Экономические науки/Экономика предприятия

Тетяна Ватаманюк, Христина Музичка

Наук.кер. – Миськова Н.В.

Буковинський державний фінансово-Економічний університет

м.Чернівці

ОСОБЛИВОСТІ ФУНКЦІОНУВАННЯ ТЕХНОПАРКІВ РІЗНИХ КРАЇН СВІТУ

Актуальність теми. Економічне зростання розвинутих країн та їх окремих регіонів вже давно базується на використанні сфери знань і високих технологій, а їх ефективне поєднання гарантує прогресивний розвиток нації та людства. Технопарки являються однією з найбільш вдалих форм такої інтеграції. Світова практика не залишає сумнівів щодо ефективності та надзвичайної корисності таких типів вільних економічних зон, як технопарки. Ці зони відзначаються високим рівнем інноваційної діяльності, являють собою форму інтеграції науки та виробництва. На відміну від інших форм ВЕЗ діяльність технологічного парку пов'язана і скооперована з відомими науково-дослідними центрами та університетами, а також з економікою певного регіону. Отже, головна ідея, покладена в основу створення такого типу організаційних структур, полягає у створенні у певному обмеженому просторі виключно сприятливих умов для інноваційної діяльності.

Постановка проблеми. Сучасна стратегія розвитку держави потребує

формування інноваційних складових її економічного потенціалу. Аналізуючи

проблеми, які виникають при впровадженні інновацій в Україні та формуванні інноваційної моделі економіки, необхідно звернути увагу на такі

форми господарювання, де шляхом об’єднання та концентрації наукових, промислових, фінансових ресурсів забезпечується виробниче впровадження

наукових досліджень та розробок, випуск конкурентоспроможної продукції.

Саме такою інноваційною структурою є технопарки.

Аналіз останніх досліджень та публікацій: Свої наукові праці та

дослідження в даній проблемі присвятили такі українські вчені: Патон Б.Є., Семиноженко В.П., Попович О.С., Гуржій А.М., Мазур О.А., Стеченко Д.М.[3].

Результати дослідження. Важливим кроком щодо збереження та відновлення науково-промислового потенціалу країни та широкого застосування конкурентоспроможних технологій стало рішення про створення і функціонування в Україні технологічних парків.

В даний час Україна має можливість представити найбільшим зарубіжним підприємцям свої програми створення технопарків на основі академії галузевих інститутів, що діють, найбільших Вузів, а також - високотехнологічний потенціал української науки, з метою можливого залучення компаній і організацій до розвитку інноваційної діяльності в країні. Проте питання  про існування і реальну роботу науково-технологічних парків в Україні залишається відкритим, більш того, є одним з найактуальніших на сьогоднішній день.

Однією з провідних країн, що зробила найбільший вплив на виникнення технопарків в Україні, а також якій належить сама ідея створення технопарків є США. Вперше інноваційні об'єкти, згодом названі «парками», були створені в 1951 році в Каліфорнії, округ Санта-Клара, місто Пало-Альто, Стенфордський університет. Автор терміну «досвідчено-промисловий парк» («research indastrial park») - професор електротехніки Фредерік Терман, віце-президент Університету, що позначив головною ідеєю технопарків використання частини територій, що належали Університету, для створення компактної промислової зони, привабливої для підприємств електронної і авіакосмічної індустрії. Справа була не тільки в інженерних комунікаціях, зв'язку, зручних промислових будівлях і інфраструктурі сфери обслуговування, але і в постійних взаємовигідних контактах з науковцями Університету.

Європейські технопарки, як правило, спираються на великі дослідницькі центри і являють собою свого роду місток для трансферу технологій між науковою сферою і промисловістю. Клієнтами технопарків у Європі є велика кількість підприємств як державної, так і приватної форми власності [6].

У Франції створено найбільший у Європі науково-технічний парк, поблизу Ніцци («Софія-Антиполіс»). Організований у 1976 році на території департаменту Приморські Альпи, цей науковий парк є успішним результатом узгоджених зусиль федерального і регіонального урядів зі сприяння технологічному розвиткові регіону. Нині площа «Софії Антиполіс» становить 2,3 тис. гектарів, на яких розміщено близько 1200 різних організацій і зайнято майже 25 тис. працівників. Більшість фірм спеціалізується у сфері інформаційних технологій і телекомунікацій, що зумовлено жорсткими екологічними вимогами, котрі ставляться допідприємців, які вирішили розмістити свої підрозділи на території наукового парку. У парку сконцентровані підприємства багатьох великих міжнародних фірм.Серед клієнтів парку такі компанії, як «Лоу кемікал», «Л'ореаль», «Нестле» й інші. При парку функціонує інноваційний центр [1; 4].

Прикладом європейської моделі технопарку може слугувати «Chateou Bombert Technopole» (м. Марсель, Франція), що займає площу 180 га, об’єднує 50підприємств, на яких зайнято 1100 співробітників. До послуг фірм - інфраструктура технопарку, бізнес-інкубатор, конференц-зали, виставкові зали, технологічний інститут з 230 науковими співробітниками і 1200 студентами, центр розвитку промисловості. Крім того, діє міжнародний центр роботизації і штучного інтелекту[2].

Однією із високотехнологічних країн Європи, що розвивається найбільш ефективно, є Фінляндія. Раціонально побудована система наукових організацій, активне сприяння держави (на науку витрачається 4,5 % ВВП) дозволили цій країні за короткий термін здійснити прорив у число високо розвинутих індустріальних держав, економіка яких спрямована у XXI століття.

Досвід Німеччини у сфері створення науково-технологічних парків є специфічним. Ця країна пішла шляхом формування майже виключно інноваційних парків, які істотно відрізняються від традиційних технопарків. Інноваційні центри є «інкубаторами» для нових фірм у сфері високих технологій. Їх завдання полягає у сприянні виникненню і розвитку нових невеликих фірм і забезпеченні умов для їх виживання шляхом надання їм різноманітних видів ділових послуг. Це - оренда приміщень, прокат наукового і технологічного устаткування, пільгове оподаткування тощо. Фактично ці центри спеціалізуються на створенні нових місцевих підприємств, до того ж підприємств-новаторів. Більшість проектів щодо створення технопарків фінансує місцева влада [5].

У Німеччині інноваційні центри єдині у зосередженості на компаніях, що орієнтуються на використанні технологій і на розвиток нових видів діяльності, підтримуючи компанії початківці всім спектром своїх послуг. Технологічні парки розглядаються як інструмент для подолання труднощів при переході від сучасної промисловості до інноваційної промисловості майбутнього.Тут налічується близько 30 технопарків. Найбільшим технопарком Західної Європи вважають «Ізар Веллі», який було організовано на базі Мюнхенського університету, що об’єднує понад 220 середніх і дрібних електронних підприємств. Його спеціалізація - мікроелектроніка, як і аналогічного технопарку в Штутгарті [1].

Цікавий німецький досвід створення і функціонування технологічного парку в м. Кельні (Technologie Park Koln, Grunder und Innovations Zentrum - GIZ). Кельнський технопарк створено на місці та у приміщеннях старого хімічного заводу, загальною площею близько 141 тис. кв. м, і виробничою - близько 50 тис. кв. м. На початку 80-х років це підприємство, на якому працювало у свій час близько 10 тис. чоловік, опинилося на межі краху. У 1981-1982 роках завод був переданий за символічну плату приватному інвесторові, який зробив необхідну реконструкцію, створив належну інфраструктуру для ведення бізнесу і надав приміщення в оренду невеликим приватним компаніям на умовах трохи більш вигідних, ніж існували в той час. Технопарк почав швидко розвиватись, широко залучаючи, при цьому місцеву виробничу і невиробничу інфраструктуру. В підсумку, діяльність технопарку сприяла кардинальному поліпшенню соціально економічних умов регіону [4].

Підтримка інноваційної діяльності у Великобританії є винятком із західноєвропейської практики, оскільки фінансується з приватних джерел. Тому їх діяльність в основному зосереджена на прямому трансферту технологій. Компанії можуть отримати доступ до інноваційних центрів, ставши членами цих центрів і заплативши вступний внесок.

У Великобританії найбільш відомим вважається Кембриджський парк, створений на базі всесвітньо відомого університету. Великобританія дотримуєтьсятрьох основних стратегій:

· університет сам на власні кошти створює й керує технопарком.

· університет разом з місцевими органами самоврядування створюють юридичну особу, що є його підрозділом.

· провідна роль у створенні технопарку приділяється місцевим органам самоврядування створюється у формі кооперативного підприємства й, як правило, без оформлення юридичної особи.

Рішення університету діяти самостійно (перша стратегія) і розвивати технопарк, припускає наявність у його розпорядженні землі, а також значних коштів. При використанні другої й третьої стратегії університет менше ризикує при вкладенні фінансових коштів, але одночасно із цим втрачає значний контроль за діяльністю створеного технопарку.

Зараз активна діяльність по реалізації сумісних проектів в Україні ведеться саме з Китаєм. Працюють вже три українсько-китайські технопарки (у м. Цзінань, провінція Шаньдун, - парк співпраці у сфері високих і нових технологій і два технопарки в м. Харбін, провінція Хейлунцзян, в т.ч. центр зварювальних технологій «Патон-Харбін»).

Щодо податкових пільг, то у країнах Західної Європи використовуються як екстраконцесії так і податковий кредит. За рахунок екстраконцесії фірми можуть фінансувати зі своєї податкової бази понад 100% своїх інноваційних витрат.У Японії промислові компанії мають право зменшення податку на прибуток у розмірі 7% інвестицій у передову техніку та технології. У Канаді аналогічна знижка коливається від 7% до 20%. У Бельгії дозволено зменшувати оподатковуваний прибуток на 13,5% інвестиційних витрат для малих і середніх компаній та у стовідсотковому обсязі інвестиційних витрат, пов’язаних із нововведеннями для всіх компаній. У Голландії з оподатковуваного прибутку можна відраховувати частину інвестиційних витрат – близько 20–25% [1]. Привертає увагу й досвід Індії, де інвестори, які створюють нові фірми в зонах вільної торгівлі, технологічних парках комп’ютерної техніки або технологічних парках програмного забезпечення, мають 10-річні «податкові канікули».

Сучасна модель технопарку має наступні особливості:

· наявність декількох засновників (цей механізм керування складніше ніж з одним засновником, однак є ефективніше з погляду доступу до фінансування);

· наявність приміщення, призначеного для розміщення в ньому десятків малих фірм (це сприяє формуванню великого числа нових малих і середніх підприємств, що користуються всіма перевагами системи колективних послуг);

· спеціалізація технопарків на окремих видах діяльності;

· відносно великі розміри території;

· базування на державних інвестиціях та дотаціях [4].

України має величезний потенціал в області машинобудування, енергетики, досліджень в області ядерних технологій і інших наукоємних напрямах. Таким чином, для ефективної роботи із зарубіжними інвесторами уряду країни необхідно розробити довгострокову політику залучення інвестицій, гарантувати інвесторам стабільність економічного розвитку і створити спеціальний механізм, який би їм допомагав.

Для того щоб покращити існуючу ситуацію потрібно:

· забезпечити фінансуванням пріоритетних державних інноваційних програм, з залучення державних субсидій, кредитів;

· посилити роль регіонів у питанні створення технопарків, надати їм більшої фінансової і адміністративної самостійності у цьому питанні.

· надавати у пільгове використання державне майно, в першу чергу будівлі та споруди;

· спростити процедуру виділення земельних ділянок у довготермінове користування на пільгових умовах;

· посилити економічні та науково-технічні зв’язки між підприємствами, науковими та учбовими закладами через створення системи фінансово-економічних стимулів;

· стимулювати створення невеликих інноваційних підприємств, які, за свідченням країн Європейського Союзу, є найбільш активною структурою в системі розробки і впровадження нових технологій.

Висновки. Отже дане дослідження показало, що центрам технологічного розвитку в зарубіжних країнах приділяється багато уваги. Це комплексне поєднання наукових , учбових, дослідно-конструкторських,

промислових і підприємницьких закладів, з розвинутою системою ринкової інфраструктури і потужним матеріально-технічним забезпеченням. Особлива роль в організації технопарків належить регіонам, які виступають ініціаторами їх створення і надають їм якнайбільше сприяння.

Література:

1. Антипов І. В. Інноваційний розвиток національної економіки в контексті створення інноваційних інфраструктур в освітній галузі // Збірник наукових праць Донецького державного університету управління. – 2010. – Випуск 148. – С. 1-8.

2. Антонюк Л.Л. Інновації: теорія, механізм розробки та комерціалізації: Монографія. // Антонюк Л.Л, Поручник А.М., Савчук В.С. – К.:КНЕУ, 2003. – с.118.

3. Мазур А.А. Современные инновационные структуры / Мазур А.А., Осадчая Н. В. // Наука та інновації. – 2006. - №1 – с. 90-96.

4. Табачник Д.В. Технологічні парки: світовий та український досвід. // за ред. Д.В. Табачника – К.: ТПІЕЗ, 2004. – С.6.

5. Технопарки: смотрим на Финляндию – реализуем в Петербурге [Електронний ресурс].– Режим доступу: http://europespb.org/ modules.php?name =News&file=view&news_id =5499.

6. Системы Технопарков в Европе [Електронний ресурс].– Режим доступу:  http://www.nsc.ru/ tpark/analitic/eurotpark.htm.