Секція: Макроекономіка

Сільченко Д.О. доц., к.е.н. Хільська І.І.

Вінницький торговельно-економічний інститут КНТЕУ, Вінниця
Кафедра фінансового контролю та аналізу, бакалавр

МІЖНАРОДНЕ НАУКОВО-ТЕХНІЧНЕ СПІВРОБІТНИЦТВО України

В УМОВАХ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ

Постановка проблеми. Сьогодні активно іде становлення глобального механізму регулювання міжнародних відносин. Таке регулювання має на меті встановлення єдиних «правил гри» у межах світової економіки. Протягом останніх десятиліть основними чинниками, що забезпечують національні конкурентні переваги, на відміну від класичних, стали: освіта і наука, швидкі темпи формування нових технологічних укладів, ступінь інтеграції в світовий інформаційний простір, інтелектуальна, творча праця і наукомісткі галузі промисловості.

Швидке зростанням частки наукомістких галузей промисловості і становлення нових інноваційних ринків спричинює необхідність аналізу з позицій системного підходу тенденцій розвитку міжнародних економічних відносин і міжнародного науково-технічного співробітництва, зокрема. Це дасть змогу визначити найбільш ефективні форми і шляхи розвитку міжнародного науково-технічного співробітництва, що вирішально впливають на економіку і політику країн.

Всі окреслені вище тенденції впливають на міжнародні економічні відносини, зокрема, на міжнародне науково-технічне співробітництво.

Першопричиною цього є різке зростання ролі наукомістких галузей промисловості та їх прискорений розвиток. Це сприяє збільшенню у країнах-лідерах: інвестицій у фундаментальну науку і науково-дослідну сферу; витрат на НДДКР; посилення ролі і значення державної науково-технічної, інноваційної і освітньої політик. Нині доведено, що в глобальній економічній конкуренції виграють ті країни і коаліції, що забезпечують режим найбільшого сприяння для наукових досліджень і впровадження їх результатів.

Але навіть при такому підході, жодна країна світу не зможе використовувати лише власні результати НДДКР, а для успішної інноваційної діяльності та скорочення виробничих витрат потрібне поєднання науково-технічних ресурсів багатьох.

У науковій економічній літературі міжнародне науково-технічне співробітництво часто характеризується такими напрямами: координація науково-технічних досліджень, здійснення спільних науково-дослідних робіт, обмін технічною документацією, використання промислових зразків, купівля-продаж ліцензій, «ноу-хау», обмін технологічними процесами, взаємне консультування та проведення експертиз тощо.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Дослідження таких аспектів цієї проблематики викладено у роботах класиків економічної теорії і політекономії: М. Вебера, З. Ландау, А. Маршалла, Т. Мена, А. Сміта та науковців нового покоління: В. Гейця, О. Білоруса, М. Інтерлігейтера, П. Ромера, Дж. Ліндера, М. Портера, Дж. Стігліца, Л. Тейлора, С. Фішера. Але, ще до нині, мало праць, що присвячені комплексному аналізові проблем трансформації міжнародного науково-технічного співробітництва як найважливішої форми міжнародних економічних відносин в умовах швидкого становлення глобального постіндустріального суспільства, що характерне для економічно розвинених країн світу.

Метою дослідження є окреслення основних пріоритетів міжнародного науково-технічного співробітництва України в умовах глобалізації.

Виклад основного матеріалу досліджень. На рубежі XX і XXI ст. у світовій економіці різко прискорилися зміни як в - технології, структурі, масштабі, територіальному розміщенні промисловості, так і в організації виробництва на глобальному, континентальному, національному і регіональному рівнях.

У сучасних умовах внесок науки, інновацій і нових технологій є вирішальним чинником соціального і економічного розвитку. З їх допомогою постійно збільшуються об’єми виробництва продуктів, товарів і послуг і їх різноманітність.

У останній третині XX ст. процес появи технологічних нововведень вийшов за межі окремо узятих країн і набув наднаціонального характеру. Наслідки цього спостерігають сьогодні у всіх країнах, у т.ч. і в Україні. Щоб осягнути роль міжнародного науково – технічного співробітництва (МНТС) на сучасному етапі розвитку міжнародних економічних відносин необхідно оцінити існуючі тенденції і підходи до процесів глобалізації. Широке розповсюдження на Заході зараз отримав пошук форм і методів глобального «управління без держави» [2, 3, 5].

Ефективність міжнародної науково-технічної співпраці держави і міжнародної інтеграції у сфері науки і техніки визначається характером реалізації системи зовнішніх та внутрішніх передумов. Результативність використання зовнішніх передумов визначається ступенем відповідності національного науково-технічного розвитку тенденціям функціонування світового науково-технічного комплексу, характер розвитку якого знаходиться в тісному взаємозв’язку з динамікою розвитку світового ринку технологій.

На сучасному етапі Україна дуже мало впливає на розвиток світової науково-технічної сфери і світового високотехнологічного ринку.

Для науково-технічного прориву України є передумови, як матеріальні, інтелектуальні та виробничі ресурси, проте бракує фінансової підтримки цих проектів з боку іноземних інвесторів та власне держави [3, с.137]. Більшість вітчизняних підприємств неспроможні виробляти високоякісну й конкурентоспроможну продукцію, адже їх розвиток відбувається екстенсивним шляхом, а постійне зростання цін на паливо-мастильні матеріали, недосконала кредитно-фінансова система і законодавча база призводять до неефективних показників виробництва у загальній структурі промисловості [2].

Механізм формування конкурентоспроможності підприємств повинен враховувати: координацію цілей, спрямування їх у єдине русло (урівноваження торгових обмежень країн-партнерів, оцінювання динаміки рівня виробничих потужностей, обґрунтування пріоритетних напрямів технологічного розвитку обраної галузі); структуризацію цілей через виявлення зв’язків між ними і засобами їх досягнення та коригування; розроблення прогнозів та визначення пріоритетних напрямів технічного прогресу в обраній галузі; захист інтелектуальної власності; кардинальне підвищення комерційної ефективності виробничо-господарської діяльності; раціональне використання ресурсів; пошук напрямів диверсифікації виробництва, посилення захисту навколишнього середовища [2, с.33].

Система науково-дослідних, проектних, конструкторських інститутів, науково-дослідних підрозділів вищих навчальних закладів існує для генерації і подальшого розповсюдження, впровадження в практику наукових знань, створення і реалізації єдиної науково-технічної політики в країні. Особливе місце в цій системі посідає система вищої освіти. Вищі навчальні заклади

України виконують декілька функцій: проведення наукових досліджень, створення необхідної матеріально-технічної бази науки, підготовки майбутніх наукових кадрів. В країні створено потужний потенціал академічної, вузівської і галузевої науки, науково-технічний потенціал багатьох підприємств [3].

Потужний науково-технічний потенціал є також визначальною передумовою для встановлення і ефективного розвитку міжнародних науково-технічних зв’язків. На даному етапі в Україні створені об’єктивні умови для втілення в життя активної державної науково-технічної політики.

Однак сучасний механізм економічного розвитку господарства не сприяє необхідному використанню підприємствами науково-технічних досягнень. Негативні загальноекономічні тенденції призвели до зниження ефективності створеного науково-технічного потенціалу в країні (табл.1.1, 1.2) [5, с.197-198].

Таблиця 1.1

Навчальні заклади України

Період	Кількість закладів		Кількість студентів у закладах, тис.осіб
	I-II рівнів акредитації	Ш-ІV рівнів акредитації	І-ІІ рівнів акредитації	ІІІ-ІV рівнів акредитації
1990/91	742	149	757,0	881,3
1991/92	754	156	739,2	876,2
1992/93	753	158	718,8	855,9
1993/94	754	159	680,7	829,2
1994/95	778	232	645,0	888,5
1995/96	782	255	617,7	922,8
1996/97	790	274	595,0	976,9
1997/98	660	280	526,4	1110,0
1998/99	653	298	503,7	1210,3
1999/00	658	313	503,7	1285,4
2000/01	664	315	528,0	1402,9
2001/02	665	318	561,3	1548,0
2002/03	667	330	582,9	1686,9
2003/04	670	339	592,9	1843,8
2004/05	619	347	548,5	2026,7
2005/06	606	345	505,3	2203,8
2006/07	570	350	468,0	2318,6
2007/08	553	351	441,3	2372,5
2008/09	528	353	399,3	2364,5
2009/10	511	350	354,2	2245,2
2010/11	505	349	361,5	2129,8

З даної таблиці випливає, що за останні 20 років кількисть навчальних закладів І-ІІ рівня акредитації тобто професійних технічних училищ, технікумів зменшились більше як на 30 %, а кількість студентів у них зменшилась більше ніж на 50 %. У той же час навчальні заклади ІІІ-ІV рівня акредитації збільшилися майже у 2,5 рази, а кількість студентів у них зросла також практично у 2,5 рази. Це говорить про популяризацію вищої освіти серед молоді.

З метою інтенсифікації наукової діяльності в Україні розроблено державні науково-технічні програми з ресурсозбереження, приросту виробництва продовольства, збільшення випуску технологічного устаткування на експорт, програму фундаментальних досліджень з найважливіших напрямів академічної науки тощо. На регіональному рівні переважають програми з виробництва товарів народного споживання, охорони навколишнього середовища, використання вторинних ресурсів. На рівні окремих суб’єктів господарювання відбувається розробка програм з питань, технічного переозброєння виробництва, освоєння нових технологій.

Таблиця 1.2

Інноваційна активність підприємств

Рік	Питома вага підприємств, що займалися інноваціями, %	Сума витрат	У тому числі за напрямами, млн.грн.
			дослідження і розробки	у тому числі		придбання інших зовнішніх знань	підготовка виробництва для впровадження інновацій	придбання машин обладнання та програмного забезпечення	інші витрати
				внутрішні НДР	зовнішні НДР
2000	18,0	1760,1	266,2	Х	Х	72,8	163,9	1074,5	182,7
2001	16,5	1979,4	171,4	Х	Х	125,0	183,8	1249,4	249,8
2002	18,0	3018,3	270,1	Х	Х	149,7	325,2	1865,6	407,7
2003	15,1	3059,8	312,9	Х	Х	95,9	527,3	1873,7	250,0
2004	13,7	4534,6	445,3	Х	Х	143,5	808,5	2717,5	419,8
2005	11,9	5751,6	612,3	Х	Х	243,4	991,7	3149,6	754,6
2006	11,2	6160,0	992,9	Х	Х	159,5	954,7	3489,2	563,7
2007	14,2	10850,9	986,5	793,6	192,9	328,4	Х	7471,1	2064,9
2008	13,0	11994,2	1243,6	958,8	284,8	421,8	Х	7664,8	2664,0
2009	12,8	7949,9	846,7	633,3	213,4	115,9	Х	4974,7	2012,6
2010	13,8	8045,5	996,4	818,5	177,9	141,6	Х	5051,7	1855,8

За даними таблиці ми бачимо, що питома вага підприємств, що займаються інноваціями, за період з 2000 до 2010 року дещо зменшились. Однак витрати на інноваційну діяльність за цій же час зросли в кілька разів. Це говорить нам про те, що підприємства зацікавлені у щорічному збільшенні витрат на інновації, що у свою чергу приность більші прибутки.

Суттєві зміни відбуваються і в структурі окремих галузей. З одного боку, відбувається подальше «дроблення» цієї структури, пов’язане, перш за все, з ускладненням виробництва, формуванням різних новітніх галузей науково-технічної революції. З другого боку, різні галузі і підгалузі об’єднуються, створюючи складні міжгалузеві комплекси: агропромисловий, машинобудівний, паливно-енергетичний та ін. Науково технічна революція впливає на характер традиційних видів виробництва. Науково-технічний прогрес сприяє більш рівномірному і ефективному розміщенню підприємств, виробничих комплексів і галузей господарства [1, с.199].

Важливим кроком є розвиток зв’язків України (у сфері науки і техніки) з іншими міжнародними організаціями та країнами на основі формування системи взаємовигідних науково-технічних напрямків.

Для найефективнішого використання переваг міжнародної науково-технічної співпраці доцільно сформувати і реалізовувати систему пріоритетів у двох основних напрямах [5]:

- здійснення комплексних науково-технічних програм (проектів);

- вирішення окремих науково-технічних проблем, завдань, тем.

На сучасному етапі розвитку вітчизняної економіки міжнародний науково-технічний обмін має виконувати такі завдання [3-5]:

- запобігати надходженню в Україну застарілих та малоефективних технологій;

- допомагати застосуванню сучасних високоефективних технологій;

- підвищувати рівень інтелектуалізації вітчизняного експорту.

Висновки. Процес міжнародної науково-технічної інтеграції сьогодні вийшов за рамки лише інтеграції економічної. Використовуючи всі способи міжнародного обміну у сфері науки і техніки, він виникає в різних формах, що розвиваються і видозмінюються, й охоплює всі рівні взаємодії суб’єктів різних держав. Вибір Україною стратегії інноваційного розвитку висуває високі вимоги до активізації і підвищення ефективності використання зовнішніх факторів науково-технічного розвитку. Тому ріст ролі міжнародної науково-технічної інтеграції України спричинений необхідністю подолання технологічного відставання держави від інших високорозвинених держав, одержання додаткових джерел необхідних інтелектуальних ресурсів, рівноправного включення до системи світового розподілу праці з метою прискорення інтенсивного зростання національної економіки за рахунок науково-технічних факторів.

Література

1. Яхно Т.П., Лапшина І.А. Міжнародний менеджмент: Навчальний посібник. - Львів: «Компакт - ЛВ», 2009р.-304с.

2. Міжнародний менеджмент: навч. посібник / О. Б. Чернега, В. С. Білозубенко, О. В. Озаріна та ін. - Львів: «Магнолія 2006», 2009. - 592 с.

3. Ходикіна В.В. Стратегічні аспекти активізації й підвищення ефективності міжнародного науково-технічного співробітництва України // Вісник Донецького університету / Серія В. Економіка й право. – Донецький НУ, 2010. - №1. - С.133-140

4. Ходикіна В.В. Вплив науково-технічного фактору на ефективність участі України в процесі інтернаціоналізації світового господарства // Економіка промисловості. - 2009. - №2 (20). - С. 94-99.

5. Ашон Т.П. Інноваційна складова розвитку економіки держави в умовах міжнародної науково-технічної інтеграції // Збірник наукових праць. Донецьк: ДонНУ, 2009. - С. 196-200.