Економічні
науки / 6. Маркетинг і менеджмент
К.е.н., професор Кривов’язюк І.В.
Луцький національний технічний
університет, Україна
Траєкторії
агресивного антикризового управління промисловими підприємствами
Деформації ринкової економіки в Україні істотно змінили
умови діяльності промислових
підприємств: форми і методи державного регулювання стали активізаторами таких
негативних явищ як “тіньова економіка”, монополізація виробництва та
перерозподіл власності, посилився вплив зовнішнього середовища, основною
властивістю якого є невизначеність і ризикованість діяльності, підвищився
рівень відповідальності керівників за самостійно прийняті управлінські рішення.
Стан сучасного промислового комплексу України нині відзначений низкою
загрозливих тенденцій: падінням ділової активності, втратою фінансової
стабільності, погіршенням результативності роботи, зниженням потенціалу та
конкурентоспроможності, загостренням кризового стану.
Впродовж періоду виникнення кризових ситуацій підприємствами
використовувалось антикризове управління. Проте конкретних результатів таке
управління так і не дало. Пов’язане це з тим, що останнє розглядалось менеджерами
підприємств як статичний процес, що дає конкретний результат на даний момент
часу. А будь-яке досліджуване явище характеризує й динамізм, його повсякчасна
зміна. За таких обставин доцільним є використання агресивного антикризового
управління.
Агресивний менеджмент антикризових ситуацій –
процес антикризового управління, спрямований не на підтримку позицій на ринку,
а на завоювання нових, де конкуренти отримали від кризи найбільшої шкоди.
Процес
агресивного антикризового управління – це сукупність послідовних дій, в
результаті яких підприємство не лише виходить з кризового стану, а й займає
суттєво краще положення на ринку порівняно з конкурентами.
Головна мета
агресивного антикризового управління – вироблення ризикових управлiнських рiшень, що дозволили б
досягти поставлених результатiв господарювання
незалежно від понесених затрат. Навчитись не протидіяти кризовим явищам, а використовувати
їх для свого ж блага: обирати найсильнішу сторону підприємства, виявлену
завдяки проведеній діагностиці та саме в цьому напрямку завдавати шкоди
конкурентам або обійти їх ринок.
Траєкторія антикризового управління – шлях, за яким рухається управління,
надаючи можливість підприємству, що потрапило у кризовий стан, створювати нові
й нові передумови зростання його ефективності. Траєкторія антикризового
управління як шлях розвитку ефективності підприємства тісно переплітається з
поняттями “стратегічне
управління”, “стратегія”.
Траєкторія антикризового управління є чіткою інтерпретацією
співвідношення динаміки результатів (прибутку), отриманих від здійснення
антикризових заходів до динаміки витрат, які понесені на реалізацію програми
антикризових заходів.
По відношенню до поняття “агресивне
антикризове управління” траєкторія
антикризового управління має безпосереднє відношення, адже таке управління
спрямоване на досягнення кінцевої мети за будь-яких понесених витрат, отже може
мати як високу, так й низьку ефективність.
Саме тому доцільним є виділити 5 основних типів траєкторій антикризового
управління:
1. Траєкторія “швидкого злету і надмірних витрат”.
Промислове підприємство, що потрапило в кризу, здійснюючи агресивне
антикризове управління використовує мінімум управлінських затрат для досягнення
цілей та підвищення прибутковості. Проте, з часом такі затрати зростають,
знижуючи ефективність антикризового управління.
2. Траєкторія “швидкого злету і зростання
ефективності”.
Промислове підприємство, що потрапило в кризу, здійснюючи агресивне
антикризове управління використовує мінімум управлінських затрат для досягнення
цілей та підвищення прибутковості. З часом такі затрати скорочуються,
підвищуючи ефективність антикризового управління.
3. Траєкторія “повільного злету і надмірних
витрат”.
Промислове підприємство, що потрапило в кризу, здійснюючи агресивне
антикризове управління використовує максимум управлінських затрат для
досягнення цілей та підвищення прибутковості. Проте, з часом такі затрати
зростають, значно знижуючи ефективність антикризового управління.
4. Траєкторія “повільного злету і зростання
ефективності”.
Промислове підприємство, що потрапило в кризу, здійснюючи агресивне
антикризове управління використовує максимум управлінських затрат для
досягнення цілей та підвищення прибутковості. З часом такі затрати скорочуються,
значно підвищуючи ефективність антикризового управління.
5. Траєкторія “реактивного успіху”.
Підприємство досягає успіху без додаткових для виходу з кризи затрат. Це
обумовлюється новою якістю, що отримана раніше, але не була актуальною, зростанням
іміджу підприємства та, як наслідок, зростанням вартості цінних паперів
компанії на фондовому ринку.
За сучасних форм ведення господарства, підприємствам з метою зменшення
ступеня ризику, підвищення конкурентоспроможності, стабільності слід постійно
мати зведену картину результатів усіх видів діяльності, що є можливим лише
після проведення їх комплексної економічної діагностики. Така інформація є
базою для прийняття ефективних управлінських рішень та розробки як стратегій антикризового
управління (які виступають основою траєкторії антикризового управління), так і
програм антикризових заходів, як основних інструментів забезпечення досягнення довгострокових
цілей та завдань підприємства, курсу дій і розподілу ресурсів, необхідних для
досягнення поставлених цілей.