Педагогические науки/4.Стратегические направления реформирования системы образования

К.п.н., Гладченко М.М.

Національний університет біоресурсів і природокористування України

Університет як організація

Університет має специфіку організаційної структури, притаманну як державним установам, так і приватним організаціям. Для університету як організації не існує єдиної універсальної моделі.

У традиційному розумінні університет – це «спільнота вчених, які разом працюють над здобуттям і розповсюдженням знань». Зазвичай управлінню університетом притаманна колегіальна модель організації, сформована на основі складної структури комітетів з високим рівнем автономії професорсько-викладацького складу і кафедр. У цьому розумінні університету як інституту не вистачає чітко визначеної ідентичності, яка зазвичай існує у розумінні структури університету і особливостей його діяльності серед представників професорсько-викладацького складу. З точки зору інституалізму університет у вищенаведеному визначенні характеризується у ролі системи зі слабкими зв’язками. Донедавна університет так і характеризували, зі структурними особливостями, притаманними великим організаціям і слабким контролем за діяльністю, але протягом останнього часу уявлення про університет як організацію зазнало змін.

До університету як організації використовують різні класифікації, Е.Дюреа (E.Duryea) [2] характеризує вищий навчальний заклад як дисфункціональний і фрагментарний, Р.Бірнбау (R.Birnbaum) [1], М.Кохен (М.Cohen) and Д.Марч (J.March) розглядають організацію університету як невизначену, двозначну, сумнівну і анархічну, K.Вейк (K.Weick) – як систему вільних зв’язків і Г.Мінцберг – як слабокоординовану.

Е.Дюрей (E.Duryea) [2] проводячи історичний аналіз вищої освіти, відзначає зменшення повноважень опікунської ради в процесі управління університетом. Безпосередній вплив цих органів контролю над щоденною діяльністю університету зменшився зважаючи на те, що вони делегували повноваження керівництву університету і представникам професорсько-викладацького складу, що призвело до втрати університетом формального органу управління у вигляді опікунських рад. Зростання впливу зовнішніх органів контролю, а саме міністерств освіти, підвищує вимоги до університету в межах організації вищого навчального закладу [2]. Д.Калас (J.Kalas) зазначає, що дослідницька діяльність в університеті здійснюються на основі фінансування грантодавців в особі держави [4]. На думку Д.Калас (J.Kalas), контроль за виконанням наукових досліджень в університеті і цільовим використанням державного фінансування впливає на операційну структуру організаційної системи вищого навчального закладу [4].

Марч (J.March), Д.Олсен (J.Olsen) і К.Вейк (K.Weick) зазначають, що навчальний процес є віддаленим і непов’язаним з процесом контролю організаційної структури, як в бюрократичному так і в колегіальному аспекті і характеризують університет як систему вільних зв’язків. На думку вчених організаційна структура університету відокремлена від технічної (робочої) діяльності, яка в свою чергу відокремлена від результатів діяльності вищого навчального закладу як організації.

На думку К.Вейка (K.Weick), Д.Марча (J.March) і Д.Олсена (J.Olsen) університет – велика бюрократична система, тому навчальна діяльність і результати освітнього процесу є неконтрольованими і непевіреними. Концепція М.Кохен (M. Cohen), Дж.Марч (G.March) і Д.Олсен (J. Olsen) «організована анархія» є пояснювальною моделлю процесу прийняття рівень в університеті, за якою вищий навчальний заклад – це соціальна система, що складається з відносно автономних груп, між якими існують слабкі і нестійкі зв’язки.

На основі теорії Ч.Хенді (C.Handy)[3] Я.Макней (I. McNay) [5] обгрунтував «чотири культури університету», використавши підхід міцних і вільних зв’язків, обґрунтовані на основі напряму діяльності і стратегії університету та контролю над її впровадженням.

На противагу загальнопоширеній думці, що елементи в організації поєднуються на основі міцних зв’язків організаційна теорія Карла Вейка відома під назвою «система зі вільними зв’язками» ґрунтується на твердженні, що складні освітні організації складаються із підсистем (структурних підрозділів ) зі слабкими зв’язками. Я.Макней (Ian McNay) [5] виділяє чотири типи університету як організації: колегіум (collegium), бюрократія (bureaucracy), корпорація (corporation) та підприємство (enterprise). Відповідно до вчення Я.Макнея, бюрократії і корпорації притаманний суворий централізований контроль з боку керівництва, це системи з міцними зв’язками. Колегіуму і підприємству як системам з вільними зв’язками притаманний слабкий централізований контроль.

На думку Я.Макнея, «всі чотири архетипи співіснують в організаційній структурі більшості університетів»[5, c.114]. Ян Макней стверджує, що «в результаті прогресивного розвитку протягом останніх десятиліть університети перейшли від колегіуму до бюрократії, від бюрократії до корпорації і від корпорації до підприємства, досягнувши кульмінації у «фрагментарному» інституті, якому притаманні невеликі за розмірами, сконцентровані на виконанні завдань структурні підрозділи, кожен з яких контролює свою діяльність, що взаємодіють між собою і входять до складу великої за розмірами організації – університету – на підставі «міцних культурних зв’язків» [5, c.114]

Література.

1. Birnbaum, R. How Colleges Work: The Cybernetics of Academic Organization and Leadership. – San Francisco: Jossey-Bass Inc, 1991. – 280p.

2. Duryea, E. D. Evolution of the University Organization // M. C. Brown (Ed.), Organization and Governance in Higher Education (5th ed.) – . Boston: Pearson Custom Publishing, 2000.

3. Handy C. Understanding Organisations, 4th edition. – London: Penguin Books, 1993. – 448 p.

4. Kalas J. W. The Grant System. – New York: The State University of New York Press, 1987.

5. McNay I. From the Collegial Academy to Corporate Enterprise/ Schuller T. (Hg.): The Changing University? – Buckingham SRHE and OU Press, 1995 – 105-115p.