Педагогічні науки/ 2.Проблеми підготовки спеціалістів

К.п.н. Бондар Л.В.

Національний технічний університет України «Київський політехнічний інститут»

Професійна іншомовна підготовка майбутніх інженерів до міжкультурної комунікації

Метою іншомовної підготовки майбутнього інженера є набуття ним комунікативної здатності вирішувати професійно спрямовані завдання у процесі міжкультурного спілкування, де під здатністю розуміють сукупність знань, умінь і навичок, які дозволяють майбутньому фахівцю технічної галузі реалізовувати їх для досягнення цілей комунікації, та містить такі компоненти: мовленнєву, лінгвістичну, соціокультурну, прагматичну та дискурсивну компетентності, кожна з яких має свої особливості, пов’язані з професійною діяльністю майбутнього інженера [4]. Зазначені вище компетентності реалізуються за допомогою навчально-стратегічної компетентності.

Мовленнєва компетентність – володіння способами формування і формулювання думок за допомогою мови, яка забезпечує можливість організувати і здійснити мовленнєву дію, при цьому комуніканти є носіями певних соціальних стосунків, що виникають у певних сферах спілкування та реалізуються у конкретних мовленнєвих ситуаціях [3], розуміючи під сферою спілкування взаємопов’язаний комплекс ситуацій і тем спілкування, обумовлених потребами студенів. Комунікативна професійно орієнтована ситуація відрізняється від комунікативної ситуації щоденного спілкування добором соціально обумовлених мовленнєвих реакцій особистості на відповідні обставини, предмети, об'єкти професійної діяльності та відношення між ними. Як і будь-яка система, професійно орієнтована комунікативна ситуація має свою структуру і може бути описана за вісьмома параметрами, представленими у типовій Програмі [ 4, с.11]: 1) місце і час, коли відбувається дія; 2) установи або організації, де відбувається дія; 3) дійові особи; 4) об'єкти навколишнього середовища; 5) події; 6) операції, що виконуються дійовими особами; 7) дискурс, що має місце у рамках ситуації; 8) канали комунікації. Семантична компетентність розглядає здатність студента усвідомлювати й контролювати організацію змісту, інтегрується у розвиток мовленнєвої комунікативної компетентності, оскільки питання змісту займає центральну позицію в комунікації. Внутрішньолексичні зв’язки, значення граматичних категорій, структур, такі логічні зв’язки як наслідковість, імплікативність тощо мають велике значення в розумінні та продукуванні дискурсу в іноземній мові професійного спрямування [4].

Лінгвістична компетентність є одним із компонентів змісту навчання іноземної мови професійного спрямування та розуміється як здатність студента практично користуватися мовною системою відповідно до норм конкретної мови і культури. Оволодіння мовним матеріалом складає основу формування мовної компетентності студента, компонентним складом якої є фонетична, граматична, лексична та семантична компетентності.

Беручи до уваги, що вимоги до вимови студентів технічних факультетів визначаються на основі принципу апроксимації, тобто наближення до правильної вимови, допускається деяке зниження якості вимови окремих звуків та інтонаційних моделей. Формування фонетичної компетентності зводиться, головним чином, до навчання вживання просодичних засобів, таких як мелодія, інтонація, ритм, дотримання усного поділу речень на ритмічні групи. Лексична компетентність студента розкривається у системі знань і здатності використовувати мовний словниковий запас у межах професійних тем спілкування [1]. На вибір лексичних елементів впливають академічні та професійні сфери та ситуації, в яких вони мають вживатися.

Відбір граматичних явищ для навчання іноземної мови професійного спрямування ґрунтується на дотриманні ситуативного (контекстуального) підходу, так як мовні функції, необхідні для виконання комунікативних завдань, визначаються контекстом, пов’язаним із навчанням та фаховим спрямуванням.

Одним із компонентів змісту навчання іноземної мови професійного спрямування є система знань про національно-культурні особливості та реалії країн, мова яких вивчається, що становить зміст соціокультурної компетентності. Соціокультурна компетентність – здатність розуміти поведінку людини, як її сприймали б члени заданого культурного шару, і поводитися так, щоб бути правильно зрозумілим представниками цільової культури. Зазначена вище компетентність означає розуміння всіх аспектів культури, але особливо – соціальної культури, цінностей і традицій народу. Під час навчання іноземної мови професійного спрямування формування соціокультурної компетентності передбачає ознайомлення з тими соціокультурними фактами, які мають пряме та опосередковане відношення до професійних цілей майбутніх інженерів: а) соціо-економічно-історичні факти, які відображають культурний контекст у широкому розумінні, з яким буде пов’язана майбутня професійна діяльність (наприклад, у Франції в індустріальному секторі централізація та децентралізація управління); б) антропологічні факти, «невидимі очевидності», які включають поняття концепції часу, простору, ієрархії, влади, навколишнього оточення, експліцитності та імпліцитності у спілкуванні; в) культура підприємств, заводів, фірм. Таким чином, соціокультурна компетентність сприяє розвитку вмінь, характерних для поведінки в різних культурних і професійних ситуаціях, та реагування на них. Прагматична компетентність – володіння мовою з точки зору її користувача, тобто вибір, який він здійснює у процесі використання мови у соціальній взаємодії, а також вплив того, що висловлено, на інших учасників акту комунікації [4 ].

Прагматична компетентність припускає використання мовцем мовних і паралінгвістичних засобів, що є адекватними ситуації і середовищу спілкування, серед яких виділяють: а) зовнішні вияви почуттів та емоцій: міміка – рух м’язів обличчя, жестикулювання – рух окремих частин тіла, пантоміміка – моторика всього тіла (кінесика); б) дотик у ситуації спілкування: потиск руки, відтручання і т.д. (такесика); в) норми просторової та часової організації (проксеміка); г) акустичні характеристики якості голосу: тембр, висота, гучність, інтонація, фразові та и логічні наголоси (паралінгвістика); д) включення у мовлення пауз, сміху, кахикання та ін. (экстралінгвістика) [2].

Дискурсивна компетентність є здатністю студентів логічно об'єднувати речення з метою побудови зв'язних відрізків мовлення. Вона включає знання та вміння керувати мовленням у плані тематичної організації, зв'язності та логічної організації висловлювання, його стилю, реєстру, риторичної ефективності [1]. Дискурсивна компетентність тісно пов'язана з психолінгвістичними процесами породження мови.

Вищезгадані компетентності дають можливість окреслити також і склад стратегічної компетентності. Зміст стратегічної компетентності становлять знання про різні типи стратегій, а також навички і вміння їх використовувати для розв'язання комунікативних іншомовних професійно орієнтованих завдань у процесі навчання іноземної мови, розуміючи під стратегією один із способів одержання, збереження і використання інформації, необхідної для досягнення певної мети [1].

Література:

1.Загальноєвропейські Рекомендації з мовної освіти: вивчення, викладання,

оцінювання / Наук. ред. укр. вид. доктор пед. наук, проф. С. Ю. Ніколаєва. —

К.: Ленвіт, 2003. – 273 с.

2. Мощанская Е. Ю. Формирование умений невербального общения в ситуации иноязычного монологического высказывания (на примере ситуации презентации) : дис.… канд. пед. наук : 13.00.02 / Мощанская Елена Юрьевна. — Пермь, 2001. — 204с.

3. Ніколаєва С. Ю. Цілі навчання іноземних мов в аспекті компетентісного підходу // Іноземні мови. – К. : Ленвіт. – 2010. – № 2. – С. 11–17.

4. Програма з англійської мови для професійного спілкування / [ Г. Є. Бакаєва, О. А. Борисенко, І.І. Зуєнок та ін.]. – К.: Ленвіт, 2005. – 119 с.