Економічні науки/4. Інвестиційна діяльність і фондові ринки

К.е.н. Тарханова Н.О.

Донбаська національна академія будівництва і архітектурі

Пошук оптимальної моделі соціального інвестування в Україні

Постановка проблеми. Сучасна фінансово-економічна криза з усією очевидністю показала, що складена в Україні за попередні роки система соціальних гарантій недостатня для надання необхідного набору соціальних послуг населенню, а існуючі в даний час механізми соціального захисту багато в чому неефективні. Вони включають в себе елементи радянської компенсаційної системи та західної соціально-ринкової моделі. В цих умовах все більш значення набуває формування національної моделі соціального інвестування.

Основний матеріал дослідження. Ретроспективний аналіз бізнесу в зарубіжних країнах свідчить, що він пройшов шлях від традиційної благодійності до стратегічної благодійності і далі до інвестицій в соціальну сферу.

Традиційна благодійність розуміється як передача грошових і будь-яких інших ресурсів від доброчинця до одержувача на безоплатній або пільговій основі з метою вирішення суспільно значущих завдань. Доброчинець не ставить за мету витяг власної користі або досягнення власних цілей в будь-якій формі. У разі стратегічної благодійності він уже робить спробу пов'язати благодійну діяльність з власними стратегічними цілями. Концепція соціального інвестування виникла як альтернатива концепціям традиційної та стратегічної благодійності. Інвестиції в соціальну сферу увазі проведення цілеспрямованої довгострокової політики компанії в місцевих спільнотах, спрямованої на вирішення суспільно значущих завдань, що передбачає взаємне вкладення ресурсів і приносить взаємні вигоди всім учасникам процесу.

З поняттям «соціальних інвестицій» тісно пов'язане поняття «соціальної відповідальності бізнесу» або корпоративної соціальної відповідальності. Під корпоративної соціальної відповідальністю в сучасній економічній науці розуміється система відповідальності бізнесу перед суспільством, яка полягає в компенсації або мінімізації шкоди суспільству та навколишньому середовищу в результаті діяльності бізнес-структур, в підвищенні суспільного добробуту, а також у вкладеннях капіталу в соціальний розвиток суспільства. У цьому сенсі соціальні інвестиції можуть вважатися складовими системи корпоративної соціальної відповідальності.

Різниця між поняттями соціальної відповідальності та соціального інвестування полягає в тому, що система соціальної відповідальності виходить, насамперед, з морально-етичних критеріїв оцінки, які полягають в тому, що бізнес апріорі повинен компенсувати витрати суспільного розвитку, у той час як в основі поняття соціального інвестування лежать принципи економічної та фінансової доцільності розвитку бізнес-структур.

Таким чином, фактично можна говорити про два аспекти одного й того ж явища. При цьому необхідно також враховувати, що оцінка ефективності соціального інвестування, а також його правова регламентація можлива саме з позиції соціальної відповідальності, яка передбачає наявність стандартів соціальної відповідальності, які є відправними точками при плануванні соціальної діяльності.

В даний час в зарубіжній економічній літературі виділяються два основних напрямки соціального інвестування. Це соціально відповідальне інвестування та соціальне інвестування.

Соціально відповідальне інвестування представляє собою інвестиційний процес, який враховує соціальні та екологічні наслідки вкладень (як позитивні, так і негативні) в контексті суворого фінансового аналізу. В даний час саме такий підхід до соціального інвестування переважає в країнах Західної Європи та Північної Америки. Під соціально відповідальним інвестуванням розуміють підтримку фізичними та інституційними інвесторами тих компаній, які не тільки мають непогані показники рентабельності, але і відрізняються соціально відповідальним поведінкою в таких питаннях як охорона навколишнього середовища, розвиток території діяльності корпорації, відмова від виробництва товарів, негативно впливають на здоров'я населення. Таким чином, соціально відповідальне інвестування можна визначити як процес спільного інвестування діяльності корпорації з боку самої компанії, з одного боку, і зовнішнього інвестора, з іншого, реалізований, як правило, за участю соціальних посередників.

Під соціальним інвестуванням розуміється процес здійснення компанією обраної їй стратегії соціальної відповідальності перед суспільством, що проводиться на основі використання соціальних інвестицій в інтересах зацікавлених сторін, а також місцевого співтовариства в регіоні діяльності компанії.

У світі існує декілька моделей соціального інвестування, кожна з яких відтворює суспільно-економічний уклад тієї чи іншої країни. Для формування оптимальної моделі соціального інвестування в українських умовах цікаво буде розглянути особливості та специфіку соціального інвестування інших країн із багатими історичними соціально-трудовими традиціями. Для американської моделі характерне максимальна свобода суб'єктів господарювання, багато сфер суспільства залишається саморегульованими. Усі ініціативи у сфері соціального інвестування є для корпорацій добровільними за природою. На відміну від США, європейська модель (континентальна) соціального інвестування регулюється нормами, стандартами та законами відповідних держав. Європейці взагалі не дуже довіряють приватному сектору, саме цим пояснюється більш високий рівень уваги до бізнесу з боку громадськості. Благодійність у Європі не така популярна, як у США та пояснюється високим загальним рівнем податкового тягаря, що суттєво перевищує американський. Як наслідок, європейські компанії беруть участь у філантропічних акціях винятково через юридично закріплені механізми. У багатьох країнах Європи законодавчо закріплено обов'язкове медичне страхування та охорона здоров’я працівників, пенсійне регулювання та ряд інших соціально значущих питань.

У Франції існує закон, який зобов'язує компанії звітувати про виконання програм соціальної відповідальності та охорону навколишнього середовища. У Німеччині в обмін на пожертвування видається спеціальний сертифікат, що дозволяє зменшити базу оподаткування у розмірі пожертвуваної суми. Британська модель соціального інвестування поєднує у собі елементи американської та континентальної моделей. Загальною рисою цієї моделі є активна підтримка бізнесу з боку держави та добре розроблена система заходів соціального забезпечення та охорони здоров’я.

Дослідження показало, що в Україні не використовується ряд практик, які вже стали традиційними на Заході: урахування культурної специфіки споживача, використання системи соціального маркування продукції, зворотній зв’язок зі споживачами, надання інформації про якість і безпеку продукції, застосування принципів оцінки життєвого циклу продукту, моніторинг впливу на довкілля, уникнення використання генетично модифікованих продуктів.

В Україні ще не сформувалася національна модель соціального інвестування. Соціальне інвестування в Україні розвивається стихійно. Не існує чітко виписаних державних чи виважених корпоративних рішень для його впровадження, у більшості випадків не визначені ті напрямки соціалізації бізнесу, які можуть забезпечити максимальну віддачу. Соціальне інвестування ще не стало частиною корпоративного управління і менеджменту компаній; не застосовуються аудит соціального інвестування; поза увагою українського бізнесу поки що залишається практика соціально відповідального інвестування, поліпшення освітніх можливостей працівників, захисту права громадян на здоров’я та безпеку, захисту та збереження культурних цінностей. У теперішній час соціальне інвестування в Україні перебуває у стадії розвитку, тому міжнародний досвід слід широко вивчати та впроваджувати з урахуванням національної специфіки. На вибір форм соціального інвестування впливають різноманітні фактори: соціально-економічний стан країни; наявність історичної та культурної спадщини, досвіду соціалізації бізнесу; менталітет населення, регіональні та місцеві особливості соціального розвитку, моральні переконання представників бізнесу; тиск з боку громадськості; державні вимоги; прибутковість бізнесу. Детальне вивчення показує, що не дивлячись на однакові принципи Глобального договору, міжнародні стандарти, спеціальні рекомендації та досвід інших країн, соціальне інвестування бізнесу в різних країнах має певну специфіку.

За джерелами регулювання, практикою український варіант соціального інвестування має бути сумішшю британської моделі (добровільне ініціювання) та континентальної схеми (бажання підприємств отримати від держави чіткі законодавчі рамки соціального інвестування).

Висновки. Формування оптимальної моделі соціального інвестування повинно здійснюватись за активної підтримки держави. Необхідно чітко розмежувати сфери соціальної відповідальності держави і бізнесу. Одним із заходів, що зміг би істотно вплинути на кількісні параметри соціального інвестування в Україні, є розробка та прийняття чіткої законодавчої бази, яка створювала б правові рамки соціально відповідальної поведінки та була націленою на його оптимізацію. В умовах глобалізації держави і компанії стикаються з усе новими і новими викликами. Необхідна постійна робота міжнародних організацій, компаній, громадських організацій, науковців над удосконаленням національних моделей соціального інвестування.

Література:

1. Веревочкина А.А. Социальные инвестиции корпораций: о механизмах возвратности // Российский экономический журнал. - 2010. - N 2. - С. 111-112.

2. Дементьева А.Г. Корпоративная социальная ответственность // Маркетинг. - 2009. - N 4. - С. 3-12.

3. Зінченко А.Г., Саприкіна М.А. Корпоративна соціальна відповідальність 2005-2010: стан та перспективи розвитку. – К.: Вид-во «Фарбований лист», 2010 – 56с.