МЕТОДОЛОГІЧНІ ПІДХОДИ до понятій інституціоналізму в банкіській сфері

К.е.н, доц. Демчук Н.І.

Дніпропетровський державний аграрний університет

Сучасна економічна система – це не примітивна капіталістична економіка часів Адама Сміта, в якій весь розвиток визначався конкуренцією економічних агентів, тобто виключно “невидимою рукою”. В сучасних умовах економіка не може існувати без таких чинників, як свобода особистості, соціальна стабільність, збереження миру, сприятлива екологічна ситуація тощо. “Це міф, буцімто економіка ринків може бути результатом стихійної гри економічних сил і політики потурання (laissez-faire). Реальність полягає в тому, що економіка ринків є невіддільною від інституційних рамок, в яких вона працює. Як відомо, інституційна економічна теорія концентрує свою увагу саме на таких рамках (обмеженнях), з якими стикаються основні економічні агенти, в тому числі суб’єкти банківського сектора економіки.

Створення ієрархії інституційної організації в рамках господарського порядку не повинно призводити до ускладнення сутності, адже метою створення цієї ієрархії є уточнення і приведення у порядок термінології, яка використовується за опису інституційної організації економіки, фінансової

системи, фінансового сектора тощо. Формування господарського порядку пов’язано з проблемою складності господарської координації у світі з великою різноманітністю інституцій і організацій. У роботах основоположника теорії господарського порядку В. Ойкена проблема формування того чи іншого такого порядку розглядається в координатах існуючих інституцій, які, у свою чергу, формуються залежно від історично і національно обумовлених закономірностей економічної еволюції. Розвиток концепцій “господарського порядку” переважно пов’язаний з роботами німецьких економістів, де він розглядається в рамках різних шкіл: 1) історичної школи; 2) ордолібералізму і фрайбургської школи; 3) неолібералізму. Говорячи про історичні і національні особливості формування господарських порядків, не можна не згадати родоначальника історичної школи Ф. Ліста, який вважає, що дослідження економіки тієї чи іншої країни не може базуватись тільки на загальних абстрактних економічних законах. Оскільки кожна економічна система включена до історичних й інституційних рамок конкретної держави і суспільства, то і аналіз економічної політики має враховувати чинники специфічного національного розвитку. В рамках ордолібералізму існує думка, що успішний розвиток економіки є результатом впливу не тільки “невидимої руки ринку”, але й цілеспрямованих зусиль. Він не тільки визначається постійною боротьбою окремих економічних агентів, але і є результатом цілеспрямованих колективних дій з формування інституційної структури ринкового господарства.

Господарські порядки відрізняються стабільною структурою інституцій, які включають відповідні механізми регулювання, що дозволяє, з одного боку, класифікувати їх, а з іншого, – пояснювати особливості інституційної еволюції, яка відбувається в рамках того чи іншого господарського порядку. Можна сказати, що він характеризується комлементарністю інституцій.

Виявлення регулярностей у взаємодіях економічних агентів власне фінансового сектора за даного господарського порядку дозволяє давати релевантні пояснення фінансовій поведінці, а також прогнозувати тенденції еволюції економічних інституцій, організацій і систем. Зазначене дозволяє говорити про інституційний порядок цього сектора економіки. Інституційний порядок банківського сектора – системний компонент фінансового сектора, що визначає фундаментальні регулярності за здійснення діяльності фінансових інститутів. Він близький за своїм змістом інституційному середовищу та інституційній структурі фінансового сектора, однак ширше за них. Інституційний порядок передбачає існування тривалих стабільних зв’язків між інституціями, які складались еволюційно. За аналізу інституційних змін у фінансовому секторі необхідно враховувати вплив інституційного “генотипу” попереднього інституційного порядку.