даними Всесвітнього економічного форуму, Україна за глобальним індексом конкурентоспроможності економіки, що враховує інноваційний потенціал підприємств, у 2012–2013 рр. займає 73 місце із 144 країн з 4,14 бала. Лідерами рейтингу є Швейцарія (5,72), Сінгапур (5,67), Фінляндія (5,55). Водночас, якщо взяти до уваги таку складову загального рейтингу конкурентоспроможності, як співпраця університетів із промисловими підприємствами, то за цим показником Україна посідає 47 місце (4,7 бала) та випереджає Росію - 52 місце (4,59) та Казахстан - 58 (4,37). Тривожним симптомом при розгляді змін конкурентоспроможного потенціалу розвитку є тенденції його значного зниження за останні роки [3].

Основними причинами утримання загалом невисоких позицій України в рейтингу конкурентоспроможності за ознакою розвиненості факторів інноваційності промислових підприємств є: обмежені можливості реалізації інноваційних чинників в умовах збереження недостатньо високих темпів розвитку інноваційної сфери; відсутність дієвих стимулів для впровадження науково-технічних розробок у виробництво; невідповідність структурних зрушень в інноваційній сфері вимогам інноваційно-інформаційної стадії розвитку суспільства.

Реальне забезпечення прогресивних структурних змін в економіці передбачає підвищення ролі промислових підприємств, які повинні забезпечити інші галузі прогресивними видами нової техніки, включаючи ефективні матеріали та комплектуючі. Для цього потрібно забезпечити активну участь у цих процесах науки, потенційних інвесторів та держави з метою розбудови сучасної інноваційної інфраструктури, яка б забезпечувала можливості для своєчасної та успішної комерціалізації результатів наукових розробок.

Саме тому до нових трансформаційних підходів сприйняття підприємством інновацій можна віднести зосередження на: якості взаємодії «споживач - компанія»; оновленні середовища досвіду; формуванні нових ринків та комерційно успішних інновацій; взаємовигідних діалогових відносин сторін [2, с.77].

Одним із найперспективніших варіантів розвитку інноваційної сфери є практичне втілення у діяльність університетів, наукових установ, промислових підприємств та інших потенційних учасників цього ринку ідей концепції відкритих інновацій, вміле застосування яких істотно розширить потенціал інноваційного розвитку економіки за рахунок припливу як зовнішніх фінансових ресурсів, так і стороннього інтелектуального та інформаційного потенціалу.

Інноваційний розвиток має забезпечувати впровадження нових технологій, передової техніки на діючих виробничих потужностях реального сектора економіки за рахунок: техніко-технологічного переоснащення особливо в паливно-енергетичному комплексі та металургії; удосконалення умов інноваційної діяльності, опрацювання механізму державного замовлення на впровадження пріоритетних інновацій у виробництво; розвитку інноваційної структури (технопарки, технополіси, технологічні інкубатори, венчурні фірми); створення інститутів трансферу технологій з науково-технічного сектора в промисловість; трансформації управління інноваціями і приведення його до рівня, порівнянного з міжнародним; налагодження мережі інформаційних послуг, інжинірингу, стандартизації та сертифікації технологічних процесів; протекціонізму інновацій через механізми митних тарифів, податків, кредитів, страхування, тендерів на закупівлю техніки і технологій для державних потреб.

У процесі формування ринкової моделі економіки найбільша увага повинна бути прикута до модернізації, реконструкції і розвитку виробництва на новій технічній основі, активізації інноваційної діяльності з втіленням результатів науково-технічних розробок у виробництво, створенню нових технологічних процесів і перебудові на сучасній науково-технічній основі всіх галузей матеріального виробництва та сфери обслуговування.

Література:

1. Горяча О.Л. Стратегія інноваційного розвитку виробничого потенціалу промислових підприємств / О.Л. Горяча // Вісник Бердянського університету менеджменту і бізнесу. – 2011. - № 4. – С. 103-107.

2. Довбенко В.І. Трансформація інноваційного потенціалу розвитку промислових підприємств за умов системних кризових явищ в економіці / В.І. Довженко // Вісник Національного університету"Львівська політехніка". - 2012. - № 725 . – С. 71-78.

3. The Global Competitiveness Report [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www3.weforum.org