История/3. История науки и техники

Олійник О.А.

Одеський національний політехнічний університет, Україна

Механічні методи боротьби з шкідливими комахами в кінці ХІХ ст. на півдні Російської імперії

В ХІХ ст. південь Російської імперії був житницею Європи. Сприятливі кліматичні умови, пом’якшення соціально-економічної та політичної ситуації в другій половині ХІХ ст. сприяли розвитку сільського господарства країни. Але в цей період на долю хліборобів випали тяжкі випробування у вигляді нашестя різноманітних шкідників, що були завезенні до країни через морські шляхи, разом з сіменами нових сортів зернових, картоплі та інших культур. Проблема шкідників стала настільки значною, що уряд на законодавчому рівні спробував вжити екстрених меж.

Боротьба з цими ворогами сільського господарства лягла головним чином на Міністерство державного майна та земських установах.
Земським зборам, за законом 1868 р., надано право обкладати сільське населення натуральною повинністю по винищенню шкідливих тварин, з обкладанням не виконуючих цієї повинності грошовим збором. Цим правом земські збори в різній мірі скористалися для боротьби з шкідливими тваринами, хоча і не завжди успішно.

Більш успішно діє Міністерство державного майна, частково вживаючи загальні заходи юридичного характеру, частково діючи за допомогою розповсюдження належних відомостей між сільськими господарями про найбільш доцільні засоби для боротьби.

Хлібний жук (Anisoplia austriaca), інакше званий "Кузька", разом із хлібним пилильщиком (Cephus pygmaeus), длінновусиком (Darcadion pigrum) і Гессенської мухою (Cecydomia destructor) заподіював величезну шкоду сільським господарям головним чином губерній Катеринославської, Херсонської, Таврійської, в Донської області і в південних повітах Харківської, Полтавської і Київської губерній. З урахуванням цього урядом і земськими зборами приймались різні заходи проти заподіюваного зла, причому ці заходи, головним чином, були спрямовані проти хлібного жука, який заподіює найбільшу шкоду, адже кормом для цих комах є пилок, зав’язь та ще мяке зерно хлібів. [3., c. 244-248]

11 травня 1879 було Височайше затверджено наступне положення Комітету Міністрів щодо винищення хлібного жука, що мало значення тимчасового заходу, строком на два роки, для губерній: Бессарабської, Катеринославської, Полтавської, Таврійської, Харківської та Херсонської. Повинність з винищування жука оголошена обов'язковою, причому до натурального виконання її були залучені особи податкових станів, не виключаючи жінок і дітей: у розмірі семи верст - безкоштовно, в більш ж віддалені відстані - за особливу винагороду за таксою, яка визначається місцевими земськими управами, з твердження губернської земської управи. Кожна зміна робітників повинна була затримуватись не більше трьох днів. Збирання та знищення жучків допускається всякими способами, але зганяти їх мотузками суворо заборонялось.[ 1., с. 115-120.]

Необхідно сказати, що в боротьбі з хлібним жучком сільські господарі удавалися головним чином до наступних засобів: 1) згін жуків канатом, 2) збір руками, 3) збір жучколовними снарядами і машинами. Цими заходами досягалась мета, але в незначній мірі.

Серед різноманітних засобів, запропонованих для боротьби з хлібним жуком, ні на одне не приходилось скільки очікувань та надій, як на метод збирання жуків машинами. Варто згадати скільки жуколовних снарядів було винайдено в другій половині ХІХ ст. і які значні суми були витрачені на них.

Так, в комісії, створенній при Одеській земській управі, для розробки питання про шкідливих для землеробства комах, було представлено кілька десятків типів жуколовок.

В вересні 1878 року при управі було створена спеціальна підкомісія для розглядання проектів машин жуколовок. За 1878 рік було розглянуто 7 проектів, а за 1879-1880 роки – 17. [ 2., с. 3-4.]

Так, восени 1878 р. Харківські земські збори запропонували асигнувати 100 тис. карбованців, а Катеринославські – 400 тис. на придбання жуколовок. І , хоча, управи не використали на повну цю пропозицію, але вже весною 1879 року названими земствами було виготовлено машин більш ніж на 100 тис.

В березні 1881 року в Одесі проходив з’їзд по обговоренню засобів винищення хлібного жука. На цьому з’їзді Валеріан Миколайович Лігін виступив з різкою критикою механічних методів боротьби з шкідливими комахами. На початку свого виступу Лігін поставив питання: чи взагалі можливо використовувати машини в цих цілях.

Спираючись на основи механіки, автор аналізує сам принцип існування машин та механізмів, вказує на можливості та обмеження діяльності машин. Машини виконують свою роботу та є ефективними при певних умовах: рух у заданому напрямку, з певною швидкістю на зазначеному шляху, їх праця є однотипною і при порушенні первинно заданих умов втрачає усілякий сенс.

Головною метою жуколовних машин є винищення певного типу комах, тому слід добре вивчити ентомологічні данні стосовно поведінки та життєвого циклу кожного з видів. Наводячи данні щодо особливостей хлібного жука В.М. Лігін робить висновок, що не можливо зробити механізм, який би задовольняв вимогам для знищення цих комах. Хоча, в Сполучених Штатах Америки досить ефективно використовують схожі механізми для боротьби з сараною, але під час використання снарядів комахи знаходяться в безкрилій стадії. [ 2., с. 7-13.]

Тож, Лігін рекомендував відмовитись від жуколовних машин, але не відкидав можливості використання механізмів для механічного вилучення та знищення лялечок комах з землі.

Через кілька років, після ретельних досліджень урядом було запропоновано цілий комплекс культурних заходів, направлених на зміну сільськогосподарських традицій. Так вдалось змінити посівні традиції, через що було порушено життєвий цикл хлібного жука, а його популяція завдяки превентивним мірам перестала загрожувати врожайності зернових.

Література:

1.Антонович А.Я. Курс государственного благоустройства (полицейского права). Часть 1. - Киев, 1890. – 410 с.

2. Лигин В.Н. О машинах для собирания хлебного жука. – Одесса, 1881. – 14 с.

3.Пономарев Н.В. Исторический обзор правительственных мероприятий к развитию сельского хозяйства в России от начала государства до настоящего времени. – С.-Пб.: Тип. В. Киршбаума, 1888. - 435 c.