Економічні науки / 12.Економіка сільського господарства

Голікова К.П.

ПВНЗ «Інститут ділового адміністрування»

НАПРЯМКИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРОДОВОЛЬЧОЇ БЕЗПЕКИ ДЕРЖАВИ

Продовольча безпека є необхідною складовою економічної безпеки, яка, в свою чергу, забезпечує національну безпеку держави. Лише та держава здатна проводити незалежні політику, яка може гарантувати продовольчу безпеку в будь-яких умовах.

Згідно з прийнятим Законом України «Про продовольчу безпеку», остання визначається як соціально-економічне та екологічне становище, за якого всі соціальні і демографічні групи населення стабільно та гарантовано забезпечені безпечним і якісним продовольством у необхідній кількості та асортименті, необхідних і достатніх для фізичного і соціального розвитку особистості, забезпечення здоров'я населення України [1].

У цьому контексті продовольча безпека країни розглядається як головний критерій ефективності державної економічної стратегії, а саме: політичну здатність держави у забезпеченні населення доступними продуктами харчування згідно вимог міжнародних організацій; економічну здатність у забезпеченні потреб внутрішнього ринку та постачання сільськогосподарської продукції незалежно від зовнішніх ринків; соціальною консолідованістю економічних інтересів населення в аграрному секторі з відповідними умовами праці і її оплатою та суб’єктами господарської діяльності [5].

В результаті досягнення стану продовольчої безпеки продукти харчування є у достатній кількості, їх поставки є порівняно стабільними, і кожна людина у разі потреби може отримати продовольство. Проте проблема доступності продовольства для населення тісно пов’язана з проблемою якості. Оскільки малозабезпечені громадяни змушені віддавати перевагу більш дешевим, здебільшого фальсифікованим, продуктам низької якості.

Проблема зі здоровим харчуванням на сьогодні є актуальною в усіх країнах світу і розглядається як з позицій адекватності сформованої структури споживання харчування харчових продуктів фізіологічним потребам усіх категорій населення, так і з позиції охорони організму людини від потрапляння з їжею різних токсикантів хімічної і біологічної природи. Тому, продовольча безпека – це не лише забезпечення населення держави необхідною кількістю продуктів харчування, наповнення з цією метою державних резервів, створення страхових і стабілізаційних фондів, це ще й гарантування якості таких продуктів, їх безпечності для споживачів – населення держави [2].

В Україні сьогодні виділяються такі основні загрози продовольчої безпеки як: 1) зростання майнової диференціації населення і рівня бідності; 2) деформованість структури української економіки і збільшення імпортної продукції на внутрішньому ринку України, а саме товарів народного споживання; 3) посилення нерівномірності соціально-економічного розвитку регіонів. Збільшення майнової диференціації призводить до зниження платоспроможного попиту на продовольство, і відповідно скорочення його споживання значними верствами населення. Гіпертрофований імпорт продовольства і сировини для його виробництва завдає шкоди вітчизняним агровиробникам. Зміни в регіональному соціально-економічному розвитку України розривають єдиний продовольчий ринок країни, провокують нелегітимні заборони і обмеження на переміщення продуктів харчування, знижують надійність продовольчого постачання промислово розвинених країн, що традиційно ввозять продовольство [5].

Існуюча на сьогодні система державного регулювання продовольчої сфери не забезпечує досягнення належних виробничих результатів. У цілому вирішення продовольчої проблеми неможливе без розробки та впровадження державної концепції і програми забезпечення національної продовольчої безпеки та відновлення дієвого функціонування агропромислового виробництва [3].

Сьогодні об'єктивно необхідним є три основних напрямки державної політики України в зазначеній сфері: 1. Досягнення повної продовольчої самозабезпеченості у виробництві так званих «стратегічних сільгосптоварів» (пшениця, ячмінь, рис, олійні, м'ясо, молочні продукти) з наступним перетворенням України у великого регіонального експортера даної продукції. 2. Формування сильного аграрно-промислового комплексу, стійкого до зовнішніх і внутрішніх загроз, заснованого на збалансованому розвитку всіх регіонів країни. 3. Формування зовнішньоторговельних умов забезпечення продовольчої безпеки [4].

Таким чином, одним з основних напрямів гарантування продовольчої безпеки є запровадження ефективного механізму формування продовольчих ресурсів, заснованого на економічному стимулюванні вітчизняних товаровиробників і розвитку ринкової інфраструктури.

Література:

1. Закон України «Про продовольчу безпеку України» № 8370-1 від 22.12.2011 р. // [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/JF6GI01G.html

2. Курман Т.В. Щодо поняття та ознак продовольчої безпеки // [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/nvnau_pravo/2011_165_1/11ktv.pdf

3. Малиш Н.А. Продовольча безпека як складова національної безпеки України // [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/Nrzd/2011_1/26.pdf

4. Пушак Я.Я. Продовольча безпека та шляхи її забезпечення // Науковий вісник Ужгородського університету. – 2011. - №33. – С. 110-114

5. Стежко Н.В. Забезпечення продовольчої безпеки України в умовах глобалізації // [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/prvs/2012_2/329.pdf