К.е.н. Бобиль В. В.

Дніпропетровський національний університет залізничного транспорту імені академіка В. Лазаряна, Україна

Управління валютним ризиком в умовах фінансової кризи

Валютний ризик інтегрований і притаманний усім фінансовим операціям банку в іноземній валюті. Як свідчить сучасна практика, недостатня увага банків до питань управління валютним ризиком може призвести до значних фінансових втрат.

Відзначимо, оскільки банки не можуть впливати на валютний курс (його встановлює або ринок, або національний регулятор), то єдиним інструментом управління цим видом ризику є контроль валютних позицій.

Сучасна фінансова криза призвело до початку стрімкого знецінення гривні: за вересень 2008 р. девальвація офіційного курсу становила 0,32 %, жовтень – 18,5 %, листопад – 17,04 %, грудень – 14,21%. До кінця 2008 р. НБУ здійснював переважно операції з продажу іноземної валюти для стабілізації валютного курсу. За цей період від’ємне сальдо інтервенцій НБУ перевищило 10,4 млрд дол США.

За Базелем II, якщо обсяг операцій в іноземній валюті є незначним (якщо валова валютна позиція не перевищує 100 % від капіталу третього рівня і при цьому чиста валютна позиція не перевищує 2 % від цього капіталу), то банк може взагалі не виділяти капітал на покриття валютного ризику.

У процесі оцінки валютного ризику Базель виділяє два етапи:

Перший етап оцінки – визначення позиції банку в окремій валюті та в золоті (згідно з класифікацією банківського комітету золото належить до валют, тоді як інші банківські метали – до товарів). Для цього банк повинен визначити суму всіх своїх спот – позицій у цій валюті, форвард – позицій, гарантій, захеджованих не нарахованих процентів та дельта – еквівалента портфеля валютних опціонів. Від отриманої величини слід відняти структурну валютну позицію в цій валюті, якщо банк її веде. Структурну валютну позицію Базель трактує як довгу позицію, що утримується з метою хеджування значення адекватності регулятивного капіталу. На першому етапі чиста довга чи коротка позиція банку має бути перерахована в еквівалент у національній валюті з використанням поточного курсу на дату розрахунку.

На другому етапі оцінки банку потрібно врахувати ефекти диверсифікації і концентрації валютного ризику. Для цього використовується метод «короткої руки», сутність якого полягає в наступному:

– банк групує еквіваленти позицій окремих валют залежно від знака у дві групи – довгі («+») та короткі («–») і визначає суму за кожною групою;

– із двох сум для подальшого розрахунку беруть більшу за модульним значенням; Менша за модульним значенням позиція в подальших розрахунках ігнорується;

– до отриманої величини додають модульні значення еквівалента позиції в золоті; отримане значення і є величиною валютного ризику.

Але більшість вітчизняних банків у процесі оцінки валютного ризику використовують не метод «короткої руки», а метод VaR (Value–at–Risk) (цей метод також використовувається для оцінки фондового ризику). VaR - метод дозволяє розрахувати з певною ймовірністю потенційні максимальні збитки за відкритими валютними позиціями.

Оцінка валютного ризику за методом VaR включає чотири етапи:

1. Визначення розміру відкритої позиції, що піддається ризику, за кожною іноземною валютою. Для збільшення ефективності методу валютні позиції рекомендується перераховувати в національну валюту не за офіційними курсами, а за ринковими.

2. Визначення мінливості (волатильності) валютних курсів:

(1)

де Курсⁱ_t – значення курсу i–ої валюти в t вимірі;

Курсⁱ_t–1 – значення курсу i–ої валюти в t–1 вимірі;

T – загальне число вимірів логарифмів темпів росту курсів;

i- індекс, що позначає валюту;

n – число валют;

З метою наближення вибіркової сукупності до нормального закону розподілу кількість спостережень (Т) рекомендується брати не менш ніж 90 діб.

3. Знаходиться середньоквадратичне відхилення темпів зміни курсу від середнього рівня .

4. З певною ймовірністю розраховуються максимальні збитки за відкритими валютними позиціями за формулою:

VaR=P*K*s

(2)

де VaR – потенційні максимальні можливі збитки (одноденні);

P – обсяг відкритої позиції;

K – коефіцієнт (квантиль), який відповідає обраному рівню впевненості (наприклад, для довірчого інтервалу в 95 та 99 % відповідні квантилі дорівнюватимуть 1,65 і 2, 33 середньоквадратичні відхилення);

s – стандартне відхилення зміни вартості позиції.

Одним з інструментів управління валютним ризиком в умовах фінансової кризи є встановлення VaR – лімітів на відкриті валютні позиції:

(3)

де L – ліміт на відкриту позицію за j – валютою;

– можливі збитки за операції з j – валютою;

T – період, протягом якого позиція перебуває під ризиком;

– показник ринкового ризику за j – валютою, який визначається на основі оцінки прогнозу волатильності курсу та помилки відповідного прогнозу:

(4)

де – значення показник ринкового ризику за j – валютою на дату t+1;

– прогнозне значення волатильності курсу j – валюти;

К – квантиль нормального розподілу, який відповідає обраному рівню впевненості;

– оцінка стандартного відхилення помилок прогнозу волатильності курсу j – валюти.