КЛАСТЕРИЙ ПІДХІД ЯК ЗАСІБ ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ДЕРЖАВНОЇ РЕГІОНАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ В АГРАРНОМУ РЕГІОНІ

Просянкіна-Жарова Т.І., здобувач

Національний університет біоресурсів та природокористування України

Визнання України країною з ринковою економікою, членство у Світовій організації торгівлі, глобалізаційні та інтеграційні процеси, поставили нові завдання щодо забезпечення ефективності та конкурентоспроможності вітчизняної економіки як складової глобальної економічної системи. Сьогодні необхідно враховувати як сприйняття правил глобальної економічної системи, розвитку рівноправного міжнародного співробітництва, інтеграції до глобального інформаційного простору, так і тенденції щодо поглиблення стратифікації країн-учасниць, посилення регіонального фактору. З поглибленням світових інтеграційних зв’язків сенс та значення регіонів змінюються. З одного боку, регіон – складова держави, виокремлений економічний та соціально-гуманітарний елемент, з іншого – учасник міжнародного економічного простору [1].

Регіоналізація в Україні переважно полягає у підвищенні самостійності регіонів, зниженні керівної активності «центру» у вирішенні питань забезпечення життєдіяльності та розвитку регіонів. Українські регіони все більше проявляють ознаки фрактальності, адже вони є одночасно носіями і загальнодержавних ознак економічної системи як частина єдиного цілого, і власних унікальних ознак, інтересів, відносин. З огляду на це трансформується парадигма регіону. Змінюються усталені представлення про розміщення продуктивних сил, об’єктів виробництва, територіально-виробничі системи тощо. Регіони, особливо аграрні, поступово перебирають на себе функції суб’єктів глобальної економічної системи, беруть активну участь у процесах децентралізації, поглиблюючи спеціалізацію та концентрацію виробництва.

У звіті Секції суспільних і гуманітарних наук НАН України, присвяченому її 90-річчю відзначається [2], що «…сільська місцевість як суспільно-культурне середовище повинна займати у державі значно більш високе місце, ніж це практикується нині. Необхідність підвищення ролі села у розвитку економіки регіону (району, області) зумовлюється суттєвим ресурсно-виробничим, трудовим та іншими наявними потенціалами сільського середовища». Визначено [2] «необхідність застосування системних підходів до структурно-функціональної організації, прогнозування і розвитку сільських територій. Кожна сільська територія України в зональному природно-ресурсному потенціалі має свою специфічну структуру і величину. Їх найповніше використання можливе за умови науково визначеного зонального районування, розроблення і впровадження для кожної сільської території обґрунтованих систем ведення народного господарства, оптимізації розміщення і спеціалізації виробництва.».

В результаті, в регіонах на перший план починають виходити кластери — «сконцентровані за географічною ознакою групи взаємозалежних підприємств, спеціалізованих постачальників послуг, а також зв’язаних з їхньою діяльністю некомерційних організацій і установ у визначених галузях, що конкурують, але разом з тим і взаємодоповнюють один одного. Саме кластери створюють критичну масу, необхідну для конкурентного успіху у визначених галузях і, як наслідок, у відповідних регіонах»[3]. Кластерна організація в поєднанні з фрактальністю, стає характерною для більшості аграрних регіонів, є наслідком ринкової самоорганізації підприємств агропромислового комплексу, результатом розвитку сільського соціуму.

Тенденції щодо утворення кластерних структур різних, акцентують увагу на питанні: як розглядати сільське господарство: у поєднанні з іншими галузями АПК чи відокремлено, як передбачено зараз у статистичній звітності, чи можна говорити про окремі функціонально-галузеві структури АПК, що функціонують в межах певних територій, враховуючи, що сільське господарство не функціонує відокремлено, і його розвиток напряму залежить як від функціонування переробної промисловості, природно-кліматичних умов та екології, тощо.

Як відзначає О.М.Супрун [4,66],«Іншою особливістю аграрного сектору економіки є «віддаленість» попиту від пропозиції, тобто наявність проміжних операторів ринку, які не дають змоги оперативно реагувати на ринкові сигнали. Дана проблема може бути розв’язана за допомогою біполяризації, який полягає у концентрації попиту та пропозиції в межах спільних організаційних структур».

Одним із варіантів створення таких спільних організаційних структур є формування аграрних кластерів. За відсутності законодавчої бази та відповідної статистичної інформації поки що стверджувати про створення повноцінних кластерів зарано, але досвід співпраці підприємств, задіяних на всіх етапах агропромислового виробничого циклу може бути проілюстрований позитивними прикладами у Черкаській області [5]. Така співпраця дала змогу збалансувати попит та пропозицію на сільськогосподарську продукцію, оптимізувати внутрішні інвестиційні ресурси регіону, підвищити його конкурентоспроможність, тощо[5].

Тому, враховуючи викладене, органам державного управління та місцевого самоврядування слід більше уваги ширше застосовувати системний підхід у дослідженні економіки регіону, виділяючи сегменти-райони, агропромислові кластери в середині регіону, з огляду на функціонування, зокрема агропромислових кластерів, оскільки вони оптимальніше відображують сучасну структуру аграрного виробництва. Такий підхід дозволить досягти максимально позитивного ефекту завдяки комплексності проведення економічних реформ, орієнтованих на збалансований розвиток адміністративно-територіальних одиниць області [7,8].

Як показали дослідження, проведені на матеріалах Черкаської області [5], кластерні системи аграрного регіону мають концентричну структуру, центром якої виступають найбільші міста області – адміністративні центри районів, зосереджуючи більшість виробничих і фінансових ресурсів, що спричинило значні диспропорції розвитку адміністративно-територіальних одиниць. Що необхідно враховувати під час розробки регіональних програм та стратегій, віддаючи перевагу комплексному розвитку адміністративно-територіальних одиниць, як учасників регіональної економічної системи, враховуючи наявні та створювані кластери. Це питання повинно вирішуватись поряд із дослідженням галузевої структури, напрямків її подальшої трансформації, пріоритетних напрямів державної підтримки. Частково таке дослідження виконують при розробці програм та стратегій соціально-економічного розвитку областей [6], орієнтуючись на існуючу галузеву структуру, яка є не завжди оптимальною, використовуючи при цьому статичні моделі, що не дозволяє адекватно оцінити динаміку процесу.

Крім того, регіональна програма повинна розроблятись виходячи як із моделі регіону, так і узгоджуючись з загальною макроекономічною моделлю, як її складова. Тобто орієнтовано на прогнозовану галузеву структуру, враховувати формування та функціонування кластерів різних типів. При розробці коротко- середньо- та стратегічних планів соціально-економічного розвитку регіонів, більше уваги слід приділяти їх інвестиційному забезпеченню, активізації внутрішніх ресурсів, доповнювати концепцією моніторингу та аудиту ефективності інвестиційної діяльності, враховувати необхідність державної підтримки не тільки депресивних територій, а й стало працюючих та новостворюваних кластерів.

1. Асамблея Європейських регіонів. Декларація щодо регіоналізму в Європі [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.aer.eu/fileadmin/user_upload/PressComm/Publications/ DeclarationRegionalism/.dam/l10n/ua/DR_UKRAINE[1].pdf

2. Соціогуманітарні дослідження у Національній академії наук України. 2004-2008 : звіт Секції суспільних і гуманітарних наук НАН України до 90-річчя Національної академії наук України / НАН України, НБУВ ; редкол.: В. М. Литвин (голова) [та ін.]. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : – http://www.nbuv.gov.ua/books/2008/08lvmnan.pdf.

3. Андерсон, В. М. Регіональна конкуренція як фактор соціально-економічного розвитку України в умовах глобалізації [Електронний ресурс]. – Режим доступу :

http://www.kennan.kiev.ua/kkp/content/conf06/papers/Anderson.html

4. Супрун, О. М. Балансування попиту-пропозиції як механізм регулювання аграрного ринку / О. М. Супрун // Економіка АПК. – 2010. – № 11. – С. 59-66.

5. Потенціал регіонів [Електронний ресурс]. – Режим доступу :

http://www.kmu.gov.ua/control/uk/publish/officialcategory

6. Постанова Кабінету Міністрів України від 19 вересня 2007 р. № 1158 Про затвердження Державної цільової програми розвитку українського села на період до 2015 року [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1158-2007-п