К.е.н. Філіппова В.Д.

докторант кафедри управління освітою Національної академії державного управління при Президентові України, м.Київ

Державне управління регіональною освітньою системою

Модернізація освітньої діяльності сьогодні здійснюється на державному, регіональному і місцевому рівнях. Регіональна система характеризується певним ступенем унікальності, що виражається системою факторів і умов, властивих саме для даної території. Одним з основних компонентів регіональної системи в цілому є регіональна система освіти (РСО).

В умовах сьогодення розвиток РСО може бути охарактеризований через: збільшення кількості різноманітних освітніх установ, що використовують різні освітні програми або їх поєднання; рівень задоволення потреби різних верств населення в освітніх послугах; високу якість освітніх послуг. Управління розвитком РСО визначається здатністю: створювати умови для розвитку системи; забезпечувати інноваційну діяльність освітніх закладів, координацію та експертизу їх діяльності; створювати механізми відбору та оцінки нововведень для широкого розповсюдження; надавати широкі можливості підвищення кваліфікації, обміну досвідом та отримання науково-консультативних послуг для всіх бажаючих; забезпечувати прогнозування результатів розвитку системи освіти [1].

Управлінням РСО повинні реалізовуватися наступні функції:

стимулююча – сприяння розкриттю потенційних можливостей розвитку людини, мотивація педагогів на професійно-особистісні досягнення в освоєнні, створенні та реалізації інновацій;

стабілізуюча – упорядкування та стабілізація всіх процесів, що відбуваються в освітніх установах регіону та забезпечення їх загальної спрямованості на підвищення якості освіти в руслі реалізації педагогічних нововведень;

експертна, що припускає експертизу, відбір і фіксацію такого змісту, засобів і методів управлінської діяльності, які є ефективними для досягнення запланованих результатів;

прогностична, яка забезпечує поєднання перспективного прогнозування і поточного планування, узгодженість прогнозів і планів на всіх рівнях управління;

прагматична – вибір і прийняття управлінських рішень, які забезпечать досягнення гарантованого результату за допомогою раціонального використання ресурсів інноваційного потенціалу регіональної освітньої системи [2].

Однак, ці функції можуть бути здійснені тільки при використанні оптимальних методів управління РСО.

У сучасних умовах розвитку РСО ми вбачаємо доцільність у: створенні та використанні мережних організаційних структур; створення моніторингової системи відстеження якості освітньої діяльності на рівні територій та освітніх установ; створенні сучасного інформаційного середовища в системі загальної освіти; формуванні кластерів освітніх інновацій; впровадженні форм і методів державно-приватного партнерства [3].

Державно-приватне партнерство (ДПП), на нашу думку, є одним з найперспективніших векторів державного управління РСО. В якості основних типів механізмів ДПП в освіті ми визначаємо фінансові, організаційно-адміністративні й правові механізми державно-приватних партнерств. Важливу роль у вирішенні соціально-економічних завдань, що стоять перед сферою освіти, відіграє ефективний розвиток організаційно-адміністративних механізмів ДПП, до яких віднесені інститути громадської участі, технопаркові структури, інші інститути інноваційної інфраструктури.

В умовах динамічних процесів модернізації системи національної освіти успішний розвиток державно-приватних партнерств у цій сфері значною мірою визначається вдосконаленням правових механізмів.

Отже, на сьогодні проблеми державного управління у сфері освіти на регіональному рівні пов’язані, насамперед, з її соціально-економічними і організаційно-технічними аспектами. Соціально-економічний аспект відображає особливості політичних, правових, економічних, соціальних та інших форм суспільних відносин, тобто такі питання управління, які пов’язані із зовнішнім середовищем – регіональною інфраструктурою ринку; організаційно-технічний – вплив внутрішнього середовища на організацію та технологію процесів просування освітніх послуг [2, 3].

З метою формування грамотного державного управління, ефективної економічної політики, підвищення інноваційної активності, конкурентоспроможності регіону представляється доцільним створення умов для ефективної взаємодії держави і приватного бізнесу. Система державного управління РСО повинна видозмінюватися з урахуванням наступності та послідовності. Важливою відмінною рисою є те, що при цьому типі взаємодій держава в особі своїх розпорядчих органів не реалізує владні повноваження, а виступає для представників бізнесу партнером заради досягнення суспільно значущих цілей.

У процесі вдосконалення державного управління РСО необхідно вирішити низку проблем, а саме: реалізацію принципів системності та ефективності в управлінні освітою на всіх рівнях – державному, регіональному, місцевому; дослідження сучасних підходів до інноваційних механізмів, поліпшення організації освітнього процесу; реалізацію принципів комплексності та інтегрованості при проведенні інформатизації освіти.

Література:

1. Новиков Д.А. Модели и механизмы управления развитием региональных образовательных систем (концептуальные положения). – М., 2001. – С. 8.

2. Государственно-частное партнерство в образовании : сборник / науч. ред. О.П. Молчанова, А.Л. Лившиц. – М. : КДУ, 2009. – С. 11–13.

3. Балашов Е.Б., Наумов Е.А. О корпоративных моделях государственно-частного партнерства в сфере науки и инновационной деятельности // Государственно-частное партнерство в инновационных системах / под ред. Сильвестрова С.Н. – М., 2008. – С. 47–49.