филологические науки/ 4.Синтаксис:
структура, семантика, функция
Доцент, к. філол. наук Насалевич Т.В., студентка 5-го курсу Штенке І.В.
Мелітопольський державний педагогічний
університет імені Богдана Хмельницького, Україна
Способи передачі значення тривалої дії у давньоанглійській мові
Теоретична граматика та історія англійської мови завжди
вивчали граматичні категорії виду англійського дієслова, вираження яких
змінювалося у різні часові проміжки. У цій роботі будуть досліджуватися способи
передачі значення тривалої дії у давньоанглійський період. Дослідженням даної
проблеми докладно займалися такі видатні лінгвісти, як Б.А.Іль’їш,
Л.С.Бархударов, А.І.Смирницький, О.Єсперсен, Т.А.Расторгуєва, В.Н.Ярцева,
А.Мейє і ін. Однак існуюча в сучасній науці розбіжність думок з даної
проблеми, а також нагромадження нових фактів і нові підходи й методи аналізу
визначають постійну необхідність і можливість подальших досліджень.
Сполучення дієслів beon и weorðan із дієприкметником
теперішнього часу є попередниками сучасних тривалих форм. Статус цих сполучень
у давньоанглійській мові оцінюються по-різному: деякі лінгвісти вважають їх
складними присудками, що позначають ознаку, інші вважають їх дієслівною формою,
здатною виражати дію. Уживання цих сполучень, а іноді і їхнє походження,
пояснюють упливом латини й кельтських мов (а також французької мови в
середньоанглійський період), тому що вони часто зустрічаються як кальки в
перекладах. На думку деяких істориків, наприклад, Т.А.Расторгуєвої та
І.П.Іванової, справедливість даної думки є вкрай спірною, тому що ці сполучення
зустрічаються й в оригінальній прозі. Лексично ці конструкції є обмеженими, в
основному, non-terminative verbs, причому і
кількість цих дієслів є обмеженою – для даних конструкцій характерними є
стереотипні описові формули [1, с. 6].
Відтінки значень тривалих конструкцій є різними. Вони
можуть виражати дії більшої або меншої тривалості. Причому значення тривалості
передане самим сполученням beon + дієприкметник теперішнього часу носить
неозначений характер – воно не обмежено у часі:
Old English (OE):
“Pær wæron sume of ðæm bocerum sittende”[2] – New
English (NE): “There were some of those learned men sitting”.
Обмеження тривалої дії часовими рамками досягається лише
контекстуальними засобами – наявністю обставин, які позначають певний часовий
проміжок:
OE.:”… ond ealle pa woruld on hiora agen gewill onwendende wæron fol neah cwintra” [2] – NE.: “…
and (they) … were changing the world during fifty years”.
Також дані конструкції можуть мати чисто описове значення,
що властиво й простим дієслівним формам, а також позначати постійні ознаки
предмета:
OE.: “Ond æfter pæmufrate pa ea, seo is
mæst eallra ferscra wætera, ond is
irnende purh middewearde
Babilonia burg” [3] – NE.: “And after that the river
Euphrates that has the freshest water and flows in the middle of Babylon city”.
У багатьох випадках конструкція із дієприкметником
теперішнього часу служить, подібно до сучасних форм тривалої дії, тлом для
іншої дії:
OE.: “Efne ða se apostol ðas sprecende wæs, ða
bær sum widuwe hire suna lic to bebyrgenne” [3] – NE.: “And
when that apostle was speaking of his doctrine then a widow brought
the body of her son to bury it”.
Більше того, тривала конструкція має навіть свої типові
контексти й випадки вживання – речення
із сполучниками oð, oð pæt – доти, поки, у яких
виражаються дві послідовних дії в минулому: тривала дія, що триває аж до того
моменту, коли відбулася друга дія:
OE.: “Ond hie ealle on pone cyning wærun feohtende, oð
pæt hie hine ofslægene hæfdon” [5] – NE.: “And they were fighting that king until they killed him (had
him killed)”.
Однак всі значення тривалої конструкції можуть бути
виражені й простою дієслівною формою:
На думку більшості дослідників, при всій розмаїтості
значень, основною функцією тривалих конструкцій у давньоанглійський період є
підвищена експресивність, акцентування, тобто, по суті справи, функція
стилістична. Ці спостереження цікаві тим, що вони нагадують сучасне трактування
форм тривалого виду деякими лінгвістами, що вбачають у ньому особливу
"живописучу" функцію. Більш докладно дана теорія розглядається в
наступному розділі.
У такий спосіб у давньоанглійський період між
простими часовими формами й синтаксичними конструкціями видового значення
створюються семантичні відносини включення й напіввільного варіювання. Проста
форма може передавати будь-яке значення даних конструкцій, тоді як останні є
обмеженими за семантикою: перфектні конструкції мають видові значення
завершеності й передування; конструкції із дієприкметником теперішнього часу
виражають тривалість, незавершеність й, мабуть, тяжіють до більш експресивних,
стилістичних засобів.
Перспективою подальшого дослідження можуть бути видо-часові форми дієслова англійської мови, якою користуються
письменники у ХХІ столітті.
Література:
1. Расторгуева
Т.А. Очерки по исторической грамматике английского языка./ Т.А.Расторгуева. –
М.: Изд–во
Либроком, 2009. - 166 с.
2.Beowulf. - Режим
доступу: http://www.russianplanet.ru/filolog/epos/beowulf/texts.htm
3. Bible. - Режим
доступу: http://carm.org/online-bible
4.Genesis A, B. - Режим доступу: http://www8.georgetown.edu/departments/medieval/labyrinth/library/oe/texts/a1.1.html
5.The
Anglo-Saxon Chronicles. - Режим доступу: http://omacl.org/Anglo/part2.html