Педагогические науки / 3.Методические основы воспитательного процесса

Галацин К. О.

Національний технічний університет України «КПІ», Україна

Реалізація методики формування комунікативної культури студентів у процесі позааудиторної роботи

Аналіз навчальних планів професійної підготовки студентів у вищих технічних навчальних закладах, аналіз позааудиторної виховної роботи зі студентами свідчить про те, що навчально-виховний процес у вищій технічній школі є важливим чинником формування комунікативної культури особистості студента. Однак, переважаючими у студентів вищих технічних навчальних закладів є середній і низький рівні сформованості комунікативої культури. Професійна підготовка майбутніх інженерів, а також організація й проведення позааудиторної роботи зорієнтовані переважно на засвоєння студентами комунікативних знань, тобто на формування когнітивного (пізнавального) компоненту комунікативної культури.

У ході дослідження нами встановлено, що майбутні інженери недостатньо володіють комунікативними уміннями, різними стилями й способами конструктивної міжособистісної взаємодії; визначено труднощі у формуванні комунікативної культури студентів, а також фактори, що позитивно впливають на ефективність її формування.

Узагальнюючи теоретичні засади досліджуваної проблеми, та враховуючи висновки, одержані в ході констатувального дослідження, з метою активізації формування комунікативнї культури студентів вищої технічної школи у процесі позааудиторної роботи ми розробили дослідно-експериментальну. Реалізація авторської програми спрямована на розв’язання таких завдань: 1) поглиблення знань студентів про спілкування, комунікативність, комунікативну культуру, психологію міжособистісної взаємодії для забезпечення належної їх теоретичної підготовки, необхідної для свідомого вибору адекватної поведінки у соціальній та міжособистісній взаємодії; 2) формування комунікативних умінь і навичок, які забезпечують можливість творчого й нестереотипного підходу до розв’язання різних професійних і життєвих проблем; 3) розвиток соціального інтелекту та соціальної фасилятивності; 4) розвиток рефлексивних і саморегулятивних комунікативних умінь, а також таких особистісних якостей і рис, як: толерантність, повага інших, упевненість у собі, емпатія, вміння слухати та ін.; усвідомлення комунікативної культури як особистісної цінності.

Комунікативна культура майбутнього інженера є складним, багатоаспектним та інтегративним утворенням, яке складається із взаємопов’язаних компонентів, а тому й потребує системного підходу (В.Андрущенко, С.Амеліна, І.Зязюн, В.Кремень, О.Каверіна, С.Гончаренко, Ю.Мальований) до її формування. Його значущість посилює той факт, що цей процес відбувається в рамках системи професійної підготовки майбутніх фахівців, тобто включається як підсистема у загальну систему фахової підготовки студентів у вищих технічних навчальних закладах. З огляду на це, реалізація дослідно-експериментальної програми грунтується насамперед на системному підході [1].

Формування комунікативної культури студентів зумовлене загальними закономірностями навчально-виховного процесу та змістом професійної підготовки студентів вищих технічних навчальних закладів. Ефективність реалізації цього завдання буде найвищою за умови побудови навчально-виховного процесу у вищому навчальному закладі на засадах компетентнісного підходу (Н.Бібік, В.Луговий, О.Овчарук, О.Пометун, О.Сухомлинська, А.Хуторський та ін.) [3].

Компетентнісний підхід в освіті тісно пов’язаний з особистісно орієнтованим (Ш.Амонашвілі, Г.Балл, І.Бех, Є.Бондаревська, О.Леонтьєв, В.Лутай, О.Пєхота, К.Роджерс, В.Семиченко, І.Якиманська) та діяльнісним підходами (К.Абульханова-Славська, Б.Ананьєв, Л.Божович, Л.Виготський, П.Гальперін, Г.Костюк, О.Леонтьєв, М.М’ясищєв, С.Рубінштейн) до організації навчально-виховного процесу, оскільки стосується особистості суб’єкта, може реалізуватися та бути перевіреним лише в процесі виконання конкретним студентом певного комплексу дій, а також покликаний подолати розрив між освітою та життям.

Оскільки формування комунікативної культури особистості передбачає набуття досвіду комунікативної поведінки та діяльності, важливою умовою забезпечення ефективності цього процесу є врахування особливостей діяльнісного підходу. У такому контексті студент розглядається як суб’єкт навчально-виховної діяльності, процес опанування комунікативної поведінки – як навчально-пізнавальна й виховна діяльність, а її об’єктом виступає весь спектр міжособистісної взаємодії.

Діяльнісний підхід, що має основним завданням розвиток теоретичної свідомості суб’єкта, апелює до формування знань як переконань, що є надзвичайно важливим для процесу формування комунікативної культури, оскільки підґрунтям соціальної поведінки людини є саме її переконання різного типу. Кінцевою метою діяльнісного підходу в організації навчально-виховного процесу є перетворення студентів на суб’єкт учіння, у нашому випадку – на суб’єкт формування комунікативної культури [2].

Визначником сформованості комунікативної культури є комунікативність особистості як інтегральна якість, що містить не лише комунікабельність, але й позитивні емоції та потреби в спілкуванні, у взаємодії та взаємовпливі. З огляду на це важливим в організації поазаудиторної роботи задля формування комунікативної культури студентів є комунікативний підхід (О.Бодальов, Н.Волкова, В.Грехнєв, І.Зимня, Є.Злобіна, І.Зязюн, С.Єлканов, В.Кан-Калик, О.Леонтьєв, С.Мусатов, О.Рудницька, Г.Сагач, В.Семиченко, В.Сластьонін, І.Тимченко).

В основі формування комунікативної культури студентів лежить гуманізація міжособистісних відносин, що забезпечується відповідно гуманістичним підходом (Г.Балл, І.Бех, Є.Бондаревська, С.Гончаренко, В.Гриньова, М.Євтух, І.Зязюн, В.Кудін, В.Лутай, В.Онищук, А.Сущенко, Н.Тализіна), відповідно до якого реалізація програми має сприяти виробленню прагнень і вмінь студентів будувати на моральних засадах свої взаємовідносини з оточуючим середовищем та іншими людьми.

Реалізація дослідно-експериментальної програми умовно передбачала чотири основні етапи. Так, на першому етапі створювалась позитивна мотивація, активізація потреб, установок студентів на активну участь у позааудиторній роботі. Цей етап передбачав реалізацію програми серед студентів першого курсу.

На другому етапі до реалізації програми були задіяні студенти других курсів. Вони поглиблювали одержані в ході навчання знання про спілкування, психологію взаємодії людей, особистісний розвиток і відпрацьовувалися комунікативні вміння та розвивалися комунікативні здібності майбутніх інженерів.

На третьому етапі формувалося чітке уявлення студентів про комунікативну культуру як показник їхнього професіоналізму. Студенти третіх курсів трансформували набуті професійні знання, культуру спілкування в позаудиторні заходи; у студентів формувалося усвідомлене бачення ролі та можливостей позааудиторної роботи (як виховної, так і науково-дослідницької, навчально-практичної) для виховання комунікативної культури як складного особистісного утворення; формувалося усвідомлення комунікативної культури як однієї із особистісних цінностей.

І, нарешті, на четвертому, завершальному етапі здійснювалося моделювання комунікативних відносин майбутніх інженерів під час проходження різного роду навчальних і виробничих практик та відбувалося вдосконалення й перевірка на практиці всіх компонентів комунікативної культури майбутніх фахівців. На цьому етапі до реалізації програми були задіяні студенти четвертих курсів, які вже мали певний професійний і життєвий досвід, науково-дослідницький потенціал.

Одразу зауважимо, що актуальним, на наш думку, є те, що в ході запровадження у практику цієї програми в студентів вищих технічних навчальних закладів формувалися: 1) система комунікативних знань (тобто знань про людину, її взаємини та взаємодію з іншими людьми, про спілкування як специфічний вид діяльності, який передбачає не лише і не стільки обмін інформацією, а обмін емоціями, взаємовплив, взаємодію і взаємозалежність); 2) система оцінно-ціннісних ставлень до цих знань і відповідно перетворення їх в особистісні установки, потреби, мотиви; 3) система комунікативних умінь і навичок практичної комунікативної поведінки та діяльності.

Отже, усвідомлене оцінне засвоєння студентами змістового наповнення експериментальної програми забезпечує відхід традиційного сприйняття професії інженера від системи «людина-техніка» до змінної системи «людина-людина».

Дослідно-експериментальна програма передбачала реалізацію цілісної системи заходів позааудиторної роботи двома взаємозв’язаними між собою блоками: 1) організація позааудиторних виховних заходів; 2) організація позааудиторної навчально-практичної та науково-дослідницької роботи.

У розробленій нами програмі ми наголошуємо, що виховна робота зі студентами має бути плановою, системною, базуватись на суб’єкт-суб’єктній взаємодії викладача і студентів на основі міжособистісного діалогу та гуманного характеру їхніх взаємин. Виховний процес у розробленій нами програмі спрямований на те, щоб студент – майбутній інженер пізнавав і засвоював істинно людське, розкривав себе як людину високо моральну, творчу і активну, прагнув до олюднення навколишнього середовища (для фахівців, насамперед – технічного середовища). Викладач за таких умов лише допомагає йому в реалізації цього процесу, будучи також активним його учасником.

Важливе значення має те, що ми відійшли від проведення традиційних за своїм змістом виховних годин в академічній групі та бесід зі студентами, а проведення їх було передбачено у формі тренінгів, презентацій, подорожей, семінарів, конференцій, круглих столів, дискусій, диспутів, захисту наукових проектів, ігор тощо залежно від етапу реалізації програми.

Саме тому головними принципами організації виховної роботи у межах програми нами були визначені наступні: супровід діяльності студента порадою і власним прикладом викладача (йде мова насамперед про куратора академічної групи); визначення у діяльності студентів найбільш вдалих моментів: авансування успіху, актуалізація досягнень; зняття в студентів страху перед діяльністю та їх психологічна підтримка (особливо це актуальне для першокурсників); опора на прийом персональної необхідності як важливий фактор мотивації діяльності студентів; відкритість і плюралізм думок та суджень у розв’язанні різних проблем, аналізі подій і явищ; толерантність до опонента; аргументованість власних міркувань тощо.

Література:

1. Бодалев А. А. Психологические трудности общения и их преодоление / А. А. Бодалев, Г. А. Ковалев // Педагогика. - 1992. - № 5-6.

2. Волкова Наталія Павлівна. Професійно-педагогічна комунікація: навчальний посібник. — К. : ВЦ "Академія", 2006. — 256с.

3. Тимченко Ірина Ігорівна. Формування комунікативної культури студентів у процесі вивчення предметів гуманітарного циклу: Автореф. дис. канд. пед. наук: 13.00.04 / Харківський держ. педагогічний ун-т ім. Г.С.Сковороди. - Х., 2001. - 20с.