Концаренко К. К.

Харківський торговельно- економічний інститут

Фінансування підприємств реального сектору економіки: шляхи вдосконалення 

 

У зв'язку з погіршенням ефективності економічної діяльності підприємств, уповільненням ділової активності в реальному секторі економіки України постає потреба в удосконаленні економіко-правового середовища господа­рювання з метою досягнення належного рівня безпеки суб'єктів основних видів економічної діяльності та нівелювання фінансово-економічних ризиків. Особливо важливим є зміцнення фінансової безпеки економічних суб'єктів реального сектору, що сприяє підвищенню фінансової стійкості підприємств, формуванню ними резервних і страхових фондів, розвиткові фінансово-кре­дитного сектору. Належний рівень фінансового забезпечення стратегічних підприємств відіграє помітну роль у системі безпеки національної економіки: завдяки йому можливе реальне економічне зростання, зміцнення фінансового потенціалу, наповнення бюджетів, розвиток фінансових відносин на різних рівнях системної ієрархії управління.

Концептуальні засади вдосконалення механізмів фінансового забезпе­чення діяльності підприємств у контексті безпеки держави знайшли відобра­ження в працях О. Барановського, О. Власюка, Н. Дацій, М. Мельник [1] та ін.

Проте внаслідок ускладнення фінансових відносин під впливом світової фінансово-економічної кризи постає потреба в розробці й застосуванні діє­вих заходів для поліпшення фінансового забезпечення підприємств реального сектору, зокрема силами фінансово-кредитного сектору [2].

Сучасний період соціально-економічного розвитку України характеризу­ється істотним зменшенням можливостей фінансування розвитку підприємств за рахунок власних коштів суб'єктів господарювання, що зумовлене рядом чинників. Обмеженістю власного капіталу, прибутку, який зали­шається в розпорядженні підприємств. Так, за підсумками господарювання у 2011 р. фінансовий результат підприємств України від звичайної діяльності до оподаткування становив у промисловості 64,6 млрд грн, а в сільському господарстві — 14,7 млрд грн. Відповідно, частка підприємств, котрі зазна­ли збитків, у їхній загальній кількості дорівнювала в промисловості 40,8 %, у сільському господарстві — 14,9 % [3].

Свідченням обмеженості власних ресурсів суб'єктів господарювання, що могли б спрямовуватися на розвиток, є також низька рентабельність фінансово-господарської діяльності підприємств. Рентабельність операційної діяльності підприємств за видами економічної діяльності у 2011 р. становила 5,8 % (дані наведено без урахування результатів діяльності банків і бюджет­них установ та зміни підприємствами основного виду економічної діяльності у 2011 p.). У т. ч. промисловості — 4,8 %, сільського господарства, мисливства, лісового господарства — 23,2 % [3].

Обмеженими є можливості фінансування діяльності підприємств за раху­нок амортизаційних відрахувань, оскільки для більшої частини основних засо­бів підприємств, що були придбані до 1 січня 2004 p., застосовуються нижчі норми амортизації, до того ж інститут амортизації часто використовується суб'єктами господарювання тільки для нарахування, а не реального фінан­сування витрат на оновлення основних засобів. І це при тому, що рівень їх зношеності в сільському господарстві становить 41,1 %; у промисловості — 53,3 %; у будівельній галузі — 41,8 %; у сфері транспорту та зв'язку — 51,4 %, а середньорічні коефіцієнти їх оновлення — лише 5—6, 3—4, 7—9 та 1—2 % відповідно [4].

Зважаючи на теперішній стан фінансового забезпечення функціонуван­ня й розвитку підприємств реального сектору національної економіки, існує об'єктивна потреба в удосконаленні державної політики щодо збільшення можливостей фінансування розвитку підприємств за рахунок фінансових ресурсів інституцій фінансово-кредитного сектору шляхом:

1)поліпшення структури кредитів, що надаються комерційними банками підприємствам, через запровадження пільгових умов для комерційних банків, які кредитують інноваційно-інвестиційні проекти підприємств реального сек­тору економіки;

2)підвищення доступності фінансових ресурсів для підприємств регіону завдяки використанню альтернативних схем фінансування (лізингу, факто­рингу й форфейтингу). Для цього потрібно вдосконалити законодавство, що регулює лізингові й факторингові операції, передусім для того, щоб стимулю­вати банки вкладати кошти в статутні фонди лізингових і факторингових ком­паній шляхом звільнення від оподаткування частини прибутку, котра спря­мовується на придбання акцій цих компаній; створення системи пільгового довгострокового рефінансування Національним банком України банківських установ, які активно займаються довгостроковими лізинговими операціями;

3)підвищення інвестиційної привабливості територій регіону через роз­робку регіональних стратегій залучення інвестицій у межах програм соціально- економічного розвитку. При цьому важливе місце має відводитись активізації діяльності регіональної й місцевої влади в напрямі розробки інвестиційних карт, удосконалення інституційного середовища акумулювання інвестицій і координації процесів розвитку підприємств промисловості разом зі створен­ням інвестиційних та індустріальних парків;

4)активізації інвестиційної діяльності шляхом спрямування ресурсів дер­жави на пріоритетні напрями розвитку економіки з метою створення нових робочих місць і піднесення регіонів.

Література:

1. Барановський О. І. Фінансова безпека : монографія / О. І. Барановський ; Інт екон. про­гнозування. — К. : Фенікс, 1999. — 338 с.; Мельник М. І. Інвестиційний клімат регіону: теоретичні та прикладні засади дослідження : монографія / М. І. Мельник. — JI. : ІРД НАН України, 2005. — С. 172-236.

2. Власюк О. С. Економічна безпека України в умовах ринкових трансформацій та антикризового регулювання / О. С. Власюк. — К. : ДННУ "Академія фін. управління", 2011. — 474 с.

3. Офіційний веб-сайт Державної служби статистики України [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://www.ukrstat.gov.ua/

4.  Складено за даними Бюлетеня Національного банку України за 2009—2011 pp. [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://www.bank.gov.ua/control/uk/publish/category/